Серед одноманітних робочих понеділків-п’ятниць чи не виникало у вас бажання (хоча б на дозвіллі) зайнятися такою справою, у якій можна було б релакснути, прикрасити настрій цієї буденності? Коли на фестивалях проходиш повзятки з виробами хенд-мейду, приємно розглядати всілякі гарні дрібниці. Око тішать розмальовані дерев’яні скриньки, креативні прикраси, чудернацькі блокноти, в’язані звірята, ляльки ручної роботи… Особливо ляльки! Адже, коли в душі все ще залишаєшся маленькою дівчинкою, не дивлячись на те, що давно не дитина, також згадується товариство давніх іграшкових подруг, яким і сама колись зі старого светра шила сукенки, а з непотрібної коробки з-під взуття робила хатинку. Та все це – ліричний відступ. Коли знайомишся з такими людьми, як наша героїня, тішить, що люди-ліхтарики не перевелися і продовжують робити цей світ яскравішим. Ужгородка Вікторія Каленська займається мистецтвом ручної роботи, про яке говоримо в інтерв’ю, лишень менше року, однак досягла в цій справі значних успіхів і для багатьох уже стала відомою як «лялькова фея». Усе почалося зі швейної машинки – Ваша творчість не обмежується тільки ляльками.
Це також – і вишиваний одяг, картини, оригінальні декорації. Розкажіть про все, як-то кажуть, із чим душа відпочиває. – Так, із самого дитинства я люблю творити руками. Пригадую, як збирала клаптики тканин, ґудзики, паєтки та різні дрібнички і щось постійно творила для своїх іграшок. Першу картину почала вишивати, коли чекала на появу дитини. Спочатку вишивала нитками, згодом почала і бісером. Вдома всі стіни у вишитих мною картинах. Взагалі особливо захопилася вишиванням, коли жили у Львові. Чимало тоді виготовила робіт, зокрема й для своїх донечок. Узагалі – клопітка це справа. – Яким був творчий старт саме лялькової справи? Пригадуєте першу власноруч створену іграшку? – Почну з того, що лялечками я займаюсь не так давно. Нема ще й року. Усе почалося зі швейної машинки, яку чоловік подарував мені на день народження. Вона довго стояла в шафі, і я якось боялася до неї підійти. Потім виникло бажання щось пошити на ній. Ось так у пошуках цікавої ідеї я натрапила на текстильні лялечки. Це було кохання з першого погляду. Спочатку мені здалося, що це неможливо.
Усі деталі такі маленькі! Тим більше я не вчилася на швею і не знала, як робити потрібні викройки… Та що тут казати – я навіть не знала, як на машинці зробити простий шов (усм. – авт.) Але бажання мала велике! Першу лялькуу я зробила із тканин, які були вдома. Так би мовити, пробна версія. Лялечка вийшла досить кумедною. Пригадую, як показувала її рідним із такою гордістю… Згодом купила всі необхідні матеріали – і понеслось! – Як відреагували рідні на таке хобі? Ви – мама трьох дітей, очевидно, особливо донечки були в захваті. – Найперше хочу подякувати своєму чоловіку, який постійно мене підтримує. Фактично він і надихнув на цю справу. З кожною новою лялечкою біжу до нього. Він – головний мій критик! Дуже толерантно вказує на недоліки. Я іноді навіть злюся, тому що бачу своє творіння ідеальним, але завжди прислухаюся до його порад. Навіть ідея з подарунковими коробками – його. Щодо донечок, то вони радо прийняли мамине хобі. Найменша, правда, після кожного замовлення питалась, чи на цей раз вже її лялечка? Ніяк у мами руки не доходили. Довелося на день народження робити сюрприз.
