У середу, 12 липня, закарпатська 128-ма окрема гірсько-штурмова бригада відзначила свою 101-шу річницю. Бійці «Закарпатського легіону» брали участь у багатьох миротворчих місіях в Іраку, Лівані, Сьєрра-Леоне та на території колишньої Югославії. Втім, справжній бойовий досвід бригада отримала у 2014 році, на рідній землі. А з початком повномасштабного вторгнення росії в Україну військовослужбовці 128-ї бригади боронять країну в різних точках зони бойових дій.
І поки наші воїни захищають державу на передовій, закарпатські волонтери продовжують бути їхнім надійним тилом тут, вдома. Бо цим вмотивованим людям під силу усе – виготовити перископи, сплести маскувальну сітку, зібрати донати та закупити необхідні для військових речі, від вологих серветок до дрона чи автомобіля.
Деякі з мукачівських волонтерів поділилися своїми історіями та розповіли, що їм допомагає продовжувати працювати та весь цей час залишатися надійною опорою для наших воїнів.
Катерина ЛЕГЕРДА
Катерина Легерда – відома волонтерка у організації «Волонтери Закарпаття». Близько десяти років тому, а саме під час подій на Майдані,
жінка зрозуміла, що не може стояти осторонь, самоорганізувалася і зарядила ідеєю волонтерства багатьох інших. Сьогодні пані Катерина – офіційна волонтерка ООН та нагороджена Орденом княгині Ольги.
«За час війни багато волонтерських штабів вже закрилися. Але ми продовжуємо працювати. Звісно, гуманітарна допомога вже йде не у таких масштабах, але вона йде. Це говорить про нашу публічність, прозорість. Хтось каже, що добро треба робити тихо, але я вважаю, що донор, який вкладає свої гроші і проводить збір закордоном, хоче та повинен знати й бачити, куди йде допомога. У нас є чіткі вимоги до наших волонтерів, маємо офіційні рахунки», – розповідає Катерина Легерда.
Волонтерка додає, що їхня організація постійно допомагає військовим 128-ої бригади. За донати небайдужих людей закуповують необхідні речі для щоденного використання такі, як цигарки, спреї від комарів, батарейки, медикаменти, та більш цінні – дрони, квадрокоптери та багато іншого.
«Звісно, нас ніхто не бачить, коли ми хворіємо, коли нам потрібно відновити сили. Але поки нам Бог дає ті сили, аби залишатися у строю,
ми вже без того не можемо, бо отримуємо заряд необхідної енергії, допомагаючи іншим. У нашій команді залишися такі «биті» жінки, яким багато чого під силу», – додає волонтерка.
Максим АДАМЕНКО
Вже понад рік група волонтерів на чолі з Максимом Адаменком виготовляють перископи для хлопців на передову. За цей час роботи їм вдалося зібрати та відправити військовим близько шести тисяч перископів. Щовівторка, відкладаючи усі свої справи, ці люди йдуть і виготовляють такий необхідний для військових оптичний прилад.
«Моє сумління підказувало мені, що потрібно щось робити. Так відчували і відчувають себе чимало українців. Я не там, я тут, тож чим можу бути корисний? Це питання не давало мені спокою. Один військовий попросив мене знайти для нього перископ. Я це зробив. Купив та проаналізував, скільки б він міг коштувати, якщо його зібрати самостійно. Сума виявилася доступною, тому я покликав охочих допомогти та відкрив збір для донатів. Так ми і волонтеримо по сьогоднішній день», – каже волонтер.
Максим Адаменко додає, що попит на перископи хоч вже і менший, але не зникає.
«Перископи – це речі не тривалого використання. Я не вірю, що вони там довго тримаються, так само, як і спальники чи маскувальні сітки. Якщо позиції військових обстрілюють, бомблять і їм потрібно відступати чи якось маневрувати, то перископи ламаються, лишаються на позиціях і, відповідно, з'являється потреба у нових. Тому я не дуже розумію, чому за півтора роки війни на державному рівні не було створено хоч одного підприємства по виготовленню перископів», – каже чоловік.
