Вінниця

«Шерше ля фам»: час відліку до 15:00...

11 бер•iVin

Мовою шантажистів, терористів, вимагачів не розмовляють. Напевно, цю аксіому спростовувати не потрібно.

Саме тому події 10 березня у Вінниці розділили суспільну думку на два табори. І каменем спотикання стали два головних поліціянти Вінницької області – Антон Шевцов та Олександр Селіверстов. Обох, ніби незалежні активісти та патріоти,  звинувачують у ніби сепаратизмі, наводячи незламні аргументи і не даючи «права на відповідь». Строк ультиматуму, підкріпленого шинами у центрі міста, має сплинути 11 березня о 15.00  за київським часом.

Позиція поліціянта Антона Шевцова, який відмовився вийти 10 березня до мітингувальників, видається дивною. Бо міг би сам, за зразком попередників Русина та Моренця, до речі, теж некорінних вінничан, вийти до активістів та знайти «золоту середину». Не вистачило чи досвіду, чи сміливості, чи звичайної «вінницько-єврейської» мудрості? А може, до останнього намагався не стати заручником політично-кримінальних баталій довкола своєї персони.

Сьогодні, вже після того, як на всю Україну прогримів скандал, і в кадри телекамер потрапив повтор сценарію із склянкою води,

яка виплескується поряд із Шевцовим, і на момент написання цієї публікації до визначеного активістами часу залишилося 3 години, на всі ці події можна подивитися по-іншому.

Почнемо із якісного складу «активістів Автомайдану». В управління внутрішніх справ на розмови для телекамер зайшло близько 20 осіб автоактиву. Серед них лише двоє (!) представляли Вінниччину. Решта – небайдужі з різних областей України, які не пожалкували тисячі гривень на пальне для наведення «шмону» на Вінниччині. Таке враження, що в інших регіонах люди живуть у демократії, і лише в найкомфортнішому місті України (за версією багатьох поважних експертів) процвітає розсадник сепаратизму, корупції та криміналу. Не потрібно замовчувати в цій історії і те, що більшість місцевих автомайданівців за версією 2013 року, чомусь цього разу проявили повну пасивність. Не думаю, що їх купили, чи вони не патріоти. Просто відчули шостим почуттям не щирість місцевого контингенту і не забажали бути зброєю для зведення рахунків у чужій грі.

Дивним здалося й те, що підтримати Таїсу Гайду – одну із очільниць Автомайдану Вінниці – не прийшли її давні друзі-підшефні із батальйону «Крим».

Чому кримські татари, які отримали так багато допомоги як і від місцевої влади, так і від активістки – проігнорували клич Таїси про допомогу у боротьбі із «сєпарами»? Жодного кримського татарина не було на акції. Може у цьому питанні у них різні погляди на поліціянта – вихідця із Криму? Можливо, вони не вважають його за зрадника чи об’єктивно розуміють, наскільки сьогодні до кожного можна застосувати клеймо «сєпар»?

Хоча можна поглянути по-іншому. Вінницькі кримські татари вирішили не світитися у цьому через скандал щодо видачі дозволів на зброю, яку для них нібито оформлювала Гайда. Це теж не потрібно ігнорувати. Наші «джерела у погонах» у приватних розмовах говорять, що останнім часом трафік зброї із зони АТО на Вінниччині помітно почав збільшуватися. Як і кількість заявок на відкриття різних охоронних структур, через яких можна її легалізувати. Якщо це так, і у ці схеми намагаються втягнути автомайдани з різних міст, то непогана маніпуляція виходить. Бо пасивність рішучих кримчан якось незрозуміла.

Час «Х» настане за кілька годин. Питань більше, ніж відповідей. Але роль «нєкой міледі» і «кардинала», який стоїть за лаштунками, у цій історії набуває нових рис.  В той же час хочеться ще раз нагадати: мови шантажу не повинно існувати, тим більш після Революції Гідності.

Читайте ще