Міжнародна допомога не вічна, Україна шукає внутрішні ресурси у зміні оподаткування бізнесу
Україна живе в стані війни вже понад два роки. Ніхто з нас не знає, скільки вона ще триватиме. Ми не можемо передбачити майбутнє. Але очевидно одне: вже ніколи не буде, як раніше. Це стосується й економіки.
Якщо на початку повномасштабного вторгнення держава була дуже обережна в комунікації щодо підвищення податків, зміни системи підходів до ведення бізнесу, переходу до економіки воєнного часу, то зараз ми бачимо, що риторика змінюється.
І це не дивно. Бо чим довше триває війна, то зрозумілішим стає: міжнародна допомога не вічна (і це стало дуже відчутно на фоні затягування протягом пів року Конгресом США рішення щодо ухвалення пакету допомоги Україні). Станом на зараз Держбюджету вже не вистачає приблизно 300 млрд грн на військові видатки.
Тож ні для кого не секрет, що уряд шукає нові інструменти для збільшення доходів, передусім, завдяки внутрішньому ресурсу. І за рік часу це може стати питанням № 1.
Саме тому наприкінці минулого року була представлена Національна стратегія доходів на 2024−2030 роки.
І хоч у владі наголошують, що це необхідно в контексті співпраці з МВФ та для членства в ЄС, очевидно також: запропоновані зміни мають сприяти підвищенню доходів задля наповнення бюджету.
Звісно, будь-яка стратегія ніколи ще не передбачала, що 100% ідей будуть реалізовані. Але, як мінімум, це показує, що намір у влади є. Нацстратегія містить низку слушних пропозицій, як-от: антикорупційні заходи у ДПС та на митниці, обмін попередньою митною інформацію з іншими країнами, інтеграція з європейськими системами ПДВ тощо.
Схожа модель працює в ПольщіОднак більшість норм є негативними або ж ризикованими. Не зрозуміло, як саме вони сприятимуть економічному відновленню. Особливо це стосується «реформи спрощеної системи оподаткування».
Фактично держава має намір ліквідувати спрощену систему оподаткування, обліку та звітності (далі - ССО). Наприклад, 2 і 3 групи ССО пропонують об'єднати і запровадити для них диференційовані ставки від 3% до 17% - залежно від того, про яку сферу бізнесу йдеться. Схожа модель працює в Польщі.
Однак скопіювати модель конкретної країни — це найлегше,
що можна зробити. Але варто розуміти: те, що працює в одній державі - необов’язково працюватиме в іншій, адже важливий контекст. А в умовах воєнного чи повоєнного стану, адаптація підприємців до нових вимог може призвести до непередбачуваних наслідків.
Тож набагато доцільніше проаналізувати досвід різних країн і випрацювати своє оптимальне рішення, яке не зашкодить бізнесу і не зведе економіку нанівець. А навпаки, буде сприяти розвитку мікро- та малого бізнесу. Розглянемо досвід країн ЄС на прикладі Естонії, Польщі, Чехії, Румунії та Словаччини.
Естонія. Особливістю оподаткування цієї країни є те, що компанії-резиденти не сплачують податок на прибуток, допоки не розподіляють прибуток у вигляді дивідендів. При розподілі прибутку існує фіксована ставка у розмірі 20%. Однак ті компанії, які регулярно виплачують дивіденди та не відкладають сплату податків надовго, можуть сплатити 16,28% податку.
Що стосується фізичних осіб підприємців (ФОПів), то існує можливість сплачувати податок на дохід згідно з Законом про спрощений податок на прибуток (ELMS). Для цього особа відкриває спеціальний бізнес-рахунок.
Доходи від надання послуг та продажу товарів, отримані через бізнес-рахунок, оподатковуються як податок з обороту (витрати не віднімаються) за наступними ставками:
— 20% від надходження до 25 тис євро (665,7 тис грн) за календарний рік;
— 40% від суми, що перевищує 25 тис євро.
