Сотні наукових статей, хвалебні оди чиновників, а ще семінарів, конференцій, круглих столів присвячено виключно одній темі – децентралізації. Саме децентралізацію називають панацеєю багатьох «недуг» України.
Що таке децентралізація? Децентралізація – це передача повноважень та бюджетних надходжень від державних органів до органів місцевого самоврядування. Суттю децентралізації є, передусім, забезпечення її спроможності самостійно, за рахунок власних ресурсів, вирішувати питання місцевого значення. Йдеться про наділення територіальних громад більшими ресурсами та про мобілізацію їхніх внутрішніх резервів.
Після тривалих дискусій та варіантів реформ 1 квітня 2014 року Кабінетом Міністрів України було затверджено Концепцію реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні. Саме ця концепція задала напрямок проведення реформи місцевого самоврядування, який фактично вилився у процеси об’єднання сільських, селищних та міських рад у об’єднанні територіальні громади. Зокрема за три роки процесу у Вінницькій області було сформовано 21 об’єднану територіальну громаду.
Але чи дійсно процес децентралізації, який успішно проходив і змінив економічну та політичну ситуацію в багатьох країнах Європи, є тим самим що і об’єднання територіальних громад під яким дискутують про децентралізацію? Відповідно до затвердженої Кабінетом Міністрів України Концепції, реформа місцевого самоврядування та децентралізації повинна стояти на трьох стовпах:
- передача повноважень від центру до найнижчого можливого рівня;
- відповідно до переданих повноважень необхідно передати фінансові ресурси;
- забезпечити контроль з боку держави за діяльністю органів місцевого самоврядування;
Але чи виконали державні чиновники всі ті обіцянки і заяви, і чи проходить у нас процес децентралізації по-справжньому?
Щоб відповісти на ці питання необхідно розглянути низку аспектів процесу об’єднання територіальних громад, від створення перспективних планів до процесу фінансування суспільно важливих установ на території вже об’єднаної громади.
Зокрема, у травні 2015 року Вінницька обласна рада оприлюднила Перспективний план розвитку територіальних громад,
відповідно до якого замість 707-ми територіальних громад на Вінниччині залишиться 101. Проект розроблявся обласною державною адміністрацією, а для супроводу його реалізації було створено спеціальний Офіс реформ. Варто зазначити, що процес створення карти не був публічний, фактично територіальні громади області «побачили» перспективний план лише постфактум. Причина такого «закулісного» формування перспективного плану, на мою думку, криється у інтересах аграрних олігархів, народних депутатів із провладних фракцій, та впливових чиновників, які, аби не втратити власний вплив на землі, майно та владу, «нарізали» нову карту не за державницькими мотивами. Саме тому у Вінницькій області ми мали дуже низьку активність процесів об’єднання, та скептичність настроїв жителів області, щодо цього процесу. Процес зрушився із місця, тільки тоді, коли було надано право громадам самостійно визначати центри громад та їхній склад.
Фактично вже на першому етапі проведення децентралізації в Україні, чиновники та інші зацікавлені особи дали зрозуміти, що поняття децентралізації і об’єднання територіальних громад мають мало спільного і всі ті напрацювання та досвід країн Центральної та Західної Європи,
зокрема Польщі та Франції, зіткнулись із суворими реаліями української корупційної системи.
Окремо варто зазначити і про економічну складову процесу об’єднання територіальних громад, який так і не став по-справжньому децентралізаційним процесом. Мова йтиме про економічно-фінансові повноваження нових об’єднаних територіальних громад. Зокрема, об’єднання перших громад в області зумовило процеси передачі майна, яке раніше було на балансі районних рад, і тепер таке майно переходить у власність громади. Це стосується в першу-чергу соціальних установ, таких як школи, садочки, фельдшерсько-акушерські пункти, також у багатьох територіальних громадах функціонували музичні школи, спортивні школи, які раніше фінансувались із районного бюджету, а зараз повинні фінансуватись із бюджету об’єднаної територіальної громади.
Але чому одні із перших кроків в об’єднаних територіальних громадах, якраз були направлені на скорочення видатків на соціальну сферу? Вся справа у економічний частині процесу об’єднання територіальних громад, адже вийшло, що чиновники передали на місця майно,
а реальні повноваження, які були б підкріплені реальною фінансовою складовою передані так і не були. Ось тому наразі бюджети об’єднаних територіальних громад не спроможні справитись із значними видатками, які в них з’явились.
Варто зазначити, що до початку впровадження системи формування об’єднаних територіальних громад міста обласного значення та обласні центри мали 75% ПДФО (податок з доходів фізичних осіб), подібна ситуація була із районами. Уряд Арсенія Яценюка зменшив суми і для новостворених об’єднаних територіальних громад податки фактично зменшили до 60% ПДФО, 5% акцизного податку з реалізації підакцизних товарів, 100% єдиного податку, 100% податку на майно (нерухомість, земля, транспорт), 100% плати за землю та 25% екологічного податку. За рахунок місцевого бюджету необхідно фінансувати заробітні плати технічних працівників в галузі освіти, оплачували комунальні послуги, електроенергію тощо.. Фактично пообіцявши реальну децентралізацію, було забрано коши у людей і позбавлено їх можливості нормально функціонувати в цій громаді.
Неможна оминути і те,
що в кінці 2016 року Кабінет Міністрів України намагався ще урізати податкові надходження до бюджетів об’єднаних територіальних громад, зокрема в бюджеті на 2017 рік скасовував 5% місцевий акциз, що дозволяв акумулювати кошти і спрямовувати їх на дороги. І тільки після гучних заяв та скарг, його було назад повернуто до бюджетів об’єднаних громад в кінці лютого 2017 року в «ручному режимі» фінансування.
Необхідно врахувати те, що об’єднана територіальна громада повинна замінити весь виконавчий апарат районної державної адміністрації. Зокрема створити відділи фінансів, освіти, соціальної сфери та багато іншого. Тобто, якщо раніше податки населених пунктів району фінансували єдині відділи, які працювали та обслуговували всі населені пункти в районі, то тепер кожна ОТГ повинна створити такі структурні підрозділи кожна у себе окремо. Якщо в середньому в районі створюється три об’єднаних територіальних громади, то не важко здогадатись, які фінансові навантаження йдуть тільки на утримання фінансового апарату, і це тільки «вершина айсбергу» того, що державні чиновники назвали децентралізацією..
Ще однією великою проблемою, яку може спричинити фіктивна децентралізація, є земельний хаос. Його може спровокувати відсутність у громади права розпорядження землею поза межами населених пунктів. Адже поки не буде прийнято закону, за яким громада розпоряджається всією землею, у нас будуть не «сірі плями», а «чорні діри», якими будуть розпоряджатись навіть різні органи влади з різних районів у межах однієї об’єднаної громади. Саме тому фракція ВО «Батьківщина» зареєструвала відповідний законопроект, щоб вирішити цю проблему. Згідно з ним, землею поза межами населених пунктів розпоряджатиметься лише громада.
Зважаючи на вищенаведені факти та аргументи багатьох інших мислячих людей в Україні потрібно проводити справжню децентралізацію, де б влада допомогла новоствореним громадам та новообраним головам повноваженнями і ресурсами, що не лише сприятимуть місцевому розвитку, а й зміцненню країни.
Геннадій Мазур, депутат Вінницької обласної ради