«Перший кабельний» вже повідомляв про презентацію цієї унікальної книги, автором якої є Віра Миколаївна Зайцева. І це дійсно так, адже закарпатську геологію, неможливо уявити без неї. З В. М. Зайцевою пов’язані усі віхи становлення та розвитку цієї галузі. А вони вражаючи. Сталося так, що вона ще студенткою геологічного факультету Львівського університету ім. Івана Франка, першу свою практику проходила на Закарпатті. В селі Іза, де навчилася, не тільки вперше описала породи Вігорлат-Гутянської гряди, але й склала геологічну карту місцевості. Саме тоді до неї прийшло переконання – життєвий шлях вибрано не помилково, це поклик души й серця! Було це у 1947 році. Вже через три роки, молодого спеціаліста було скеровано (за власним бажанням) на роботу в Мукачівську буровугільну партію, на основі якої у 1959 році була заснована Закарпатська ГРЕ у селищі Вишково, що на Хустщині. Саме там, доля її звела з відомим геологом, людиною високого професійного рівня – Борисом Мерлічем. Під час його керівництва, відкрити і дослідженні родовища Великий Шаян, Моронгош, Грендеш,
в яких Віра Миколаївна приймала безпосередню участь. Але розвіданих корисних копалин виявилось недостатньо для їх промислової добичі, тому потрібно було шукати більш потужне. Саме в цей час, молодий спеціаліст, якій займається геологічною зйомкою і пошуки в районі Вишкова, виявляє головний матеріал, покладів ртутних родовищ – ореол кіноварі. Довелося відстоювати, доказувати свою правоту в високих київських та московських кабінетах, що ново виявлене ртутне родовище «Боркут», має велику перспективу. І їй повірили, точніше її викладки, експертизи, лабораторні аналізи, виявилися переконливими. Це вже потім, відкрите Вірою Миколаївною Зайцевої родовище «Боркут» біля Вишкова, займе десяте місце у тодішньому Союзі та двадцяте – у Світі. Так на лацкані її святкового костюму з’явилася найвища державна нагорода – орден Леніна. А ще, найголовніше, саме після відкриття цього важливого для промисловості ртутного родовища, Закарпатська ГРЕ починає отримувати значні кошти на пошукові роботи. Це дало змогу розпочати розбудовувати нову базу з житловими будинками та розвинутою соціальною інфраструктурою.
Тут слід згадати, авторитетного та поважного багаторічного заступника ЗГРЕ Антона Тудовши, майстра будівельника Юрія Дебеша, які багато зусиль вклали, щоб у найкоротші строки ці об’єкти були введені до експлуатації. Розміщення бази ЗГРЕ (Закарпатська геолого-розвідувальна експедиція) в нашому місті дало змогу сконцентрувати пошукові роботи і в перспективному Берегівському рудному районі. Тут було виявлено чотири рудних поля: Берегівське, Біганське, Квасівське і Бучанське. На Берегівському – розвідали Мужіївське й Берегівське золотополіметалічні родовища, родовища каоліну, алунітів, перліту тощо. В ті ж роки була створена і Біганська геолого-розвідувальна партія. На Біганському рудному полі за короткий час розвідано барито-золото-полеметалічне родовище. Баритова частина вперше відкрита у 1961 році, завдяки досвідченому геологу Г. Г. Сасіну. А повністю вивчене родовище було у 1964-66 роках (Сасін Г. Г., Грибанов Б. В., Сабов Ю. В., Боєв М. І.). До слова, Георгій Сасін успішно виконував пошукові роботи разом з науковими дослідженнями. На основі його наукового прогнозу була відкрита «більш глибока поліметалічна частина Біганського родовища».
Як наслідок, він автор багатьох наукових дослідницьких публікацій (вони не втратили своєї актуальності і до тепер), а за свою сумлінну працю був удостоєний орденом «Знак Пошани».
Мені, особисто приємно згадувати, буяючи садочками та виноградниками довкілля Біганського горбогір’я, куди під час шкільних канікул брав мене з собою на роботу батько. Його колеги з каротажного загону, теж згадані в книзі: Вагін Л. Я., Вечкасов Д.О, Вечкасова І. В., Гонза О. О., Марцинів В.І., Вагіна Е. Ф. До слова, батько разом з Антоном Тудовши вчився в Київському геологорозвідувальному технікумі, де викладачем у них був їх колишній начальник Коробович (нажаль, не запам’ятав його ім’я). Він був першим керівником Закарпатської геофізичної партії. Там вони разом працювали в середині 50-х років ХХ століття. Розташовувалася вона в приватному будинку по вулиці Мукачівській (напроти теперішньої спортбази «Закарпаття»).
