Анна Стожко евакуювалася на Закарпаття з Києва навесні минулого року. Вона — координаторка проєктів Польсько-Української Господарчої Палати [1]: організації, яка допомагає польським підприємцям заходити на український ринок, залучати європейські інвестиції в Україну та навпаки.
Хоча в Анни був досвід життя у Польщі та різних куточках України, вона має тривалі зв’язки й із Закарпаттям і пишається тим, що її син — закарпатець.
Ми поговорили з нею про волонтерство, зміни на Закарпатті за цей рік та перспективи співпраці з Польщею для нашого регіону.
У нас навіть не було думки виїхати з України
Повномасштабна війна застала Анну з неповнолітнім сином у Києві.
– Ми добре знаємо, що таке війна, бо мій чоловік військовий, учасник бойових дій, а крім того, він родом з Луганщини. Тому в нас не було ілюзій, що все закінчиться швидко.
Маючи контакти – робочі й не тільки – за межами України, Анна могла виїхати за кордон до багатьох різних країн, найперше, до Польщі, однак не захотіла.
– Закарпаття є для мене рідним. Вперше я потрапила сюди 2007 року, народила сина і прожила тут 3 роки.
Маю кумів, друзів – не тільки в Ужгороді, а в різних куточках краю, які чекали мене і щодня телефонували, коли ж ми приїдемо. Проблема була тільки з тим, як виїхати – ми чекали можливості й шукали нагоди.
“Зараз я малюю світло”: художник-переселенець Олександр Жильцов про життя в будинку Ерделі в Мукачеві та допомогу країні від митців [2]
Волонтерити почали, сидячи у підвалах
В Ужгород Анна із сином приїхали 11 березня.
– Ми ще трошки “погуляли” по Києву, якщо можна так сказати: де ми тільки не спали з сином, де тільки не ховалися.
Вже з четвертого дня повномасштабного вторгнення я зібралася з думками і почала працювати (на щастя, робота це дозволяє робити дистанційно), а ще за пару днів почалося вже активне волонтерство з нашою командою.
При Польсько-Українській Господарчій Палаті в Україні є два благодійні фонди, тож усі працівники почали активно діяти.
– Все, що могло їхати – їхало. Волонтерство – я впевнена, що ви всі це знаєте – це цілий ланцюг роботи. Мої завдання були посередницькі, логістичні: вибудувати шляхи, сконтактувати людей, знайти допомогу, організувати перезавантаження і доставку.
А вже в 20-их числах березня я поїхала у перше відрядження до Польщі. Я була у п’яти містах, спілкувалася з багатьма людьми аби максимально залучити допомогу… і знепритомніла в останній день від втоми. Втім, не ясно, від якої більше: фізичної чи психологічної. Тож мусила на добу залишитися, аби мати сили повернутися в Україну.
Допомога, яку Анна залучала з колегами, була дуже різна. Оскільки обидва благодійні фонди не нові (не 2022 року, а з кількарічною історією) і на рахунках були кошти, вони могли одразу закуповувати потрібне, передусім для військових, безпосередньо в Україні: наколінники, рюкзаки, тактичні речі купували в українських виробників, підтримуючи тим самим ще й економіку країни. Однак і завозили багато: сухпайки, спальники, “медичку” (пластирі, джгути, турнікети тощо) та навіть генератори — ще до того, коли це стало вкрай актуальним.
– Найбільше пишаюся фразами, які чула на свою адресу: ми хочемо (щось привезти - ред.) через тебе, бо ми тобі довіряємо. Це особливо цінно. Такі контакти – друзі, колеги, знайомі – всі об'єдналися разом.
Розслабленість Закарпаття заважає йому ставати кращим
За понад рік, який Анна живе на Закарпатті, її враження про край змінилося.
– Жити як турист і жити як, власне, постійний мешканець – це зовсім різне, погодьтеся. Моє знання про Закарпаття відколи я жила тут колись давно, а потім приїздила в гості, дуже змінилося за останній час.
Закарпаття – це країна в країні. І в цьому є як плюси, так і мінуси. Я дуже рада, що цей регіон за весь цей час не так безпосередньо зачепило війною – завдяки цьому так багато життів знайшли тут свій порятунок. Для декого це вже другий дім і, можливо, вони вже й не повернуться туди, де жили раніше.
Волонтерство, яке допомагає жити далі. Тетяна Дронь з Харкова про новий дім в Ужгороді [3]
Однак я, як людина, яка жила в різних українських містах – сама я родом із Запоріжжя, однак жила і в Києві, і в Луганську, і в Сумах, на Волині, в Одесі – бачу, що світогляд багатьох місцевих людей дещо обмежений і навіть чужий, холодний. Були такі фрази, як-от “Нащо ви сюди зі своїм горем приїхали?”.
