Тетяна Романова тепер переважно мешкає у Парижі. Але дуже часто навідується до рідного Ужгорода, адже є головою обласного дворянського зібрання, в якому налічується більше двадцяти спадкоємців відомих династій. Сама ж Тетяна Данилівна нащадок роду Романових, праправнучка російського царя Олександра ІІ. Коли по телефону домовлялася про зустріч з Тетяною Романовою, ще тоді подумки відзначила, наскільки розважливий і мелодійний у неї голос. І ось в Ужгороді мене чекає привітна усміхнена жінка зі своїм чоловіком. Усе видає у ній дворянську кров: миловидність, краса, спокій, манера спілкування, царська постава, з її обличчя не сходить щира усмішка. Це справді шляхетна, доглянута 63-річна жінка.
Родовідна книга ведеться з 1788 року
– Вперше дізналася, що я з династії царів Романових, коли дванадцятирічною гостювала у бабусі під Москвою, – згадує Тетяна Данилівна, показуючи давні сімейні знімки. Вона, до речі, бездоганно розмовляє українською. – Разом з іншими дівчатками веселилася і, захекавшись, підбігла до бабусі. Вона подивилася на мене і обійняла за плечі: «Деточка,
если бы ты знала, какого ты рода».
І лише через кілька років це підтвердила мама, коли вперше показала доньці старовинні фотографії та родовідну книгу, яка ведеться з 1788 року з благословення імператриці Катерини ІІ, про що свідчить напис. Під час воєнних бомбардувань цю книгу, а також кілька знімків та німецьку машинку «Зінгер» мама встигла винести з палаючого дому під Москвою. Згоріло тоді все: старовинні меблі, цінні картини, документи.
Отож, Тетяна Данилівна є прямим нащадком імператора Олександра ІІ. Його молодший син Олексій, який не успадкував царський трон, був адміралом флоту. Мав сина Івана (Тетянин дід), котрий, змирившись з долею, не виїхав з Росії, бо вважав, що радянська влада скороминуча. Для сільськогосподарської академії розробляв креслення сіялок, віялок, щоб полегшити працю селян. Проте у 1942-му його розстріляло НКВС, тому що був Романовим. А от його доньку Антоніну (Тетянину маму) оберігали німці, коли дізналися, що вона з Романових. У табір полонених у Німеччині, куди потрапила, приїхав високопоставлений чин, її викликали серед бранців і відвезли в німецьку священицьку сім’ю,
де жила всю війну. Там знали, хто вона, і ставилися дуже поблажливо.
– Моя мамочка прекрасно розмовляла німецькою. Бабуся священика кликала із собою у підвал, де були бочки з медом, висіло в’ялене м’ясо. «Антоніє, – зверталася, – бери, що хочеш, ти заслуговуєш».
Маму щомісяця викликали у КДБ
Як же представники царської династії потрапили з Москви в Ужгород? Тетяна Данилівна розповідає, що багато Романових утікало за кордон, тож їхні нащадки тепер надто європеїзовані, часто не знають ні російської мови, ні тим паче культури. А в Ужгороді, де панувала Австро-Угорщина, осів мамин дядько князь Погодін. Сюди він викликав і Антоніну Романову після війни. Хоча боялася вертатись, але дуже хотіла додому. В Ужгороді вона 35 років відпрацювала на поштамті, завідувала відділом скарг. Тут вийшла заміж, але розійшлася з чоловіком, коли доньці було всього три рочки.
Змалку Тетяна Данилівна росла в аристократичній атмосфері. Вдома мама з князем Погодіним співали романси. Пригадує, що навіть у радянські часи він робив собі манікюр безколірним лаком! Часто гостювали у бабусі під Москвою у родинній садибі з вишневими алеями,
з нею жили домашня помічниця тьотя Паша та садівник дядя Павлуша, яких дуже любила вся сім’я.
