
Прикордонник Мукачівського загону після року розлуки врятував з окупації матір і службову вівчаркуГоловний сержант Олександр Радченко, прикордонник Мукачівського загону та його чотирилапа напарниця Веда пройшли через війну, окупацію та довгий шлях до возз’єднання.
Зворушливою історією поділилисяна сторінці 27 прикордонного загону імені героїв Карпатської Січі, передає Район.Мукачево.
Війна розлучила їх більш ніж на рік. Вона залишилася в окупації разом із його матір’ю, а він продовжив захищати Україну. Та попри всі випробування, головний сержант Мукачівського прикордонного загону Олександр Радченко не полишав надії врятувати найдорожчих людей і свою вірну чотирилапу напарницю.
До Державної прикордонної служби України Олександр прийшов у 2018 році. Після закінчення Луганського національного університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю програміста він свідомо обрав військову службу. Саме на кордоні знайшов справу, яка стала його справжнім покликанням.
Спостерігаючи за роботою кінологів, прикордонник вирішив пов’язати своє життя зі службовими собаками. Майбутню напарницю — німецьку вівчарку Веду — придбав власним коштом ще цуценям.
Собака мала непростий характер: була впертою, надзвичайно енергійною та недовірливою до сторонніх. Проте Олександр зміг знайти до неї підхід.

Прикордонник Мукачівського загону після року розлуки врятував з окупації матір і службову вівчаркуРазом вони пройшли навчання у Кінологічному навчальному центрі, отримали відповідну сертифікацію та повернулися до підрозділу вже як повноцінна команда. Попереду були служба, щоденна робота та спільні плани на майбутнє.
Усе змінилося 24 лютого 2022 року.
Повномасштабне вторгнення застало Олександра вдома, у відпустці. Ранковий дзвінок чергового був коротким — негайно прибути до підрозділу. Збиратися довелося поспіхом. Із собою прикордонник взяв лише документи та бушлат.
Поки він готувався до від’їзду, поруч ходила Веда. Вона не розуміла, чому господар одягнув форму, але не бере її із собою. Зазвичай це означало лише одне — вони вирушають на службу разом. Розгублений погляд собаки біля дверей Олександр пам’ятає й сьогодні.
Тоді він ще не знав, що це буде їхня остання зустріч на довгий час.
Невдовзі підрозділ здійснив передислокацію,
а на тимчасово окупованій території Луганщини залишилися його мама та Веда.

Прикордонник Мукачівського загону після року розлуки врятував з окупації матір і службову вівчаркуСитуація була надзвичайно складною. Обидва сини жінки служили в Силах оборони України. Через це окупанти неодноразово проводили обшуки в будинку. Олександр постійно просив матір знищувати все, що могло свідчити про військову службу синів: документи, особисті речі, елементи форми та навіть документи на собаку.
Через ризик перевірки телефонів і прослуховування зв’язок із рідними був мінімальним. Для прикордонника розпочався найважчий період — життя в постійній невідомості та тривозі за долю близьких.
Упродовж року він шукав будь-яку можливість вивезти матір і Веду з окупації. Один за одним варіанти евакуації зривалися, але чоловік не припиняв пошуків.
Зрештою вдалося знайти людей, які погодилися організувати складний маршрут евакуації через росію, Латвію, Литву та Польщу. Попереду були три доби виснажливої дороги, численні перевірки, хвилювання та постійний страх.
Особливо непростим випробуванням стала дорога для Веди.
Усе своє життя вона визнавала лише одного господаря та важко переносила присутність сторонніх людей. Попри втому та переживання, мати Олександра не випускала повідець із рук ні на хвилину, оберігаючи собаку до останнього кілометра шляху.
Коли автобус прибув до місця зустрічі, прикордонник насамперед обійняв матір. Виснажена дорогою та пережитим страхом жінка нарешті відчула себе в безпеці.
А от Веда спочатку не впізнала свого господаря.
Після року розлуки, численних переїздів та стресу німецька вівчарка насторожено дивилася на чоловіка у військовій формі. Вона навіть загарчала. За цей час собака відвикла від його голосу, запаху та присутності поруч.
Та вже наступного дня, коли трохи оговталася після виснажливої подорожі, все стало на свої місця. Веда знову впізнала свого друга та напарника. Між ними повернувся той особливий зв’язок, який формується роками спільної служби та взаємної довіри.
Сьогодні головний сержант Олександр Радченко продовжує службу в Мукачівському прикордонному загоні. Поруч із ним знову несе службу і Веда.
Разом вони пережили окупацію, рік розлуки, страх за рідних та складний шлях до возз’єднання. Але попри всі випробування залишилися справжньою командою, яка й надалі охороняє державний кордон України.
Говорячи про майбутнє, Олександр зізнається, що найбільше мріє про прості людські речі — створити сім’ю, мати затишний дім і можливість будувати плани на завтрашній день.
Історія прикордонника Мукачівського загону — це історія про вірність обов’язку, любов до рідних, незламність та силу духу. Саме такі люди сьогодні стоять на захисті державного кордону України.

Прикордонник Мукачівського загону після року розлуки врятував з окупації матір і службову вівчарку