Якщо річний оборот перевищує 40 000 євро, то це є підставою для обов’язкової реєстрації на обліку VAT (ПДВ) у розмірі 20%.
Цікаво, що з першого півріччя 2020 року податковомитний департамент Естонії пропонує нову електронну послугу — Оцінка податкової поведінки. Послуга дає впевненість платникам податків в тому, що їх діяльність та стан сплати податків перебувають у межах Закону.
Польща. Найбільш поширеною правовою формою організації̈ мікро та малого бізнесу виступає діяльність у формі самозайнятості або приватного підприємництва. Законодавством країни передбачено три схеми оподаткування, а саме: за єдиним податком, за єдиною фіксованою сумою, податкова картка.
Перша модель застосовується лише для фізичних осіб, а базою для обчислення вважається оподатковуваний дохід, тобто виручка зменшена на витрати,
що дозволені до відрахування.
До відрахувань дозволяється застосовувати наступні суми:
— із суми доходу:
— із суми збитку, що виник в попередні податкові періоди (у зв’язку зі здійсненням підприємницької діяльності);
— із суми доходу — суми що підлягають обов’язковій сплаті (внески на пенсійне страхування, страхування від інвалідності, хвороб і нещасних випадків);
— із суми податку — суми сплачених в податковому році обов’язкових внесків на медичне страхування (податок сплачується за єдиною ставкою 19% щорічно).
Друга модель за єдиною фіксованою сумою передбачає, що оподаткуванню підлягає виручка (а не дохід), тобто в подібних випадках не дозволяється прийняти до відрахування будь-які витрати. Для цього різновиду податку з доходів встановлено ряд обмежень, зокрема від обсягу доходів (за попередній рік не перевищує суму еквівалентну 250 тис євро або 6,54 млн грн). Облік спрощений, тому враховуються тільки доходи (без вирахування витрат). Ставка податку встановлюється в залежності від виду діяльності - від 2,5% до 20%. Крім цього, є також облік основних засобів та нематеріальних активів.
Такий підхід можуть використовувати фізичні особи, зокрема самозайняті, та деяки форми юридичних осіб.
Податкова картка є найближчим аналогом українського єдиного податку першої-другої групи (далі - ПК). ПК — це форма оподаткування, яка передбачає сплату фіксованої суми податку незалежно від обсягу фактично отриманого доходу. Така форма оподаткування є особливо вигідною для малих компаній, що працюють з незначною кількістю найманих працівників та можуть здійснювати реалізацію лише кінцевому споживачу. Фіксована сума до сплати визначається рішенням Міністра фінансів окремо для кожного податкового року та розраховується в залежності від збільшення кількості найманих працівників та розміру міста, в якому здійснюється діяльність.
Оподаткування карткою доступне лише для певних видів діяльності. Така модель звільняє від обов’язку ведення бухгалтерського обліку, подання податкових декларацій та сплати авансових платежів. Платник податків здійснює оплату податку щомісяця.
Також важливо, що самозайняті особи (мікробізнес) у контексті сплати соціального податку (медичне (19,
52%) та пенсійне страхування (13%)) самі визначають, чи сплачують ці відсотки з усього свого доходу, чи тільки з мінімально необхідної суми.
Чехія. Законодавством не передбачено спеціальних режимів оподаткування мікро та малого бізнесу, хоча діє окремий Закон про підтримку малого та середнього бізнесу та Закон про бухгалтерський облік, яким визначено поняття «Мікропідприємство» та надаються спрощення в частині звільнення від обов’язків аудиту фінансової звітності та подання звіту про прибутки та збитки.
Для фізичних осіб підприємців країна пропонує два режими оподаткування:
— Фіксована ставка. Фізичні особи підприємці сплачують прибутковий податок у розмірі 15%, якшо річний дохід не перевищує 1,935 млн крон (3,2 млн грн) та 23%, якщо дохід більший за цю суму. Податок може зменшуватись в залежності від пільг.
