У Китаї, Європі та Японії посилюються похмурі передчуття з приводу торговельної війни, яку може розпочати майбутня адміністрація Трампа, але не варто забувати про країни, що розвиваються
У них був перевірений метод неаграрного розвитку і досягнення статусу «країни із середніми доходами» за рахунок експортно-орієнтованої промисловості з низькокваліфікованою працею. Що тепер буде з цими країнами?
Їхні перспективи можуть виявитися кращими, ніж очікується, особливо якщо вони оберуть альтернативні шляхи розвитку. У минулому бідні країни розвивалися за рахунок експорту промислової продукції, бо іноземний попит давав змогу їхнім виробникам масштабно зростати, а через жахливо низький рівень аграрної продуктивності працівників із низькою кваліфікацією можна було залучити на завод навіть невеликою зарплатою. Продукція цих країн, завдяки поєднанню низької вартості праці та масштабного зростання, ставала глобально конкурентоспроможною, незважаючи на порівняно низький рівень продуктивності.
Компанії отримували прибутки від експорту і вкладалися в удосконалення обладнання,
що підвищувало продуктивність співробітників. А співробітники, у міру зростання їхніх зарплат, уже могли оплачувати якіснішу освіту і медобслуговування для себе і своїх дітей. Крім того, компанії платили більше податків, даючи змогу владі інвестувати в поліпшення інфраструктури та послуг. Тепер компанії могли випускати складнішу продукцію, з вищою доданою вартістю; виникало коло позитивних змін. Саме цим пояснюється, як усього за сорок років Китай пройшов шлях від складання комплектуючих до світового лідерства у виробництві електромобілів.
Лише за сорок років Китай пройшов шлях до світового лідерстваЗайдіть сьогодні на фабрику складання мобільних телефонів у будь-якій країні, що розвивається, і ви легко зрозумієте, чому такий шлях розвитку став набагато складнішим. Ряди робітників більше не припаюють деталі до материнських плат, тому що мікросхеми стали занадто маленькими для людських рук. Тепер ви побачите ряди верстатів, за якими наглядають кваліфіковані працівники, а некваліфіковані зазвичай носять деталі між верстатами або стежать за чистотою на фабриці.
Ці завдання теж будуть незабаром автоматизовані. Фабрики з рядами працівників, які шиють одяг або взуття, також стають рідкістю.
Автоматизація в країнах, що розвиваються, призводить до безлічі наслідків. Почати з того, що в промисловості тепер зайнято менше працівників (особливо некваліфікованих) на одиницю продукції. У минулому країни, що розвиваються, поступово переходили до складнішого виробництва, передаючи менш кваліфіковані виробництва країнам-біднякам, які лише вступали на шлях експортно-орієнтованого промислового розвитку. Але тепер у Китаю є достатній надлишок робочої сили для будь-яких видів виробництва. Низькокваліфіковані китайські робітники конкурують з бангладешськими колегами в текстильній промисловості, а китайці з науковим ступенем конкурують з німецькими колегами у виробництві електромобілів.
Крім того, через зниження ролі праці в промисловості розвинені країни повірили, що зможуть відновити свою конкурентоспроможність у цьому секторі. У них уже є кваліфіковані робітники, здатні наглядати за верстатами, тому вони підвищують протекціоністські бар'єри з метою повернути виробництво.
(Так, їхній головний політичний мотив — створювати більше добре оплачуваних робочих місць для обділених працівників із середньою освітою, але через автоматизацію успіх малоймовірний).
У сукупності всі ці тенденції - автоматизація, постійна конкуренція з боку традиційних гравців (на кшталт Китаю) і відродження протекціонізму — вже ускладнюють зростання економіки в бідних країнах Південної Азії, Африки та Латинської Америки за рахунок експортно-орієнтованої промисловості. І тому, хоча торгова війна завдасть шкоди їхньому сировинному експорту, вона не буде такою великою проблемою, як у минулому. Ба більше, є надія, що вона переконає країни, що розвиваються, активніше шукати альтернативні шляхи.