Мені б хотілося, щоб оця інтеграція людей, що приїхали, підштовхнула місцеве населення до змін. Щоб це було своєрідним стимулом навчитися простих речей: щира усмішка, привітання, побажання гарного дня. Звісно, я знайшла такі місця, де мені добре і куди хочеться повертатися, але таких місць мало – хочеться, щоб їх було більше.
Є така риса в закарпатців – розслабленість. Немає, мабуть, достатньої мотивації, щоб ставати кращим, працювати краще, щоб люди до тебе поверталися. Умовно, якщо твоя кава смачна, якщо мені сподобалося, як у твоєму закладі поводяться люди – я прийду до тебе пити каву знову, і прийду з другом. Люди хочуть вкладати гроші туди, де їм приємно, де їм добре. Тому моє таке побажання до Закарпаття – щоб тут звертали більше уваги на такі, як на мене, звичайні речі.
День Незалежності Польщі в Ужгороді за участі консула РП у Львові,
що організувало Товариство польської культури Закарпаття за підтримки БФ польсько-українського партнерства
Інтеграція – це про людяність і зацікавленість
Для того, щоб люди, які вимушено опинилися на Закарпатті, почували себе дійсно, як вдома, має бути співпраця між різними гравцями: місцева влада, громадські організації, бізнес і просто місцеве населення. Останнє, за спостереженнями Анни Стожко, якраз робить найбільше:– Це звичайні люди, які прийняли у своїх домівках незнайомих людей. Мої щирі до сліз слова вдячності закарпатським друзям, які прихистили моїх знайомих з Сум і Чернігівщини, родичів з Запоріжжя та Луганщини. А ще це вчителі, які пояснюють дітям, чому у їхньому класі буде вчитися дівчинка з Краматорська та інші важливі для інтеграції речі.
Операція «Жужа». Як сім’я вимушених переселенців на Закарпатті знайшла і повернула свою кішку із окупованого Маріуполя [4]
Ну і хочу зазначити, що вимушеним переселенцям допомагають, як на мене, й інші люди з числа ВПО або ті, хто має розуміння центральної та східної частин України. Неможливо, звісно, примусити когось подорожувати своєю країною.
Але люди, які мають знайомих в інших регіонах, хто вчився чи працював в інших містах, той трохи ширше дивиться на багато речей.
Мені відчувається, що часто не вистачає простої зацікавленості в тому, щоб люди, які приїхали, все-таки інтегрувалися.
Важливо зауважити, що я не приїхала на Закарпаття змінювати менталітет людей, я ставлюся з повагою і великою вдячністю, що мене тут прийняли. Але такої поваги хочу і навзаєм.
Культурні події як можливість інтеграції
Анна також згадує і про культурні події, які відвідує на Закарпатті. Каже, що це допомагає шукати ресурс та мотивацію триматися й допомагати далі.
— Після роботи, волонтерства, сумних новин ми потребуємо чогось такого, що дозволить прийти до тями. За цей час на Закарпатті я відвідала більше концертів та культурних заходів, ніж у Києві. Такі речі мене дуже надихають, дають мені заряд мотивації на довгий час.
Але маємо також тверезо дивитися на доречність розважальних заходів, бо країна у війні, щодня помирають люди. Важливо, щоб війна не зникала з порядку денного, тому мені подобається, що всі заходи так чи інакше пов’язані з допомогою військовим, наприклад, через збір донатів, а також на них свідомо популяризують українську пісню, мову й нашу культуру в цілому.
На такі концерти приходять багато хлопців військових, часто з госпіталів, і я бачу, що їм це теж дуже потрібно, навіть, мабуть, більше, ніж мені…
Я відвідую різні заходи,
згадати хоча б дискусії в рамках проєкту Re:Open Ukraine. Тому що потребую їжі для розуму, спілкування з людьми, які можуть дати своє бачення нашого майбутнього.
— Для мене такі події — це й місце інтеграції, адже туди приходять люди зі спільними інтересами, цінностями, поглядами. Це така своєрідна інтелектуальна тусовка, яка дозволяє мислити стратегічно у час, коли щось планувати дуже важко.
Мені подобається, що на таких заходах організатори не прикрашають дійсність, а говорять про дійсність, як вона є — підкреслюють переваги, але й свідомо говорять про недоліки. Але не щоб принизити чи “хайпанути”, а щоб знайти найкраще рішення.
Професор з окопів. 5 думок про війну і життя із публічної дискусії з Федором Шандором [5]
Павло Клімкін про Україну та її сусідів, нову Центральну Європу та розпад росії [6]
5 питань про Україну, на які дає відповідь дискусія з істориком Ярославом Грицаком [7]
Використати шанс для Закарпаття
– Мій дім – це Київ. І, звичайно, я хочу повернутися додому. Але в будь-якому разі я планую і надалі співпрацювати із Закарпаттям. Воно мене точно не відпустить (усміхається).
Анна розповідає,
що поляки, з якими вона тісно співпрацює, дуже цікавляться зараз Закарпаттям. І не лише на рівні туризму, до чого ми звикли, а й на рівні бізнесу.
