Одне з найбільш не привабливих для людей місць – це лікарня. Особливо, коли ти відвідуєш її здоровим, а повертаєшся, як мінімум, з нервовим зривом. Саме так щорічно почувають себе працівники сфери освіти, зокрема, вчителі шкіл, училищ та коледжів. Щороку вони проходять плановий медогляд, котрий обходиться їм недешево. Справа тут не в фінансовому аспекті питання, а більше у витраченому часі, зіпсованому настрої і безрезультатному огляді медичних працівників. Освітяни, або ті, хто має родичів чи друзів вчителів, добре зрозуміють глобальність цієї проблеми. Проте з кожним роком умови проходження медичного огляду змінюються, і цього року вони дійшли до крайнього ступеня абсурду. На свій клопіт та невдачу, пощастило потрапити в цей час пік до розсадника корупції та бюрократії – Виноградівської ЦРЛ. Для тих, хто не в курсі ситуації, короткий екскурс. Кожен викладач у період літніх канікул проходить плановий медичний огляд: здає певні аналізи, відвідує кілька загальнообов’язкових лікарів і з результатами аналізів та висновками медиків йде отримувати заключний висновок про свою придатність до роботи.
Зараз же цю процедуру доповнили купою непотрібної бюрократичної тяганини. Здавши аналізи, відвідавши всіх необхідних лікарів, слід навідатися до терапевта, який за логікою речей мав би видавати заключні висновки. Та ланцюжок продовжили, і після терапевта, на якому логічно було б зупинитися, ви відвідаєте кабінет, у якому лікар (для мене його професійна направленість так і залишилася загадкою) напише вам висновок, і запише в чергу до ще одного лікаря, котрий видасть Вам сертифікат з вашим фото і надписом «придатний (- на)». Проте останній, «таємничий лицар медичного ордену», починає роботу з 14.00, і не факт, що він в будь-який момент просто не зникне з кабінету. Враховуючи, що зараз медичний огляд такого плану в місцевій лікарні проходять і сільські вчителі, можна уявити безкінечні черги під кабінетами. Мало того, школярі також повинні проходити плановий медичний огляд щорічно до початку навчального року. Додавши до цього коктейлю вступників та просто хворих, які прийшли здавати аналізи, вимальовується невтішна картина. Адже в черзі перед флюорографічним кабінетом часто можна побачити жінку середнього віку,
котра метушливо дивиться на годинник, другокласницю, що змучено тримає за руку маму, і чоловіка з яскраво вираженими симптомами туберкульозу, котрий прикований наручниками до залізної лавки і чекає міліціонера, що відійшов на каву. Є звісно і «обрані», яким не доводиться щорічно проходити ці процедури. До числа цих людей можна віднести родичів та близьких друзів медсестер, котрі не соромляться розштовхати чергу з 40 чоловік і протягти «свою людину», або ті, хто не пошкодував 250 гривень, бо саме такою є неофіційна ціна медогляду. Люди ж, які не хочуть або не можуть дати хабара, витрачають як мінімум 3-4 дні, що отримати довгоочікуваний сертифікат. З формальної точки зору ця процедура виглядає нормальною і потрібною, адже вчитель щоденно контактує з сотнею дітей різного віку, тому він зобов’язаний бути здоровим. Та що відбувається на практиці з тими, чиї аналізи або висновки лікарів не відповідають нормі? Насправді, нічого. Їх відправлять на повторний аналіз (не безкоштовний), потім відправлять ще в 3-4 кабінети, а потім скажуть, що потрібно лікуватися, але це вже не їх клопіт. І якщо ви дорожите своєю роботою, доведеться витягти з кишені від 100 і більше гривень, в залежності від того, наскільки серйозно ваші показники відійшли від норми. Уявіть, Ви приходите абсолютно здоровим, але постоявши під кожним кабінетом починають боліти ноги і спина, вислухавши хамські ремарки кожної недолугої медичної сестри, Ви починаєте нервувати, голова починає боліти, не маючи можливості поїсти, зводить шлунок, а від задухи та «лікарняних ароматів» починається запаморочення. Повертаючись додому з блідим, втомленим та засмученим обличчям, дивлячись на сертифікат з надписом «здоровий (-ва)», мимоволі задумуєшся, чи дійсно це так?