Ці шляхи можна знайти завдяки експорту висококваліфікованих послуг. У 2023 році світова торгівля послугами збільшилася на 5% у реальному вираженні (з урахуванням інфляції), тоді як торгівля товарами скоротилася на 1,2%. Під час пандемії Covid-19 удосконалення технологій уможливило віддалену роботу, а зміни в діловій практиці та етикеті мінімізують необхідність фізичної присутності.
У результаті транснаціональні корпорації можуть обслуговувати клієнтів звідки завгодно, і вони вже так і роблять. В Індії транснаціональні фірми — від JPMorgan до Qualcomm — наймають талановитих випускників для роботи в «глобальних центрах можливостей» (GCC), де інженери, архітектори, консультанти та юристи розробляють проєкти, контракти, контент і програмне забезпечення, що використовуються в товарах та послугах, що продаються в усьому світі.
У кожній країні, що розвивається, є невелика, але дуже кваліфікована еліта, яка може заробляти на експорті кваліфікованих послуг, з огляду на велику різницю в зарплатах порівняно з розвиненими країнами. Працівники, які знають англійську (або французьку, або іспанську) мову, перебувають в особливо вигідному становищі. Навіть якщо лише деякі володіють подібними знаннями, їхня робота створює набагато більше доданої внутрішньої вартості, ніж низькокваліфіковане промислове складання, і тому вона робить величезний внесок у валютну виручку країни.
Крім того, кожен добре оплачуваний працівник, який надає послуги, може створити місцеві робочі місця завдяки своєму споживанню.
У міру зростання кількості працівників сфери послуг зі скромнішою кваліфікацією (від таксистів до сантехніків та офіціантів), які мають постійну зайнятість, вони почнуть задовольняти не тільки попит еліти, а й один одного. Експорт висококваліфікованих послуг стає лише одним із провідних елементів ширшого зростання зайнятості та урбанізації.
Утім, будь-яке зростання зайнятості вимагає підвищення якості робочої сили в країні. Деякі програми підвищення кваліфікації та додаткового навчання можна організувати досить швидко: якщо випускники-інженери вже володіють базовими знаннями у своїй сфері, їх можна навчити користуватися сучасними програмами, що використовують потенційні транснаціональні роботодавці. Однак у середньостроковій перспективі більшості країн доведеться інвестувати значні кошти в організацію харчування, охорону здоров’я та освіти, підвищуючи людський капітал населення.
Вдало, що ці інвестиції допомагають створювати нові робочі місця. За допомогою належних заходів влада може значно поліпшити якість навчання та стан здоров’я населення. Наприклад, можна брати на роботу до дитячих садочків більше матерів із середньою освітою,
які можуть навчати дітей основ грамоти та лічби в ранньому віці; або ж займатися підготовкою безлічі «босоногих лікарів», здатних визначати основні хвороби, виписувати ліки, а за потреби скеровувати до кваліфікованих лікарів.
Країнам, що розвиваються, не треба відмовлятися від промисловості, але вони зобов’язані вивчати й інші шляхи економічного зростання. Замість заохочення того чи іншого сектору за допомогою промислової політики, їм слід інвестувати в розвиток таких навичок, які будуть корисні на всіх робочих місцях.
Особливу увагу слід звернути на послуги, бо розвинені країни навряд чи зводитимуть проти них протекціоністські бар'єри. За підсумками 2023 року найбільшими у світі експортерами послуг були Євросоюз, США та Велика Британія, які багато чого втратять у разі торговельної війни в цій сфері. Якщо глобальна конкуренція у сферах послуг торкнеться їхніх власних працівників, то найсильніше її відчують лікарі, юристи, банкіри, консультанти та інші професіонали з високими доходами. Це буде вигідно споживачам послуг у розвинених країнах, і потенційно скоротить там нерівність у рівні доходів. Уже самі по собі такі результати будуть гідними.
NV володіє ексклюзивним правом напереклад іпублікацію колонок ProjectSyndicate Републікація повної версії тексту заборонена
Оригінал
CopyrightProjectSyndicate 2024
Приєднуйтесь донашого телеграм-каналуПогляди NV
