Після Революції Гідності і після децентралізаційних реформ Ужгород отримав значний ресурс. Якщо в часи Погорєлова чи Ратушняка бюджет розвитку складав 20-30 мільйонів гривень на рік, то Андріїв за два роки отримав ПІВМІЛЬЯРДА гривень. Ці півмільярда, вкладених в інфраструктуру Ужгорода для нас вилилися у неякісно відремонтовану Собранецьку, де нема навіть спусків біля переходів і котра вже у латках, у відремонтовану вулицю Берчені, де по радянському принципу забули замінити каналізацію, адже ями і болото по боках залишилися, відсутнє нормальне медичне забезпечення для ужгородців і т.д. А переїзд на Анкудінова-Руській – приклад того, як закопали 15 мільйонів, а проблему не вирішили. Причина одна – міська інфраструктура не цікавить «мера», а цікавить лише банальний заробіток на цих псевдороботах. Він вклав певну суму у вибори і зараз активно їх відбиває. Андрієва не цікавить дати людям якісні безкоштовні медикаменти, хоча з таким бюджетом – це не великі витрати; міському голові не цікаво вкладати у школи і дитсадки, бо там «віддача» мала. Цікаво робити вигляд потужних ремонтів тротуарів та інфраструктури,
тому що там не зрозуміло, куди списуються гроші, от як з переїздом. Якщо б це був мер-господарник, що переживає за місто, то він би не топив туди мільйони, а організував збір води з сусідніх вулиць Гагаріна та Руської, котра стікається під міст. То й виходить, що основна робота Андрієва - освоїти 250 мільйонів гривень у рік, але шкода, що на виході ужгородці побачать лише реально вкладених 20 мільйонів і піар, що щось робиться. Ужгородці мають право спитати – куди поділися наші гроші. І ми це обов’язково зробимо. Ми всі платимо податки за майно, землю, нерухомість, акциз. Де ж тоді наші гроші? Відповідь проста - вони служать для збагачення родини Андрієвих, котрі свого часу роздали по 500 гривень. Володимир Чубірко. Фото Віталій Глагола (Vitaliy Glagola) Відео Паша Блонский