Окрім перископів Максим Адаменко зі своєю командою однодумців виготовляли грілки, закупляли спальники, намети, міношукачі, антидронові рушниці, зарядні станції та навіть шили піксельні зимові комбінезони.
Зоя ТУРЯНИЦЯ
Волонтери «Маскувальна сітка Мукачево» за останній рік війни виготовили та відправили нашим бійцям близько тринадцяти тисяч квадратних метрів маскувальної сітки. Організувала роботу волонтерів та весь цей час їх мотивувала тендітна та дуже цілеспрямована мукачівка Зоя Туряниця.
«Я вперта, тому якщо взялася вже за цю справу, то буду робити до дня нашої Перемоги. А ще я по своїй генетиці – інженерка та чистокровна русинка.
Тому мені важливо свою рідну землю змінювати власними руками», – каже волонтерка.
Не зважаючи на складні часи для групи волонтерів, відсутність подекуди матеріалів, робочих рук, врешті-решт і місця, де можна було б плести сітку, люди не здавалися.
«В нашій команді є вимушені переселенці, які вже рік проживають у Мукачеві й щодня приходять задля нашої Перемоги. Маючи таку щоденну працю, кажуть: щасливі, що мають змогу допомагати нашим військовим», – додає Зоя.
Вікторія ГУДАК
Активна мукачівська волонтерка Вікторія Гудак з першого дня долучилася до виготовлення перископів та постійно ходить плести маскувальну сітку. Жінка розповідає, що має чимало знайомих, друзів та рідних, які є частинками 128-ої бригади.
«Мій двоюрідний брат Сергій Гудак у лавах ЗСУ, Роман Жук який загинув від рук окупантів, Ігор Гуледза мій колега-екскурсовод... Багатьом я допомагаю адресно, до мене звертаються і я завжди намагаюся допомогти. Окрім того, ходжу виготовляти перископи та плести сітку. Бо я, як і всі українці, хочу бути корисною. Надзвичайно важко переживати усі ці моменти.
Навіть коли мене охоплює відчуття ліні, я дивлюся новини, знову переживаю усі ці страшні події, згадую, для чого я все це роблю, і зявляється лють. Я, до речі, навчилася за цей час, завдяки психологу, трансформувати свою лють у енергію, яка допомагає мені не залишати волонтерку», – розповідає Вікторія.
Жінка закликає усіх і кожного, пам'ятати, завдяки кому ми п'ємо ранкову каву та маємо можливість спати у себе вдома. А відповідно при можливості допомагати: волонтерити, працювати, донатити…
Анна ЛУЧКАЙ
Анна Лучкай з Мукачева збирає донати завдяки проєкту «Віртуальна кава».
«Це проект, який ми з Анжелікою Андок започаткували ще у волонтерському хабі «Венеція», коли вони там продавали каву для допомоги ЗСУ. Не усі мали можливість, аби приходити, щоб задонатити і випити каву, то я запропонувала зробити її віртуальною», – розповідає Анна.
Навколо проєкту «Віртуальна кава», каже жінка, перш за все зібрала своїх друзів та знайомих. Усі гроші за віртуально випиту каву передає волонтерам.
«Мене мотивують мій чоловік, робота, діти, а особливо син з особливими освітніми потребами. Тому, що така, як тепер, я не була, він навчив мене співчувати, допомагати та бути вдячною за кожне добре слово та підтримку. Я просто хочу мирного неба і щасливого дитинства нашим діткам!», – підсумовує волонтерка.
Це, звісно, тільки маленька частина тих людей, які є справжніми мотиваторами та прикладом для наслідування. Кожен, по-своєму, наближає нашу Перемогу. Велика подяка нашим воїнам за захист, а волонтерам за відданість цій справі!
