Для того, щоб потрапити з окупованого Криму на підконтрольну українській владі територію, 20-річній Поліні довелося пройти шлях через Росію, Казахстан, Туреччину й Молдову. До Києва кримчанка приїхала з метою, яку поставила собі ще в підлітковому віці – отримати український паспорт. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну додалася ще одна – вступити до лав Збройних сил України.
Як змінився Крим після приходу Росії, як знищували українську мову та що має зробити Україна, щоб залучити людей з окупованих територій – Поліна розповіла проєкту Радіо Свобода Крим.Реалії
Історія вийшла в межах проєкту «Їхній вибір – Україна» до річниці окупації Криму.
Київ максимально близький мені за духом
«Київ максимально близький мені за духом», – каже кримчанка Поліна. Вона живе у столиці вже кілька тижнів.
Поліна приїхала до Києва в період сильних морозів, коли місто зіткнулося з одним із найжорсткіших блекаутів через атаки армії РФ на енергетичну інфраструктуру України. Вона не шкодує про своє рішення.
«Це моя країна. Я переживу без світла кілька місяців, кілька років.
Головне – що у себе вдома», – пояснює дівчина.
Поліна з друзями у Києві«Крим перетворився на в’язницю»
Навіть коли ти дитина, ти розумієш, що щось іде не так
Поліні було 8 років, коли Росія анексувала Крим.
«Єдине хороше, що я пам’ятаю з того періоду, – це те, що кілька тижнів у магазинах можна було оплачувати їжу і рублями, і гривнями, і всі гривні, які залишалися у нашій родині, діставалися мені», – згадує дівчина.
Попри зовсім юний вік, вона не забула той час – як у Криму відбувалися проукраїнські мітинги Євромайдану, як почала діяти російська громада й спалахували конфлікти через політичні погляди серед населення.
«Було дуже помітно, що відбувається щось погане. Навіть коли ти дитина, ти розумієш, що щось іде не так – причому дуже сильно не так. Починаються сварки, змінюються прапори і символи, змінюється навчальна програма, з неї прибирають твою мову, і у тебе, по суті, повністю змінюється життя. І не побачити це – дуже складно», – розповідає Поліна.
Озброєні російські військові без розпізнавальних знаків (так звані «зелені чоловічки») в аеропорту «Сімферополь».
28 лютого 2014 рокуУкраїнська мова була улюбленим шкільним предметом дівчинки. Після окупації півострова Росією ці уроки дуже скоро скасували, а в атестатах «рідною мовою» стала російська.
«Тобто фактично в школах вивчається тільки російська мова. При тому, що, за російським законодавством, у Криму три мови [державні]: українська, кримськотатарська і російська. Але це ж Росія – те, що у них написано в законі, не вважається чимось дійсно обов’язковим», – ділиться Поліна.
Одними з перших змін після початку окупації, які стали запроваджувати в школах окупованого Криму, було вилучення будь-яких позитивних згадок про Україну, каже дівчинаДівчинка сприйняла ці зміни гостро – їй перестала подобатися школа, вона конфліктувала з тими, хто висловлював проросійські погляди. А те, що «Росія почала прибирати все, що стосувалося України, і максимально хотіли позбутися нагадувань про Україну в позитивному світлі», її обурювало.
Діти біля пам’ятника Лесі Українці в Ялті під час акції пам’яті поетеси та культурної діячки, яка протистояла російському імперському колоніалізму.
1 серпня 2013 року«Єдине, що при Росії, можливо, сталося хорошого – це будівництво певної інфраструктури, але переважно фасадної. Потрібно розуміти, що якби Крим залишався у складі України, було б те саме: це просто зміни часу. За цей час з’явилися майданчики, будинки, побудували цей клятий Кримський міст, на який пішла половина російського бюджету і половина кримського бюджету. І навіщо взагалі потрібен цей міст? Якби Крим був українським, з вільним світом нас пов’язував би цілий перешийок, а не міст, який веде в країну, з якої, по суті, нікуди не полетиш і нізвідки туди не прилетиш», – каже Поліна.
Міст через Керченську протоку. Вигляд із космосуДівчина впевнена, що до 2014 року в Криму було «європейське суспільство», а з ним – торгівля із зовнішнім світом, світові бренди, культурні програми за кошти ЄС. «У нас була школа в Севастополі, відремонтована за європейські гроші. Зараз цього вже немає. По суті, регіон зараз занедбаний, попри те що у нього, знову ж таки, гарний фасад. Але у них [у Криму] тільки в 2021-му, а може, вже у 2022 році почали з’являтися перші каси самообслуговування.
Я була в Казахстані, мені знадобилися гроші від батьків, але вони не могли нормально їх переказати, тому що картки «Мир» у Казахстані не працюють. А інших систем – на кшталт Mastercard, Visa тощо – у Криму немає. Цивілізаційний занепад», – розповідає кримчанка.
Автомобільний пункт пропуску через російський кордон «Джанкой», 15 березня 2016 рокуУ Криму Поліна перестала почуватися безпечно, адже висловлювати свої думки вголос там стало небезпечно. «Потрібно все прораховувати так, щоб потім ця людина не змогла використати розмову проти тебе і не нацькувала, умовно, державні органи. При цьому Росія розповідає про те, які вони величні, про те, що Крим – це російська територія, що ми всі маємо стояти проти зовнішнього світу, проти «поганого Заходу», проти «поганих англосаксів» тощо. Хоча фактично Крим із Росією перетворився на в’язницю – причому в’язницю з дуже поганими умовами. Красиву, але таку, де за будь-яке «не те» слово і за будь-який «не той» жест можна реально сісти в тюрму», – каже Поліна.
Поліна дуже сумує за морем у Криму
Крим в об’єктиві Поліни«Єдина мова, яка відгукується – українська»Поліна дуже добре говорить українською. Після того, як Росія почала позбуватися її на півострові, дівчина продовжувала читати книги та слухати музику рідною мовою. Вона дуже любить творчість українських поетів і письменників. Василь Симоненко, Ліна Костенко, Леся Українка, Володимир Сосюра – одні з її найулюбленіших. «Приміром, Сосюра завжди намагається знайти щось красиве навіть у поганому. Це круто. Наприклад,
