Не публічна за вдачею дівчина враз стала мега-популярною зіркою зі щільним графіком зйомок, фотосесій та інтервю. Ірина дуже потерпає від такої уваги і мріє якнайшвидше втекти подалі в гори, тишу, спокій, до мовчазних скель, повідомляє Varosh.
Іро, зважаючи на те, як важко викроїти час, аби у спокійній обстановці поспілкуватися з тобою, то увага медіа-простору не згасає до тебе вже досить довго. Як ти сприймаєш таку надзвичайну популярність?
Дякуючи Богу, ейфорія від сходження досі не пройшла, і є багато енергії. У мене завжди так: повертаюся з експедицій, і мене потім ще місяць тримає згусток енергії, яким я просто можу ділитися з людьми. От і зараз це мене рятує.
Як і чому ти здійснила перше сходження?
Це був спір з моїм колегою. Ми з ним футбольні фанати. Він вболіває за "Реал", я за "Барселону". Був матч, і ми побилися об заклад на бажання. Я тоді програла, а його бажання було відправити мене в експедицію на Ельбрус. Саме на той час таких експедицій не було, і ми вибрали Казбек на Кавказі. Я зателефонувала в магазин альпіністського спорядження, щоб мені підготували все для сходження.
Після роботи приїхала в діловій сукні, на підборах, і на мене там всі дивилися, мяко кажучи, здивовано. Але я спакувала собі наплічник і сама полетіла з Києва в Грузію.
На якому етапі зявилася мова про Еверест?
Це було в минулому році. Я полетіла в Катманду для сходження на Айленд Пік. Але ми прилетіли, і наступного дня в Непалі стався потужний землетрус. Я бачила смерті дітей, горе людей і залишилася. Бо подумала, що якщо не залишуся, то у мене буде депресія, і я не зможу прийти до себе. Я пішла в Червоний Хрест Китаю і запропонувала свою допомогу. І залишилася на 2 тижні. Через якийсь час я познайомилася з місцевим шерпом і попросила відвезти мене гори подивитися. Він сказав, що якщо знайдеш, на чому долетимо до Лукли, бо з Катманду в гори ще треба перелетіти, то я тебе відведу. Через землетрус там нічого не літало. А Червоний Хрест якраз організував гуманітарну допомогу для постраждалих на базовому таборі Евересту. Я тим літачком полетіла в Луклу і дійшла до базового табору Евереста.
Тоді ти подумала, що можна і піднятися туди?
Я його тоді ще й не бачила.
А от коли я піднялася на базу і побачила ту гору Аж мурашки по шкірі пішли. От тоді задумка зявилася. Памятаю, виставила пост у фейсбуці і написала, що стою на фоні Евересту і поки не забю свій бандерівський льодоруб в цю вершину, не заспокоюся. І мені відписав Віктор Бобок. Ми тоді не були знайомі. І каже: "Я тобі можу з цим допомогти". А потім я випадково дізналася, що там ще не було жодної українки.
Скажи, а як виглядає Земля з цієї найвищої вершини? Хмари не закривають цю панораму?
Ні, була прекрасна погода. Горизонт Він такий напівколом іде, нема вже горизонтальної лінії. Ти наче у космосі знаходишся. А ті гори, які колись здавалися височезними, теж 8-митисячники вони такі маленькі Ти стоїш на вершині Евересту і розумієш, який він дійсно високий Навіть знизу він не здається аж надто якимось особливим. Я навіть вмовляла гіда підніматися без перил, без страховки. Тому що хотіла швидше зайти. А коли піднялася на 8600, забрала слова назад. Бо коли починається вітер, це єдине, що тримає тебе на горі. Багаж з наметами, балонами, фотокамерами і обєктивами за 15 тисяч доларів у американців вітер забрав за секунду незрозуміло куди у прірву. Не все так просто навіть для досвідчених альпіністів. Так от, саме зверху відкривається вся велич гори, її сила, її могутність.
Чи було тобі приємно представляти Закарпаття? Адже не так часто наші вихідці досягають якихось рекордів на загальнодержавному рівні.
Я коли з кимось знайомилася і мене питали, звідки я, то казала, що з Мукачева. Потім слідувало питання: а де це? То я казала, що на Закарпатті. Потім, що це Західна Україна. Навіть на грудях був герб Мукачева, який батько мені дав із собою, і я його пришила до штурмового костюму.
