️У міру оприлюднення Кремлем нового бюджету на 2025 рік зникають надії, що безпрецедентний рівень військових видатків поточного року є піком того, що путін може дозволити собі витратити на війну в Україні, йдеться у матеріаліThe Financial Times.
Всупереч світовим очікуванням, і навіть власним прогнозам російського уряду, Кремль тепер планує збільшити витрати на оборону на 22,6% порівняно з поточним роком, що на 58% більше, ніж у початковому бюджеті, складеному наприкінці 2023 року.
Це свідчить, що амбіції путіна в Україні залишаються такими ж непохитними, як і раніше. Російський лідер, зважаючи на все, готовий піти на збільшення витрат у боротьбі, яку він розглядає як екзистенційну для виживання режиму.
Цифри вражають. Спільно витрати на оборону і національну безпеку перевищать 8% ВВП рф і складуть 40% всіх федеральних витрат, що є найвищим показником з часів розпаду Радянського Союзу.
Хоча прогнози на 2026 та 2027 роки передбачають невелике зниження до 5,6 та 5,1 відсотка ВВП відповідно, це мало що дає для послаблення занепокоєння. З фіскальної точки зору військові витрати здаються очевидним кандидатом на скорочення.
Але у путінській росії економікою рухає війна.
В інших ключових секторах: освіті, охороні здоров’я і навіть соціальній політиці, спостерігається мінімальне зростання чи відвертий спад, незважаючи на риторику Кремля про пріоритет соціального забезпечення.
На думку моєї колеги Дари Массікот, осія вступає в період військово-стратегічної реконструкції, який може тривати до 8 років. Завдяки стабільному потоку сировинних доходів, компетентній економічній команді та ескалації репресій усередині країни Кремль може продовжувати фінансувати свої військові зусилля в найближчому майбутньому.
Проте ресурси, які може зібрати путін, не безмежні. Вливаючи дедалі більше грошей у оборону, Кремль посилює існуючий економічний дисбаланс. Очевидно, що російське керівництво ставить військову міць вище за довгострокової економічної стабільності. Логіка Кремля така: “Ми перейдемо цей міст, коли доберемося до нього”.
️Над економічною стратегією путіна нависають два основні обмеження — скорочення робочої сили та тягар міжнародних санкцій. При історичному мінімумі безробіття в 2,4% російський ринок праці вже відчуває труднощі.
Нестача працівників підірве здатність військово-промислового комплексу нарощувати виробництво, незважаючи на недавні зусилля щодо розширення потужностей.
Хоча торгівля з такими країнами, як Китай, допомагає російській економіці, санкції істотно обмежили можливості Кремля з модернізації збройних сил, звузивши доступ до найважливіших компонентів і створивши вузькі місця в ланцюжках поставок і фінансових операціях.
Перед путіним стоїть нерозв’язна трилема — одночасно підтримувати збалансовану фінансову систему, виконувати соціальні зобов’язання та зберігати витрати на оборону на поточному рівні.
Компроміси вже очевидні. У міру зростання військових витрат скорочуються інші статті бюджету, і ця ситуація лише погіршуватиметься в міру затягування конфлікту. Насамперед страждає державний сектор: освіта, охорона здоров’я, наука та комунальне господарство, який як фінансувався, так і фінансуватиметься недостатньо.
Проте, путінська економіка здатна до адаптації і може проіснувати ще кілька років. Це неприємна правда для політиків Європи та США.
Замість того, щоб сподіватися, що економічна бойова міць росії скоро вичерпається, Захід має зосередитися на довгостроковій стратегії, яка ще більше обмежить військову машину путіна та підвищить економічну стійкість України. Завдяки скоординованим зусиллям Заходу — передусім посиленню санкцій, що призводять до транзакційних витрат, які постійно зростають для росії, час, коли путін буде змушений зробити жорсткий вибір, може бути наближеним.
Автор: Олександра Прокопенко є науковим співробітником Російсько-Євразійського центру Карнегі у Берліні.
Інформація – одна з граней війни! Підписуйтесь на акаунт «Інформаційного спротиву» в Twitter, а також на наш канал в Telegram. Разом до Перемоги!