За роки роботи В. М. Зайцевої колектив Закарпатської ГРЕ очолювали 12 керівників: М. Я. Кожухов, П. М. Височанський, Й. О. Заморін, Ю.С. Некрасов, Г. Г. Сасін,
Б. І. Новіков, В. Б. Корна, А. В. Терлецький, П. П. Савицький, І. І. Метелешко, М. К. Гавріш, В. М. Шклянка (за даними книги). Вони теж: золотий фонд закарпатської геології. На презентації Віра Миколаївна теплими словами згадала одного з корифеїв, ще одну легенду крайової геології – Юрія Сергійовича Некрасова, який очолював ЗГРЕ в 1958-1967 роках. Саме в часи його керівництва, у 1960 році, розпочалося будівництво в чистому полі, на околиці міста геологічне містечко. Яке зараз більш відоме, як проспект Геологів. Керівник-новатор у 1966 році запропонував їй посаду головного геолога ЗГРЕ, яку вона займала на протязі десяти років. За цей час були детально досліджено Мужіївське золото-поліметалічне родовище. У своїй книзі цій темі Віра Миколаївна приділила багато місця. Читач, до речі, видання цікаве не лише фахівцям, але й всім, хто цікавиться історією та краєзнавством нашого краю, отримає, багато різноманітної інформації. Зокрема, у другому періоді (1953-1963 рр.) безпосередньо почалися пошукові роботи. В наслідок яких, була встановлена золотоносність жильних тіл.
У третьому, найбільш цікавому, як на мене, періоді (1970-1990 рр.), були задіяні майже всі корифеї ЗГРЕ: Г. Г. Сасін. М. Ф. Гожик, В. М, Шклянка, Б. В. Пеньковська, Х. А. Дейчаковська, А. В. Терлецький, П. П. Савицький, В. В. Головань, Р. В. Удуд, В. М. Петров, І. Й. Петрова, І. М. Церман, В. П. Драчук, Ф. Н. Григорук, Л. В. Головань та інші. Відтак було детально розвідана основна частина родовища: золоті, золото-поліметалічні та поліметалічні рудні тіла, дав з яких виходять на поверхню. Під керівництвом Віри Миколаївни Зайцевої підготовлений звіт по Мужіївському рудному полю (яке простягається через все Берегівське горбогір’я аж до Квасова). Ця колективна праця, дала підставу, ще за часи СРСР, затвердити це родовище. Відтак була надана згода на його видобуток. (Це вже тема іншої публікації).
Не менш цікавою є історія закарпатської ГРЕ. Судить самі, головними напрямками за 60 років досліджень та пошукових робіт були: родовища корисних копалень: рудних (ртуть, золото, свинець, цинк, германій); нерудних (кам’яна сіль, барити, цеоліти, алуніти, доломіти);
будівельних матеріалів (бутового і облицювального каменю, щебеню, піску, гравію ); бурого вугілля; облицювального матеріалу (мармур різного кольору, вироби з граніту); гідрологічні дослідження родовищ прісних, мінеральних і термальних вод тощо. На основі своїх досліджень, В. М. Зайцева у 1986 році, успішно захистила кандидатську дисертацію на тему «Геолого-структурные условия локализации ртутного оруденения Вышковского ртутного поля Закарпатской области». Її багаторічна, новаторська, сумлінна, самовіддана праця була відзначена ще одною нагородою: Державною премією УССР в галузі науки і техніки, званням – «Почесний геолог України». А від вдячних мешканців Берегова, рішенням 34 сесії VІ скликання, у серпні 2014 р., – пам’ятною відзнакою «Pro Urbe» (За місто). Так берегів чани, на чолі з мером Золтаном Баб’яком, віддячили В. М. Зайцевій за її масштабнішу пошукову роботу термальної води для далеко відомого за межами краю НСБ «Закарпаття». Це бальнеологічна перлина України. Життя, як мовиться, продовжується, на черзі, дуже сподіваюсь і бажаю, слідуючи не менш цікаві спогади.
Валерій Разгулов
Джерело: Перший кабельний