Власний стиль і мода ляльок – На Закарпатті майстринь, які виготовляють ляльки ручної роботи, чимало. Кожній притаманні певні авторські родзинки. Одразу помічаються й особливості Ваших виробів. Довго розмірковували над власним стилем? – Ви знаєте, у кожної майстрині є певне бачення свого творіння. Для мене із стилем навіть не виникало питань. Фатинові спідниці, мереживо, в’язані шапочки, багато «мімішних» деталей – усе це близьке мені самій. Тож іноді я і мої дівчатка обираємо такий стиль одягу. – Напевно, часто Вас запитують про нерозмальвані обличчя ляльок. Поцікавимося й ми: чому тільки очі? – Так ,є таке. І якщо дорослому можна дати змістовну відповідь, то, коли запитають дітки, навіть не знаєш, що відповісти. Такий задум автора (Тетяни Конне) і впізнаваний стиль цих ляльок. Є багато різних технік, у яких виконуються ляльки… І в кожній є своя родзинка, кожна по-своєму особлива. А ще ці лялечки дуже добре вміють підлаштовуватися під ваш настрій. Коли сумно – вона сумує разом з тобою, коли тобі весело, лялька наче підморгує тобі і радіє разом із тобою.
Усе просто. Кожна лялька – з різним характером – У кожній роботі помітний один творчий почерк, відрізняє ляльки лише фасон одягу, волосся, аксесуари. З чого починається робота над створенням такої іграшки і скільки триває? Поділіться покроковими секретами. – Усе починається із бажання отримати лялечку від «VikiDolls» (усм. – авт.). Потім береться клаптик трикотажу, на якому малюється викрійка лялечки. Усе це прошивається, набивається. Далі кріпляться ручки, ніжки, пришивається волосся. Після цього – найцікавіший для мене момент – саме пошитя одягу. Ось тут уже фантазії є куди розгулятися! – Із фоторобіт у Вашому профілі можна зробити висновок, що часто лялька дуже схожа на замовницю. Як визначаєтесь із рисами, які хочете передати у виробі? – Бувають такі замовлення, коли клієнт хоче свою маленьку копію. Оскільки личка я поки що не розмальовую, то потрібно передати певний образ. Я намагаюсь якомога більше дізнатись про нову хазяйку, її вподобання, стиль одягу, кольорову гаму, яку вона полюбляє. Навіть годинами можу продивлятися профіль. А потім все складається,
наче пазл. Для мене теж загадка, яким вийде кінцевий результат. А результат зазвичай зустрічається неймовірними емоціями. Ще є один момен у моїй творчості (і мої замовники знають про нього) – я не висилаю фото роботи наперед. Уперше свою лялечку вони бачать вживу. Це дуже великий ризик, але клієнти повністю довіряють мені – і це надзвичайно приємно. – Ви розповідали, що під час роботи навіть розмовляєте з ляльками. Не важко потім з ними розлучатися? – Буває… Для мене мої лялечки всі дуже рідні та улюблені. Кожна єдина і неповторна! Іноді здається, що я з ними поводжуся, як із маленькими дітьми. А дітки часом капризують. От і доводиться їх вмовляти одягатися, взуватися, робити зачіски. Навіть на фото деякі дівчата люблять позувати, а деякі – ну ніяк! Тому цю справу я довіряю професіоналам. У кожної моєї красуньки є професійна фотосесія, навіть я стільки фото не маю (усм. – авт.). Розлучаюся з лялечками зі спокійним серцем, адже вони йдуть у люблячі ручки до своїх нових матусь. І коли бачу фото або відео з нової оселі, моя душа співає від щастя. Не обмежуйте дітей у творчості – Часто ляльки для дівчаток – хороші подруги,
відповідно зростати в такому креативному товаристві ще приємніше. Як узагалі прищеплюєте любов до творчості власним дітям? – Наша сім’я – дуже творча. Усі мої дітки люблять робити щось своїми руками і у них це дуже гарно виходить! Старша донечка цього року вступає навчатися на дизайнера інтер’єру (тримаємо кулачки, щоб у неї все вийшло), синочок відвідує творчі гуртки, завжди приносить додому якісь вироби. Ну, а найменша радо допомагає мені з лялечками. І коли я сідаю за робочий стіл, щоб творити, вони збігаються до мене, як курчата, і теж щось майструють своїми ручками. – Який енергетичний меседж стараєтеся передавати своїми роботами? Гарний настрій – це точно! А ще? – Кожна людина має призначення в цьому житті. Колись, починаючи цю справу, я поставила собі за ціль робити людей щасливішими. Тож із такою красунею, вірю, люди отримують і жменьку ніжності та любові. І якщо, беручи до рук лялечку, ви щиро радієте, значить я роблю все правильно! Юлія МЕДЮХ для «Закарпатського кореспондента»
