Закарпаття

Мукачівка створює картини з битого посуду

Творчість нерідко народжується там, де інші бачать лише непотріб. Старі речі отримують нове життя, а випадкові знахідки перетворюються на справжні витвори мистецтва. Головне – вміти побачити красу там, де більшість проходить повз. Мукачівка Валентина Гарастей уже два роки створює незвичайні картини з битого посуду. Те, що колись могло опинитися на смітнику, у її руках стає яскравими квітами, птахами, пейзажами та декоративними композиціями. За фахом вона інженер, а творчість стала улюбленим заняттям у вільний час, яке несподівано змінило її погляд на звичайні речі. Більше про своє хобі умілиця розповіла «Карпатському об’єктиву». Від розбитої чашки до першої мозаїки Валентина усміхається, коли чує запитання про те, як почалося її незвичайне захоплення. «Якщо чесно, я завжди товкла посуд, – жартує майстриня. – Не спеціально, звичайно. То чашка вислизне з рук, то тарілка трісне, то щось випадково впаде зі столу. У більшості людей такий посуд одразу летить у смітник. У мене теж так було багато років. Одного дня все змінив випадок. Гортаючи сторінки в інтернеті,

натрапила на фотографію декоративного панно, створеного з уламків старого сервізу. Робота вразила настільки, що довго розглядала кожну деталь. Я навіть не могла зрозуміти, як таке можна зробити власноруч. Здавалося, що це якась дуже складна професійна техніка. Але цікавість перемогла». Того ж вечора закарпатка почала шукати інформацію в мережі. Переглядала відео, читала статті, знайомилася з роботами майстрів із різних країн. Чим більше дізнавалася, тим сильніше хотілося спробувати. Перші уламки для майбутніх робіт уже були вдома. У шафі зберігалися залишки старого посуду, який шкода було викинути. «Я подумала: якщо не вийде, то нічого не втрачу, – каже майстриня «Карпатському об’єктиву». – Просто використаю те, що й так лежить без діла. Так народилася перша мозаїка. Вона була ще досить неестетичною. Деякі фрагменти не підходили за розміром, між ними залишалися великі проміжки, а сама композиція виглядала не надто охайно. Проте мене це не зупинило Навпаки, захотілося зробити краще. Я зрозуміла, що це як пазл, який треба складати не за готовим малюнком, а створювати самостійно.

Так почалося захоплення, яке триває вже два роки». Сьогодні майстриня працює у техніці мозаїки з керамічних та порцелянових уламків. Основою можуть бути дерев#8217;яні панелі, фанера, спеціальні декоративні заготовки або навіть старі підноси. Спочатку створюється ескіз майбутньої роботи. Потім підбираються кольори та матеріали. Після цього починається найскладніше – підготовка деталей. Уламки потрібно розбити до потрібного розміру, відсортувати за кольором, формою та фактурою. «Люди часто думають, що достатньо взяти молоток і розбити тарілку, – зізнається Валентина. – Насправді це лише початок. Найбільше часу займає саме відбір фрагментів. Кожен шматочок повинен зайняти своє місце. Іноді годинами шукаю потрібний елемент серед десятків коробок із матеріалами. Буває, дивлюся на чашку і вже бачу, якою квіткою вона стане після того, як її розіб#8217;ю на шматочки. Попри крихкість матеріалу, робота вимагає не лише творчості, але й технічних навичок. Необхідно правильно розрахувати композицію, дотримуватися пропорцій, працювати з клеями та затирками, враховувати міцність виробу.

