Мешканці закарпатського села Тур’ї-Ремети просто обожнюють французькі делікатеси. Жаб’ячі лапки готують майже в кожній домівці, особливо під час сезону полювання на квакух. Зазвичай стартує він ранньої весни й триває, як кажуть тур’їреметчани, допоки не вдарить перший грім.
Як свідчить історія, жителі цього села вже століттями ловлять жаб і смакують їхнім м’ясом. Традицію споживання жаб у Тур’ї-Ремети завезли французи на початку ХІХ століття. Після розгрому війська Наполеона під Ватерлоо, Австрія відправила французьких військових у найбільш “забите” місце своєї імперії – на Закарпаття. Місцева легенда свідчить, що серед виселенців трапився дослідник-повар, учень знаменитого Огюста Еськофьє, котрий привіз із собою – на згадку про рідну кухню – кілька французьких жаб і вже тут, на місці, схрестив їх із місцевими. Нині ці квакухи живуть у старому руслі річки Турички.
У с. Тур’ї-Ремети жаб ловлять цілою сім’єю. Адже це непоганий шанс підзаробити, а також посмакувати французьким делікатесом.
Полюють на жабок ранньої весни. Після зимової сплячки вони стають гладкі та неповороткі.
Однак сезон полювання досить короткий: всього декілька тижнів. За цей час квакухи спускаються з лісу до водоймищ, аби встигнути відкласти ікру до перших весняних гроз. Після нересту, жаб уже не відловлюють, адже їхнє м’ясо стає значно жорсткішим та гірчить.
Жаболови споживають тільки задні лапки, між іншим, саме навесні з цих земноводних дуже легко здирати шкіру. Чисті лапки миють та зв’язують з боків, так вони нагадують собою сердечка. Газдині в селі знають, що м’ясо квакушок дуже ніжне, смачне та поживне. Існує понад сто рецептів приготування, однак найчастіше їх просто обжарюють на сковорідці.
Щоб отримати кілограм жаб’ячих стегон, потрібно впіймати до ста бурих квакух. За кілограм такого делікатесу місцеві ресторани та супермаркети платять близько 200 грн.
Отож сезон полювання на бурих жаб у розпалі. Гурмани радіють, а біологи б’ють на сполох. Адже популяція цих земноводних за останні роки істотно зменшилася. Що ж, полювати на них не заборониш… Можна тільки сподіватися на спритність квакух та добросовісність людей.
Христина БІКЛЯН , «Карпатський об’єктив»
