З самого початку повномасштабної війни в Україні стало зрозуміло, що біженці у нас будуть і що переміщуватимуться вони не лише в наші західні області, а і у сусідні країни. Найпершою свої кордони для українських жінок, дітей та людей похилого віку відкрила Польща. І одразу ж запропонувала допомогу з розміщенням та забезпеченням переселенців.
Міжнародна громадська організація «Україна-Польща-Німеччина» за півтора тижні організувала вивезення майже чотирьох сотень біженців до міста Криниця-Здруй Малопольського воєводства, яке є містом-побратимом нашого Хмільника. Координувала виїзди з Вінниці команда «УПН». Про це виданню I-VIN.INFO розповіла менеджерка з комунікацій МГО Ірина Басенко.
— Як ви вийшли на поляків та організували такий масштабний проєкт?
— Це був третій день війни, 26 лютого. Напередодні ми розіслали офіційні листи у низку воєводств, повітів, гмін, громадських та самоврядних організацій з прохання зібрати гуманітарну допомогу для української армії. І одразу ж отримали відгук від друзів та партнерів. Одним з перших на зв'язок вийшов голова Фундації «Братерство» Владислав Крейчі та разом зі своїм заступником Генріком Чарним запропонував гуманітарний проєкт.
Нас запросили на надзвичайну сесію міської ради Криниці-Здруй, яка відбувалася онлайн. Всі присутні висловлювали співчуття, підтримку та готовність допомогти. Депутати підтримали резолюцію, яку зачитав бурмістр Пьотр Риба, і попросили нас зайнятися координацією відправки людей. Для початку нам виділили сотню місць для проживання, тож ми почали формувати перші два рейси. Та з часом фундація «Братерство» організувала додаткові місця, і кількість рейсів зросла аж до восьми. Загалом ми перемістили в безпечне місце майже 400 осіб.
— Хто звертається найчастіше?
— Зазвичай ініціатива йде від чоловіків, які служать в теробороні, армії чи займаються волонтерством, і хочуть відправити дружину з дітками чи стареньких батьків. Кажуть, що так зможуть бути спокійними за рідних і більше зосередитися на захисті рідної землі.
Також часто звертаються біженці з інших областей, які зазнали військових бомбардувань. Найчастіше їдуть мами з двома-трьома дітьми, вік — від кількох місяців до 17 років. Всього наразі ми відправили майже 200 діток, серед них була і малеча з інвалідністю,
зокрема, із захворюваннями опорно-рухового апарату, ДЦП, аутизмом. Їм там пообіцяли допомогти з реабілітацією та лікуванням.
Було серед біженців і кілька вагітних жінок, я повідомила Владислава Крейчі про це, на що він сказав: «Чудово, нас стане більше».
— Як набирали людей на ці виїзди? Коли було найбільше запитів на участь у програмі?
— Ми організували ланцюжок рейсів буквально в перші дні війни. Впродовж півтора тижня майже щоденно або через день відправляли по 50 чоловік — довозили до кордону, далі люди переходили його по пішому переходу, і на польському боці їх чекали волонтери з Криниці-Здруй. Одразу оточували турботою, поїли чаєм, годували, адже перехід кордону був важким та виснажливим, деколи затягувався на цілу ніч.
Найбільший шквал дзвінків спостерігався у дні найзухваліших атак російських військ: після захоплення ЗАЕС, після обстрілу вінницького аеропорту тощо. Буквально одразу ж люди в паніці починають телефонувати і бронювати місця.
— Перехід кордону — це найскладніша частина маршруту?
— Так. Коли перша група стояла 8 годин у черзі на вулиці (а це було вночі,
в темряві і в погану погоду), ми переповідали цю історію, як щось неймовірно важке. Проте кожна наступна група стояла довше і довше. Щоб потрапити бодай у приміщення митниці, людям доводилося стояти у майже нерухомій черзі цілу ніч, тримаючи дітей, домашніх тварин, власні речі, при цьому вийти з черги неможливо, адже навколо — тисячі людей, які назад тебе вже не пустять.
Кілька останніх виїздів ми робили з перевезенням людей через кордон у автобусі. Щоразу ситуація виглядала по-різному: один автобус стояв у черзі 16 годин, а вже через два дні — проїхав за 5. Одна жінка з сином поїхала вдруге, адже перший раз не витримала і повернулася додому, простоявши всю ніч в черзі до шлагбауму і так до нього і не дійшовши. Другого разу їм пощастило — черги на пішому переході взагалі не було, тож люди потрапили одразу в митний термінал. Тут не вгадаєш.