— Режим єдиного податку, яким можуть скористатись особи, що мають дохід від підприємницької діяльності, що не перевищує 2 млн крон (3, 2 млн грн) і не є платниками ПДВ. Режим ЄП пропонує різне податкове навантаження у розмірі 7,5%, 12,8% та 15,6% (залежить від розміру доходу).
ПДВ сплачується в розмірі 21%, однак є також знижені ставки 15%, 10%, 0% в залежності від товарів та послуг.
Румунія. У цій країні, напевно, один із найпривабливіших податкових режимів для мікро та малого бізнесу з оборотом до 500 тисяч євро на рік.
Ставки податку на доходи мікропідприємств становлять:
1% — для мікропідприємств, які мають одного або двох найманих працівників;
3% — для мікропідприємств, які не мають найманих працівників.
Але важливо зауважити, якщо оборот перевищує 500 тисяч євро, а найманих працівників більше, то подається повідомлення до податкової та виникає обов’язок сплатити 16% з доходу компанії, як це роблять більші підприємства.
Ставка ПДВ у Румунії становить 19%. Знижена ставка у розмірі 9% застосовується до водопостачання, виробництва продуктів харчування та напоїв, лікування та житла. Додаткова знижена ставка 5% застосовується до постачання соціального житла, до шкільних підручників, розміщення в готелях, ресторанах та громадському харчуванні, газетах, журналах, вхідних квитках у замки, музеї, спортивні заходи, кінотеатри тощо.
Словаччина. Ставка податку для фізичних осіб в цій країні від 19% до 25% в залежності від розмірів прибутку:
прибуток до 35 000 євро оподатковується за ставкою 19%, прибуток понад 38 000 євро — за ставкою 25%. Однак кожна самозайнята особа має можливість відняти до 20 000 євро в якості фіксованої плати за витрати без додаткових доказів. Для юридичних осіб ця ставка становитиме 21%, але якщо прибуток до 49 790 євро, тоді податок становитиме 15%.
Ставка ПДВ складає 20%, і його обов’язково має сплачувати платник податків, чий річний оборот перевищує 49 790 євро.
Особливістю національного законодавства є можливість вибору одного з трьох методів обчислення та сплати податку залежно від способу врахування витрат, що доволі зручно:
— витрати у відсотках від доходу (фіксовані витрати), визначаються за єдиною ставкою у розмірі 60% від загального доходу, але не більше 20 000 євро:
— фактичні витрати на основі податкових записів, податкові витрати у часовій послідовності;
— простий облік витрат (заснований на спрощеному бухгалтерському обліку та мінімальних вимогах до фінансової звітності - подається лише звіт про прибутки та витрати, звіт про активи та зобов’язання).
Подібна система обліку витрат в умовах прогресивної шкали оподаткування дозволяє коригувати розміри бази оподаткування в залежності від характеру підприємницької діяльності.
Як бачимо, кожна країна запроваджує власні механізми стимулювання підприємницької ініціативи, і в країнах ЄС немає єдиної моделі. Умови створює держава, виключно керуючись особистими економічними інтересами, базуючись на власних традиціях, досвіді та можливостях, використовуючи при цьому наявні ресурси. Саме тому нам потрібно бути дуже обережними при запровадженні будь-яких змін, що торкаються мільйонів наших громадян.
Зараз ССО в Україні користуються близько 1,7 млн платників податків. До повномасштабної війни ФОПи стабільно давали близько 1% ВВП.
Підприємці, котрі не виїхали з України і чесно ведуть свою діяльність, не тільки сплачують податки, а ще й забезпечують людей робочими місцями і соціально ставляться до ведення бізнесу, підтримуючи армію.
Так, на жаль, є великий бізнес, який зловживає «спрощенкою», ухиляючись від сплати податків. Із цим потрібно боротись, але, не шкодячи при цьому чесним малим підприємцям.
Модернізувати ССО можна та потрібно. Але це має сприяти розвитку економіки, а не заганяти бізнес у тінь і робити ситуацію в країні ще гіршою.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV
