Блогер з Техасу на ім’я Стів веде YouTube-канал SuburbanBiology і показав проєкт, який навряд чи залишить байдужим будь-кого, хто хоч раз замислювався про власну незалежність від комунальних служб. Він повністю перепланував систему водопостачання свого будинку так, щоб з кожного крана, душу та унітазу текла виключно дощова вода. І почалося все це не з примхи, а зі справжнього страху.
У лютому 2021-го в Техасі стався сумнозвісний блекаут — крижаний шторм обвалив енергомережу штату, до якої, як з’ясувалося, ніхто насправді не був готовий. Разом зі світлом зникла і вода: насоси, що підтримували тиск у міських трубах, зупинилися. А коли тиск падає, кожна найдрібніша тріщина в трубопроводі перетворюється не просто на витік, а на вхідні двері для брудної води й бактерій. Містам довелося оголошувати режим кип’ятіння води — тільки от кип’ятити її не було на чому, бо електрики теж не було.
Стів згадує, що пляшкова вода зникла з магазинів по всьому місту практично миттєво, а люди довкола реально панікували. Три дні без води — і людина відчуває на собі, наскільки крихка ця «звичка» просто відкрити кран.
Саме тоді автор і вирішив: більше покладатися виключно на муніципальну систему він не буде.
Бак на 113 000 літрів у власному дворіГоловний герой відео — велетенська ємність для збору дощової води, встановлена прямо на задньому дворі будинку. Перед монтажем довелося будувати окрему сталеву підпірну стіну, щоб можна було заглибити бак у ґрунт, а тоді ще й вирівнювати майданчик під нього товстим шаром піску — з подальшим ущільненням вібраційною плитою. Автор навіть визнає, що це окрема історія, якій присвячений цілий інший ролик на каналі.
Сама установка бака зайняла у бригади монтажників усього кілька годин — і це після трьох місяців підготовки ділянки, що, за словами блогера, добряче принижує людську пиху: місяці роботи однієї людини проти кількох годин команди з чотирьох фахівців.
Цікава деталь для тих, хто задумається повторити щось подібне: з середнього даху площею близько 2000 квадратних футів кожен дюйм опадів дає приблизно 1000 галонів води. І це, за словами автора, ще консервативна оцінка.
Чому дах має значенняТут є нюанс, про який мало хто думає заздалегідь.
Якщо мета — питна вода, збирати її краще з металевого даху, а не з традиційної бітумної черепиці, яка може вимивати в воду хімічні сполуки під час дощу. Ще одне правило, якого автор дотримується неухильно: жодних хімікатів чи оброблювальних засобів на шляху води від даху до бака — це заощаджує купу зусиль на подальшому очищенні.
Труби, кути й лазериНайбільш інженерна частина ролика — це те, як вода взагалі потрапляє з ринв у бак. Автор розглядає кілька варіантів: поставити бак прямо під водостічною трубою (просто, але бак тоді має стояти впритул до будинку), збудувати надземний акведук (дозволяє віднести бак далі, але займає місце і виглядає громіздко) або прокласти підземну трубу за принципом сифона — коли вихідний рівень нижчий за вхідний, і вода тече самопливом без жодних насосів.
Стів обрав саме третій варіант і прокопав траншеї під трубами діаметром чотири дюйми — за його словами, це фактично галузевий стандарт, оскільки шестидюймові труби суттєво дорожчі. Але перший же серйозний дощ показав слабке місце: вода переповнювала водостічні труби швидше, ніж встигала стекти в бак.
Причина — забагато поворотів на шляху труби та замалий діаметр.
Довелося переробляти: збільшити основну трубу до шести дюймів і розвести два незалежні входи в кришку бака. А щоб труби різного діаметра акуратно зійшлися під потрібним кутом, не заважаючи одна одній, автор навіть застосував саморобний метод розмітки за допомогою ультрафіолетового лазера і спеціального ціанотипного паперу — техніка, гідна окремого відео на каналі.
Фільтри, помпи і правило одного кранаВода з бака проходить через плаваючий фільтр, який забирає рідину не з дна (де осідає мул) і не з поверхні (де плаває сміття), а приблизно з півметра нижче дзеркала води — там вона найчистіша. Далі — насос, накопичувальний бак тиску і ціла черга фільтрів дедалі тоншого очищення: спершу спін-фільтр, що відкидає великі частинки за рахунок інерції, потім п’ятимікронний попередній фільтр, вугільний фільтр проти хімії і, нарешті, електростатичний нановолоконний фільтр на 0,2 мікрона, який затримує навіть бактерії та практично всі віруси.
Але й цього автору здалося замало для пиття й готування їжі: у будинку діє окреме правило — вживати можна тільки воду,
яка пройшла через систему зворотного осмосу з фільтрацією до 0,001 мікрона. Це навіть менше за розмір найдрібніших відомих вірусів. І окремо на трубі, що з’єднує систему з будинком, встановлено клапан зворотного потоку — щоб дощова вода в жодному разі не потрапила назад у міську мережу, якщо власник колись знову підключиться до централізованого водопостачання. Це, до речі, обов’язкова за законом річ, яку щороку перевіряють інспектори.
Автор окремо наголошує: у Техасі право на збір дощової води захищене законодавчо, і об’єднання власників житла (аналог наших ОСББ) юридично не можуть цьому перешкодити. На його переконання, якщо поєднати збір дощової води з безпечною системою утилізації сірих стоків, жодних логічних аргументів проти такого підходу просто не існує — ні екологічних, ні якихось інших. Втім, він чесно попереджає: у деяких регіонах діють застарілі закони, які можуть забороняти подібні системи, тож перед тим як братися за щось схоже, варто перевірити місцеве законодавство.
Наприкінці ролика Стів дякує своєму помічнику Джеффу, який супроводжував увесь процес встановлення. А головний висновок з усієї цієї історії простий: перевести будинок повністю на дощову воду — не якась фантастика для одинаків посеред пустелі. Це цілком реально навіть у звичайному передмісті — потрібні лише дах, двір і трохи наполегливості.
Запис Ентузіаст збирає 113,5 тонн безкоштовної дощової води у власному дворі: як він це зробив спершу з'явиться на ProstoMob.