– Я у мамочки була одна, вона виховувала мене як в інституті благородних дівиць, – згадує Тетяна Данилівна. – Я все вміла: вишивати, шити, готувати, навіть праску відремонтувати. Захоплювалася малюванням, балетом, до мене приїжджав з Ленінграда балетмейстер, щоб забрати у спеціальну школу, бо я мала чудові здібності – відкрите пліє, великий батман, релеве крутила дуже гарно. Але мене не віддали, бо мала всього сім років. Знаю англійську, французьку, трохи мадярську. Мамочка хотіла, аби ми вдома частіше спілкувалися німецькою, але я відповідала: «Я ж комсомолка». Свій знаменитий рід не афішували, але в КДБ це знали. Кожного місяця мамочка ходила туди розписуватися, що не займається антирадянщиною. Мені було страшно, завжди переживала: чи повернеться? Слава Богу, миналося. Вона померла в 2001 році. Це була людина вищої аристократії, терплячості, мудрості. У радянські часи ми були обмежені в грошах, хоча зуміли зібрати велику бібліотеку. Якось мамочка каже: «У нас є три рублі.
На що їх потратимо: на книжку «В лесах» про старі часи Росії чи підемо на фільм «Журналіст»?» Я ж молода, хочу в кіно. Досі жалію, що не купили ту книжку, бо більше не потрапляла на очі.
Дітям за традицією передають прізвище Романових
В Ужгороді Тетяна Данилівна народилася, закінчила школу, художнє училище, згодом Академію мистецтв у Ленінграді. В рідному місті познайомилася з чоловіком Володимиром Прогораєвим. Про те, що його дружина з царів Романових, дізнався лише після одруження. Він теж, до речі, знатної фамілії – з роду князів Гагаріних (вони змушені були змінити прізвище). Володимир Олександрович – мистецтвознавець, його батько був професійним актором, закінчив відомий МХАТ, мама – солісткою Закарпатського хору. Коли цікавлюся, чим зачарувала його Тетяна, посміхнувся, мило поглядаючи на дружину:
– Красою і, безумовно, розумом.
Тетяна Данилівна з чоловіком виховали двох дітей: Юлію-Августу й Олександра, названих на честь знаменитих предків. Син живе в Черкасах, закінчив юридичну академію, донька – в Одесі, працює психологом-практиком. Синові, як найстаршому в сім’ї,
мама передасть родовідну книгу. В родині з покоління в покоління дітям дається прізвище Романових (чоловіки не заперечують), а також успадковується княжий титул.
І хоча Тетяна Данилівна з відомої династії Росії й удома спілкуються лише російською, мама навчила її любити свою батьківщину – Україну: «Ця земля і народ нас прихистили». Тому з чоловіком важко переживають теперішню війну, боляче від того, що гинуть наші хлопці.
– Це трагедія, але треба знати, що Путін – це не весь російський народ, – кажуть.
Картина ужгородки є в королеви Єлизавети
Тетяна Данилівна творить романси і виконує їх – вокалу вчилась у солістки Віденської опери та в італійського тенора Бертоссо. Пише казки, які нагороджують на міжнародних конкурсах, видає поетичні збірки. Тетяна Романова – заслужений художник України. Відома у Європі, її виставки проходили у Відні, Цюриху, Базелі, Будапешті, Празі, лише у Парижі їх було сім. За виручені від продажу гроші відкрила ще у 1993 році для рідного міста художній салон.
– Пишу картини на темному полотні, мене часто запитують: чому? Відповідаю:
для того, щоб ви ближче підійшли і роздивилися той пучок світла, який падає на мою головну думку, яку хочу вам донести, – пояснює, гортаючи каталог своїх робіт, виданий за кордоном.
Її картини є по всій Європі, де її знають і як нащадка Романових – у Парижі прийняли в дворянське зібрання. У Дармштадті в церкві, збудованій на кошти Миколи ІІ, зберігаються ікони лише сім’ї Романових. Серед них – дві авторства Тетяни Данилівни: одну купила в неї як у царського нащадка мерія німецького міста, другу подарувала від себе. А з виставки у Парижі одне полотно відібрали навіть для… Букінгемського палацу, за що має подяку від королеви Єлизавети.
Серед численних картин на почесному місці портрет мами – її зобразила з книжкою в руках. З-поміж багатьох відомих людей, які їй позували, Тетяна Данилівна називає митрополита Володимира, голову Конституційного Суду. До речі, в цій установі є її картина «Україна», до якої написала патріотичний вірш.
Думка про Україну не полишає Тетяну Данилівну і за кордоном. Зокрема, у Парижі, в парку біля нашого культурного центру, народився гімн України, за який від Віктора Ющенка отримала подяку. Нащадок російських царів Романових почала з таких рядків: «Шануймо свою Україну, пишаймось її здобуттям, бо маєм на світі єдину, якій ми віддячим життям…».
Олена ПАВЛЮК,
Закарпатська область