— Про що найчастіше запитують люди, які телефонують, щоб записатися на виїзд?
— Стандартні запитання — про умови проживання та скільки це коштує. У нас програма безкоштовна: проживанням, харчуванням та речами першої необхідності забезпечує приймаюча сторона.
Також багато речей приносять волонтери і місцеві жителі, тому тут можна повністю одягнутися, зібрати іграшки та товари для дітей. При виїзді ми скидалися лише на пальне для автобуса до кордону, сам автобус нам безкоштовно надав спортивний клуб греко-римської боротьби «Сокіл», також кілька разів залучали приватного перевізника. Останнього разу «Сокіл» профінансував навіть пальне, тож люди поїхали взагалі безкоштовно.
Також часто питають про статус біженця, про те чи можна знайти роботу, на скільки ми їдемо, чи там є вай-фай. Як виявилося, вай-фай був потрібен одній жінці, яка працює онлайн. Можливостей для підробітку там також безліч: наші жінки вже шукають роботу в сфері туризму та обслуговування, адже Криниця-Здруй — місто туристичне і надзвичайно розвинене.
Статус біженця оформлювати не потрібно, ви просто реєструєтеся в органах місцевої влади і вам у всьому тут сприятимуть аж до завершення війни в Україні. Термін перебування і безкоштовного проживання нам наразі також не обмежували.
— Які документи потрібні для перетину кордону? Чи пускають дітей без батьків,
що робити з домашніми тваринами?
— Наразі Польща спростила перетин кордону по максимуму, вимагають лише формальне підтвердження особи. Для цього підходить український паспорт, свідоцтво про народження, або закордонний паспорт, навіть якщо він не біометричний чи протермінований. Якщо дитина їде з мамою, то дозвіл батька не потрібен. Також пропускають людей з домашніми тваринами, при цьому ми радимо брати документи на тварину, однак особливої прискіпливості при перетині митники не виявляють. Ковід-обмеження також зняті: не потрібно ані тестів, ані сертифікатів.
А от чоловіки до 60 років покинути країну не можуть. Не підходять ні довідки про інвалідність (якщо це не явне каліцтво, яке видно неозброєним оком), ні про багатодітність, ні про непридатність до служби. Чоловікам стояти в черзі до митниці — це лише гаяти час і займати чиєсь місце.
— Як влаштовується життя переселенців уже по прибуттю?
— Поляки зустрічають групи ще на кордоні, супроводжують, приймають, поселяють, забезпечують. Однак, ми говоримо всім нашим людям, щоб не сиділи склавши руки, коли вже обживуться там.
Просимо їх самоорганізовуватися, долучатися до сортування гуманітарної допомоги, організовувати гуртки та заходи для дітей, допомагати один одному. У кожній групі є координатори з числа переміщених осіб, які тримають зв'язок з організаторами та допомагають вирішити всі питання, але загалом налаштовуємо людей на те, що їхнє життя та комфорт — у їхніх руках і вони мають всі можливості там облаштувати його так, як їм хочеться. Поляки нам нічого не винні, уся допомога — це прояв їхньої доброї волі і ми маємо бути їм за це вдячні.
— Які відгуки в людей про Криницю-Здруй після поселення?
— Тільки хороші. Люди пишуть, дякують, забирають до себе родичів, які спершу побоялися їхати. Криниця-Здруй — дуже красиве курортне місто, всі готелі та садиби розташовані серед мальовничої природи. Дівчата розповідають, що ранком їм косулі в вікна заглядають. Це і розслаблення після стресу, і повна безпека, саме місце — ідеальне для природотерапії.
Всі відправки біженців за кордон — це суцільні сльози та сентиментальні прощання: ті, хто від'їжджає, прикипають до вікон, діти плачуть за татками, чоловіки довго не можуть відійти від дружин, обіймають та цілують, весь час намагаючись ще краще і ретельніше скласти речі в автобус і облаштувати їм комфортну дорогу. А мами, які відправили доньок та онуків, хрестять автобуси на дорогу.
Ми всіх налаштовуємо на те, що скоро Україна переможе і всі зможуть повернутися додому. Люди зі сльозами на очах кажуть, що з нетерпінням цього чекають.
Нагадаємо, біженців з Вінниці розміщають у польському курортному містечку.
Щоб отримувати новини вчасно, підписуйтесь на наш Телеграм-канал.
Фото: Владислав Крейчі, Світлана Пустовіт, Андрій Тарасюк