З першого дня повномасштабного вторгнення Росії в Україну популярний запорізький курорт Кирилівка опинився в тилу російських військ, що рухалися з боку анексованого Криму.
Голова місцевої селищної ради Іван Малєєв і його команда пропрацювали в окупації близько трьох місяців, забезпечуючи життєдіяльність курорту. Малєєв двічі побував у полоні - ув'язненні, що тривало сумарно майже місяць. В інтерв'ю Радіо Свобода він розповідає про те, що відбувалося з ним і з місцевими жителями після приходу російських військ, а також про те, яким він бачить майбутнє населеного пункту, що економічно процвітав до початку війни Росії в Україні.
"На допиті мені чеченець таку фразу сказав, натякаючи, що буде, якщо Росія залишиться: "Кирилівка буде курортом? Ніколи не буде. Чечня пройшла дві війни. І в нас до війни було таке саме курортне селище, як у вас. Теж ловили червону рибу, чорну ікру їли і все-все-все. А що сьогодні? Сьогодні це село", - згадує розмову з російськими військовими наприкінці голова популярного до російського вторгнення українського курортного селища Кирилівка Іван Малєєв.
Малєєв очолює раду селища міського типу в Запорізькій області з 2010 року. До цього він тривалий час працював у муніципальних органах курорту, зокрема обіймав посаду заступника голови селища Кирилівка.
Зустріч з Іваном Малєєвим відбулася в Запоріжжі, де зараз працює він і його адміністрація. Перше запитання - про мрію на найближчий час. Голова селища Кирилівка відповідає:
"Дуже хочеться повернутися, але я розумію, що там буде дуже важко. Я розумію, що суспільство розколоте. Я ж не суддя, не прокурор. Є люди, які перейшли на російський бік. Як поводитися з ними, я не знаю. Якщо ти просто пішов працювати, щоб вижити і годувати сім'ю, - це одне, а коли ти перейшов і з червоними прапорами ходиш, закликаєш - ось як із цими людьми жити? Скажу: не дуже багато в нас пішло на співпрацю порівняно з іншими територіями. Чому? Ми до останнього залишалися з ними. Люди нам вірили. Ми змогли протриматися три місяці".
Практично з першого дня повномасштабного вторгнення Росії в Україну, Кирилівка опинилася на окупованій території. Уже до вечора 24 лютого 2022 року російські війська увійшли в місто Мелітополь Запорізької області України.
Таким чином, курортне селище, яким керував Іван Малєєв, опинилося в тилу російських військ.
Гуманітарна ситуація Практично відразу в Кирилівці зіткнулися з проблемами, пов'язаними з життєзабезпеченням місцевого населення. Через бойові дії в Запоріжжі були перебиті дроти електропостачання, тому курортне селище залишилося без електрики. Це позбавило місцевих жителів питної води, яку згодом стали подавати за допомогою генераторів.
Ще одним викликом для місцевої адміністрації стало забезпечення населення продуктами харчування, зокрема хлібом.
"Хлібозавод стояв. Доставки не було. Тобто мало того що не було світла, не було і хліба. Доводилося шукати рішення. На щастя, у нас усі школи і навчальні заклади мали харчування, тому запаси продуктів, борошна у нас були. Кухарі наші вийшли на роботу і стали пекти хліб. У нас є два магазини мелітопольського коопторгу і міні-пекарні - вони випікали хліб. До нас по допомогу звернувся Якимівський хлібозавод (він розташований біля селища Якимівка і до реформи з укрупнення районів 2021 року був центром селищної громади, до якої входила Кирилівка.
- Прим. РС). У них була проблема із сіллю і дріжджами, - розповідає Іван Малєєв і додає: - У нас дельфінарій, на щастя, є. Там були запаси солі. Півтонни солі, дріжджі зібрали, відвезли і запустили хлібозавод. Мій заступник їздив в Якимівку щодня. Купували за готівку хліб, привозили, розвозили по магазинах, оскільки доставки не було. Ситуація була така, що люди стояли в чергах. Навіть на третій, п'ятий день війни в деяких людей нервова система вже не витримувала, люди сварилися, кричали один на одного. Доводилося йти і заспокоювати, казати, що це негідно через буханець хліба один одного... Були й такі випадки, але вони поодинокі. Основна маса людей до всього ставилася з розумінням".