Відкриття інтерактивної кімнати для дітей «Вогник» в пожежній частині Ужгорода за фінансування програми «Польська допомога»
– Це щось новеньке для них, незвідане. Вони знають про Львів, Тернопіль, Житомирщину, Київ, а от Закарпаття має нерозкритий потенціал. Зі свого боку ми вже 30 років обслуговуємо польський бізнес в Україні: робимо аналіз ринку, допомагаємо відкрити фірму, обслуговуємо її, підбираємо співробітників, контролюємо процес роботи.
Місцева влада, каже Анна, хоче цього року налагодити бізнес-відносини з Польщею. Сфери дуже різні: логістика, енергетика, будівництво, управління відходами й, звісно, туризм.
– Є ще й такі “тихі”, особисті інвестиції. Завдяки благодійним фондам Польсько-українського партнерства та “Карпатських ініціатив”, що при Польсько-Українській Господарчій Палаті в Україні, ми робимо різні дитячі акції, як-от майстер-класи з арттерапії для дітей, а зараз будемо організовувати курс з кібербезпеки для дітей та підлітків.
Маємо доброго польського друга, який вклав вже кілька сотень тисяч євро в медичне обладнання для місцевих лікарень — це ж теж інвестиції! Наразі ми ведемо перемовини щодо наступних проєктів та інвестицій для напрямків, котрі через наслідки війни стають чи не головними для нас з вами — українців в Україні.
Але для того, щоб все це запрацювало, має бути фідбек від закарпатців також: бажання працювати, відкрити двері, навчитися підготувати документи, оформити їх належним чином (наприклад, той же інвестиційний паспорт), перекласти на іншу мову – польську, англійську тощо – навчити голів ТГ це все робити.
– Полякам цікаве Закарпаття та Україна загалом. Вони дуже добре розуміють, хто такі “рускіє”, і тому для них ми – друг №1. Зараз настав час відкрити Польщу для Закарпаття, а Закарпаття – для Польщі. Ми вже сьогодні над цим працюємо!
Волонтерка з Іршави Віра Глушко: “Я не стану чекати, поки російський чобіт зайде у мій двір” [8]
Маріуполь, Лисичанськ, Ужгород. Як мами з дітьми будують нове життя на Закарпатті [9]
Маріуполь — "ДНР" — Київ: Як 10-річний хлопчик приїхав в Ужгород після втрати мами та лікування у донецькій лікарні [10]
Галина Гичка, Ірина Сов’як, Varosh
Фото з особистого архіву Анни Стожко
Не пропускайте цікаве з життя Закарпаття! Читайте більше в наших соцмережах — Facebook [11], Instagram [12] та Тelegram. [13]
[1] https://www.pol-ukr.com/uk/
[2] https://varosh.com.ua/life/zaraz-ya-malyuyu-svitlo-hudozhnyk-pereselenecz-oleksandr-zhylczov-pro-zhyttya-v-budynku-erdeli-v-mukachevi-ta-dopomogu-krayini-vid-mytcziv/
[3] https://varosh.com.ua/ludy/volonterstvo-yake-dopomagaye-zhyty-dali-tetyana-dron-z-harkova-pro-novyj-dim-v-uzhgorodi/
[4] https://varosh.com.ua/ludy/operacziya-zhuzha-yak-sim-ya-vymushenyh-pereselencziv-na-zakarpatti-znajshla-i-povernula-svoyu-kishku-iz-okupovanogo-mariupolya/
[5] https://varosh.com.ua/dumky/profesor-z-okopiv-5-dumok-pro-vijnu-i-zhyttya-iz-publichnoyi-dyskusiyi-z-fedorom-shandorom/
[6] https://varosh.com.ua/dumky/pavlo-klimkin-pro-ukrayinu-ta-yiyi-susidiv-novu-czentralnu-yevropu-ta-rozpad-rosiyi/
[7] https://varosh.com.ua/dumky/5-pytan-pro-ukrayinu-na-yaki-daye-vidpovid-dyskusiya-z-istorykom-yaroslavom-gryczakom/
[8] https://varosh.com.ua/ludy/volonterka-z-irshavy-vira-glushko-v-pershu-chergu-ya-gromadyanka-svoyeyi-derzhavy-ya-ne-stanu-chekaty-poky-rosijskyj-chobit-zajde-u-mij-dvir/
[9] https://varosh.com.ua/ludy/mariupol-lysychansk-uzhgorod-yak-mamy-z-ditmy-buduyut-nove-zhyttya-na-zakarpatti/
[10] https://varosh.com.ua/vijna/mariupol-dnr-kyyiv-yak-10-richnyj-hlopchyk-pryyihav-v-uzhgorod-pislya-vtraty-mamy-ta-likuvannya-u-doneczkij-likarni/
[11] https://www.facebook.com/Varosh.com.ua/
[12] https://instagram.com/the.varosh?igshid=YmMyMTA2M2Y=
[13] https://t.me/thevarosh