Можливо, саме тому інженерна освіта несподівано стала у пригоді. Перед початком роботи я все продумую. Навіть творчість любить точність». Одним із головних помічників майстрині став чоловік. Коли дружина вперше заявила, що збирається створювати картини з битих тарілок, він спочатку здивувався. «Чесно кажучи, не всі зрозуміли моє захоплення, – пригадує вона. – Дехто запитував, навіщо зберігати те сміття. Але Дмитро підтримав мене від самого початку. Згодом він навіть почав допомагати збирати цікаві матеріали. Тепер друзі телефонують і кажуть: «Маємо для тебе скарб». А я їду забирати чергову коробку уламків. Іноді саме такі випадкові знахідки надихають на нові роботи». Мистецтво з уламків, яке допомагає людям і тваринам За два роки захоплення у Валентини Гарастей з#8217;явилися десятки робіт. Одні прикрашають її власний дім, інші знайшли господарів у різних куточках України, а деякі навіть поїхали за кордон. Найчастіше майстриня створює квіткові композиції. Каже, що саме квіти найкраще дозволяють показати красу порцелянових та керамічних фрагментів. На її картинах розквітають маки,

ромашки, півонії, іриси та соняхи. Пелюстки складаються із сотень дрібних шматочків посуду, які під різним кутом відбивають світло. «Мені подобається, коли картина змінюється залежно від освітлення, – пояснює умілиця. – Зранку вона виглядає по-одному, а ввечері зовсім по-іншому. Однак створення таких робіт вимагає величезного терпіння. На невелику композицію розміром приблизно тридцять на сорок сантиметрів витрачаю від одного до двох тижнів. Якщо ж картина складна, з великою кількістю деталей, процес може затягнутися на місяць. Спочатку потрібно намалювати ескіз, потім підібрати матеріали, підготувати основу, викласти мозаїку, дочекатися висихання клею та завершити роботу затиркою. Люди бачать готовий виріб і не здогадуються, скільки дрібної роботи стоїть за кожним сантиметром. Інколи можу весь вечір просидіти над однією квіткою». Найменша робота майстрині поміщається на долоні. Це невеличке декоративне панно із зображенням синього метелика, створене зі шматочків чайної чашки. Робота має лише п#8217;ятнадцять сантиметрів у діаметрі, але складається з десятків елементів.

А от найбільший виріб займає майже цілу стіну. Панно із квітучим деревом має понад метр завширшки і стало справжнім випробуванням для закарпатки. «Я кілька разів хотіла його відкласти, – зізнається Валентина. – Здавалося, що ніколи не закінчу. Але потім дивилася на результат і розуміла, що воно того варте. Саме ця робота виявилася і найважчою. Складність полягала не лише у розмірі. Для крони потрібно було підібрати сотні уламків різних відтінків рожевого, білого та кремового кольорів. Деякі деталі доводилося шукати тижнями. Бувало, що для одного маленького фрагмента я перебирала кілька коробок матеріалів. Хотілося, щоб усе виглядало природно». Попри любов до творчості, майстриня не ставить перед собою мету заробити на хобі. Частину робіт вона продає, але отримані кошти часто спрямовує на благодійність. Особливо близькою для неї є допомога безпритульним тваринам. «Я дуже люблю тварин і не можу спокійно дивитися на їхні страждання, – каже жінка. – Якщо моя картина допоможе врятувати хоча б одне життя, значить, я працювала недаремно. Частину коштів вона передаю й на лікування хворих дітей,

підтримуючи благодійні збори. Для мене це можливість поєднати творчість із доброю справою». Натхнення майстриня знаходить усюди. Іноді достатньо побачити красиву квітку, стару чашку з цікавим візерунком або сонячний промінь на порцеляновій поверхні. Тоді в голові вже народжується новий задум. У записнику мукачівки зберігаються десятки ескізів майбутніх робіт. Серед творчих планів – велике панно із закарпатським пейзажем, де гори, річка та дерева будуть викладені виключно з уламків старого посуду.Також вона мріє створити серію робіт, присвячених тваринам. «Дуже хочу зробити колекцію із зображенням собак і котів, яких колись врятували волонтери, – ділиться задумом майстриня. – Думаю, це було б символічно. Також мені цікаво освоювати нові напрями творчості. Особливо приваблюють техніки роботи зі склом, ф#8217;юзинг, художня мозаїка зі смальти та створення об#8217;ємних декоративних панно. Я переконана, що людина повинна вчитися все життя. Якщо перестаєш відкривати щось нове, то втрачаєш частину натхнення». Марина АЛДОН

Сорока, Кут, Ромашка

Читайте ще