Щоб налагодити забезпечення продуктами харчування, місцева влада, за словами Малєєва, домовилася з місцевими фермерами про постачання в магазини круп.
Довелося взяти на себе і забезпечення паливом швидкої допомоги: вона підпорядковувалася обласному центру, але в умовах окупації отримати відповідні поставки вже не могла. Ще одне питання, яке довелося розв'язувати через повномасштабне вторгнення Росії,
- охорона громадського порядку, адже через те, що Кирилівка опинилася в окупації, прикордонники та поліція залишили місця своєї служби.
"У нас було цілодобове чергування на території всієї селищної ради. Це і території поруч із Кирилівкою, і саме селище. Територію розбили на сектори, за кожен із них хтось ніс відповідальність. Ми залучили десь 60-70 осіб. Хлопці з повагою до цього поставилися. Робили все можливе, щоб не було мародерства і всього іншого. Люди чергували цілодобово. Ми розуміли, хто перебуває на території, хто заїжджає, хто виїжджає", - згадує голова селищної ради.
На початку березня 2022 року почалася евакуація населення з окупованої частини Запорізької області до обласного центру, який контролювала влада України. Незважаючи на те, що сама Кирилівка розташована осторонь від основних евакуаційних маршрутів, із населеного пункту тричі було організовано автобусну колону до Запоріжжя.
Спочатку свої дії координували з міською та районною владою Мелітополя, який теж перебував в окупації: евакуаційна колона з Кирилівки приєдналася до такої ж колони в Мелітополі.
"Ми постійно були на зв'язку з мелітопольською владою, хоча їх там залишилося небагато. Іван Федоров (мер Мелітополя. - Прим. РС) тоді ще залишався, потім його забрали, ще був Сергій Прийма (голова Мелітопольської селищної ради. - Прим. РС). Ось із ними спілкувалися. Коли вони організовували свою евакуацію, автобусами, то ми під них підлаштовувалися, щоб коли їхали, то всі разом. Далі ми вже самі розвозили, ні з ким не домовлялися. Автобуси йшли і вдруге, і втретє. Знаю, що їх і у Василівці тримали (у Василівці Запорізької області діяв із березня 2022-го до лютого 2023-го евакуаційний коридор. - Прим. РС), але все одно автобуси пропускали, - розповідає Малєєв. - У Запоріжжя вивозили людей, із Запоріжжя везли гуманітарні вантажі. Ми їх у Кирилівці роздавали пенсіонерам, малозабезпеченим, усім нужденним. Ми тричі здійснювали такі експедиції. А коли були вільні місця, то й людей із сусідніх сіл брали, тому що багато хто просив допомогти їм виїхати, особливо із сусідніх населених пунктів, в Якимівській селищній громаді. Багато хто виїжджав машинами. Автобусами ми вивезли 200 осіб".
Біженці У середині квітня 2022 року першим евакуаційним колонам з цивільним населенням вдалося виїхати з Маріуполя, що знаходився в оточенні російських військ. Основні маршрути на підконтрольну українській владі територію для біженців із Маріуполя проходили територією Запорізької області.
Центром прийому вимушених переселенців із Маріуполя став центр області – Запоріжжя. Жителів Маріуполя приймали та розміщували і в інших населених пунктах регіону, у тому числі в тоді вже окупованих містах – Мелітополі та Бердянську. Переселенців готувалися прийняти й у Кирилівці. Незважаючи на те, що курортне селище знаходилося осторонь евакуаційних маршрутів, до нього також доїхала невелика група переселенців – родина ромів з Маріуполя.
"Приїхало 3 чи 4 машини. Їх було чоловік 15. Вирвалися з Маріуполя. Дитину, жінку та чоловіка було поранено. Ми їх розселили в Лиманському. Вони, правда, недовго там були. Днів 4–5. Як тільки до Кирилівки зайшла колона російської техніки, яка їхала на Бірючий Острів туди, де розташовані президентські дачі, вони зібрали свої речі і поїхали,
бо боялися, бо вони розповідали, коли вони виїжджали з Маріуполя, їм не дали навіть забрати трупи родичів, щоб поховати: стріляли їм Услід. Вони тікали з дітьми. Машини були переповнені, забиті під зав'язку всім чим можна, пожитками. Дуже важко було дивитися на це. Вони плакали, розповідали, як вони вирвалися з Маріуполя".
Окупаційні війська З першого дня повномасштабного вторгнення Кирилівка опинилася в тилу російських військ, що рухалися з боку анексованого Росією Криму. Російська армія приїхала до Кирилівки за кілька тижнів, 25 березня 2022 року.
"Першим заїхав УАЗ "Патріот", двоє людей. Нам повідомили чергові. Ми встигли з селищної ради всіх людей забрати, залишилися вдвох із заступником. Дивимося у вікно: вони під'їхали. Махають нам, мовляв, йдіть сюди. Вони нам руки простягають для рукостискання" , А ми руки прибрали. Кажемо: "Ми на вас тут не чекали. Навіщо ви приїхали?" Говорили ми з ними не дуже добре. Їм це не сподобалося. Вони нас ще розпитували, сказали: "Все нормально, ми вам сюди світ привезли" і таке інше. Виїхали вони – і буквально через 5 хвилин заїжджає колона" – розповідає про своє перше спілкування з російськими військовими Іван Малєєв.
Це була Росгвардія, згадує глава Кирилівки. Російські військові оточили центральну площу селища, де розташована місцева рада.
"Виходить, як я розумію, старший - феесбешник і запитує: "Хто тут старший?" Кажу: "Я". - "Пішли", - розповідає Малєєв. - Ми були на вулиці. Зайшли в кабінет. Він недовго зі мною церемонився: "Я так розумію, ти з нами працювати не будеш". - "Звичайно, не буду". "Ну, все, ми тебе не затримуємо - вільний". Після цього викликали мого заступника. Також з ним переговорили. Потім стали ламати двері. Прапор у нас висів на флагштоку, а ще один ми попросили хлопців встановити на найвищому місці будівлі селищної ради - на громовідвіді.Коли вони вперше приїхали, прапор із флагштока зняли.Я намагався у них його забрати, але вони мені не віддали - кинули його в машину. А другий прапор так і висів, довго, до 17 квітня, коли мене вперше забрали.
Заключення 17 квітня 2022 року в курортне селище заїхала колона російської техніки, яка оточила Кирилівку по периметру.
"Розгорнулися в лінію від одного до іншого лиману. Повністю перекрили смугою всі поля.
Потім почали обхід. Почали з Азовського (одне з сіл, яке входить до селищної громади з центром у Кирилівці. – Прим. РС). мовляв, у них був рейд проти браконьєрства. Підняли дрони, БТРи, все. Мінометний вогонь відкрили. Почали стріляти з мінометів у лиман. Люди, зрозуміло, всі по хатах сховалися".
Потім, як згадує Іван Малєєв, йому зателефонував місцевий фермер і повідомив, що російські військові оточили центр Кирилівки, розпитували місцевих про голову населеного пункту, і він вирушив до будівлі сільради.
"Вибігає бурятів: "Ти хто такий? Куди їдеш?" - "Та я тут працюю". - "Прізвище?" - "Малєєв". - "О, а ми тебе шукаємо. Пішли". І він мене повів у селищну раду. Він закритий був, а вони зайшли через ту частину, де була поліцейська ділянка, – виламали двері. Піднімаюся я на другий поверх, а там, я так розумію, феесбешник стоїть і солдати. Прапор наш зірвали і рвуть його. "Ти хто такий?" .
Перший раз Іван Малєєв був ув'язнений у російських військових п'ять діб.За його словами, його утримували у приміщенні російської військової комендатури у Мелітополі. Туди доставляли і людей,
які порушували комендантську годину. У цьому приміщенні тримали як чоловіків, так і жінок.
"За п'ять діб тільки одного разу прийшли два хлопці. Я так розумію, феесбешники. Влаштували допит. Години дві ми з ними спілкувалися. Вийшло так, що не вони, а я їм розповідав, як ми добре жили, як бюджет формували... Вони взагалі не розуміють, як у нас влаштовано місцеве самоврядування... Вони кажуть: "У вас район... Ви керівник району..." Я ж голова не району, а селищної ради. У нас все по-іншому, тому вони слухали, - згадує Малєєв. питають: "Які будуть пропозиції, побажання? Що ви хочете?" А нас тримали в кабінетах: не обладнано там нічого, спали на столах. Після 20:00 усіх порушників комендантська година – туди. Здебільшого всі п'яненькі. 10–15 людей вночі набиваються в коробочку, а бувало, що туди. Дівчата вночі плачуть, хочуть у туалет, а їх не випускають. Я кажу: "Якщо можна, то дівчат окремо тримайте, а хлопців окремо". Після цього перестали дівчат туди наводити. ".
Іван Малєєв вважає, що його затримання не було випадковістю – його тримали в ув'язненні, щоб залякати та схилити до співпраці.
Перед тим, як його відпустили на волю, з ним спілкувався Андрій Сігута, який до повномасштабного вторгнення Росії в Україну був заступником голови Мелітопольської районної ради, а після 24 лютого перейшов на бік російських окупаційних сил:
"Прийшов Сигута, псевдоголова Мелітопольської адміністрації їх там і зараз працює. Зрадник. І він: "Чого ти не хочеш з нами працювати?" Давай. У тебе територія гарна. Ти на хорошому рахунку". Я їм категорично відмовив. Мене попередили з самого початку. Подзвонив чоловік, каже: "Сигута тобі не дзвонив?" Кажу: "Ні, не дзвонив". – "Як буде дзвонити, знай, що він зрадник" Згодом виявилося, що це правда... Він був поставлений головою районної військової адміністрації міста Мелітополь, кілька разів намагався провести наради, викликав мене - я туди принципово не поїхав. а потім ніби він мене випустив".
Вдруге із Сігутою Івану Малєєву довелося поспілкуватися вже після звільнення з ув'язнення – колаборант спеціально приїхав до Кирилівки:
"Випустили в суботу, а у вівторок вони приїхали до мене. Зайшли несподівано. Машини були без "Z",
тож наші хлопці їх переглянули. Ми якраз нараду проводили, у мене в кабінеті було дві людини.Сігут заходить з начальником поліції чи міліції, як у них там називається: "Хто буде зі мною працювати?" Я кажу: "Я ще не подумав". – хто, що…" Мовляв, я маю дати кандидатуру, хто з ними працюватиме, адже я з ними працювати відмовляюся. А потім вони отримали повідомлення, що в Якимівці підірвали міст, і вони бігом-побігли від нас".
Нове заключення Вдруге Іван Малєєв потрапив до в'язниці до окупаційної влади наприкінці травня. Тоді разом із ним російські військові затримали ще двох представників місцевого самоврядування. До цього вони намагалися заарештувати старосту одного із сіл, що входить до Кирилівської селищної громади.
"9 травня. Вийшли люди. Небагато. Поклали вінки, квіти – ми не заперечували, нехай кладуть. Але в Атманаї (одне із семи сіл, що входять до селищної громади. – Прим. РС), наприклад, вийшли з георгіївськими стрічками, і староста пішов їм зробити зауваження: "Ми всі разом, що ви?" ?" - "Так". - "У вас на території бардак". Я кажу: "У якому сенсі?
" - "У вас школи не працюють, садки не працюють, прапори скрізь висять. Хто у вас такий Сажнєв?" Кажу: "Староста наш". - "Він поводиться неправильно. Ви його попередите, а то наступного разу і його, і вас закриємо. І більше ви не вийдете.
Поспілкувавшись зі старостою, Іван Малєєв вирішив, що йому краще не виходити на роботу, ця людина потім змогла виїхати на підконтрольну Україні територію.
На той час, за словами Івана Малєєва, у сусідньому селищі Якимівка вже близько місяця діяла призначена російськими військовими окупаційна адміністрація. Тому чиновник разом із колегами розумів, що найближчим часом така може з'явитися і в їхньому рідному селищі:
"Ми якось наївно думали, що прийдуть, повісять прапори, а ми підемо з адміністрації і підемо до комунального господарства, займатимемося гуманітаркою, як займалися раніше.Думали, що так буде.Але виявилося по-іншому.Ми знали, що у вівторок, 24 травня, нас приїдуть міняти.Інформація просочилася.О 6 ранку дзвонить мені Олексій, черговий по селищу.Каже, так і так, сім машин з Z заїхало до Азовського (одне із сіл, що входять до селищної громади.
– Прим. РС).Я бігом під душ, щоб потім бігти на роботу.Не встиг. Виявилося, що вони у мене вже під будинком – виламують двері. . Обшук. Десь півтори години вони все обшукували ".
Разом з Іваном Малєєвим російські військові затримали одного з його заступників та керівницю відділу культури селищної ради. Заступник був ув'язнений 27 днів, а голова відділу культури – два тижні. Глава Кирилівки – 25 днів. Ще одній заступниці Івана Малєєва вдалося уникнути ув'язнення, її встигли попередити місцеві жителі.
"За час ув'язнення я не бачив людей. Жодного контакту. Це одиночна камера. Жодних умов. Їжу, правда, давали, але світла білого ти не бачиш. Вогкість – побілка на очах обсипається. Наступного дня був допит. Він був суто умовним. Я не бачив, хто його проводив, зрозумів, що військові. Вболіваєш – не хворієш? Що потрібно?" та інше. Кажу, що прибрати не заважало б, бо камери в антисанітарному стані – з унітазів тече в коридор, смердить, пилу такий шар… Кажу: "Дайте хоч що-небудь. Я тут все одно нічого не роблю – хоч заберусь". Нічого не дали. І десь на 11-ту добу прийшли з допитом.
Перед цим, звичайно, полікували, а потім почали допитувати. Один раз. І потім на 25-ту. добу відпустили".
Кирилівка сьогодні "Вони впевнені в собі. Вони впевнені, що приїхали нас рятувати. Кажу: "Рятувати нас не треба, ми живемо краще за вас. Ось дивіться: у нас школи відремонтовано, садочки, лікарні. У нас у школах діти харчуються, Кирилівкою я можу сказати, точно безкоштовно. Що ви можете запропонувати? Ви можете запропонувати нам дешеву електроенергію, дешевий газ? Ще щось?" Адже я розумію, що ціни скрізь однакові", - згадує Іван Малєєв, що на допитах найбільше вразило російських військових.
За підрахунками глави курортного селища, напередодні повномасштабного вторгнення Росії Кирилівку щоліта в середньому відвідувало 1,5-2 мільйони відпочиваючих. У курортній зоні селищної ради було понад 500 баз відпочинку, за винятком приватних готелів. Географія відвідувачів курорту охоплювала всю Україну.
"Для кожної кишені в Кирилівці можна було знайти відпочинок. У нас кожен місцевий мешканець, який мав таку можливість, тримав кімнати для відпочиваючих. Цим заробляли. За рахунок цього жили. Сьогодні цей заробіток зник. Його немає. Багато місцевих жителів забудовували свої городи, під відпочиваючих робили номери і отримували від цього непогані кошти. А сьогодні ці городи не повернеш. Якщо ми картоплю і все інше купували, то сьогодні люди, які там залишилися, повинні вирощувати все самі.Тобто повертаємося назад у минуле".
