Після втрати основного ринку збуту в Європі та провалу переговорів з Китаєм, російський «Газпром» опинився в критичній ситуації — компанія накопичила понад 60 мільярдів кубометрів нереалізованого газу, й тепер уряд РФ не може вирішити, що з ним робити. Про це повідомляє Reuters із посиланням на чиновників і топменеджмент компанії.
У 2023 році «Газпром» видобув 416,2 млрд кубометрів, але реалізувати вдалося лише 355,2 млрд. Обсяг надлишків можна порівняти з видобутком за рік в ОАЕ або потрійним споживанням Польщі. У північних регіонах Росії, де зосереджено родовища, ситуація близька до критичної.
До 2022 року в Європу надходило до 500 млн кубометрів газу щодня. Тепер — нуль. І влада в паніці: що робити з надлишком блакитного палива?
Серед ідей — будівництво газових електростанцій для дата-центрів та сфери ШІ. Але навіть у Міненерго РФ визнають: це економічно безглуздо. Газ надто дорогий. Заступник міністра енергетики Павло Сорокін запропонував направити надлишок у вугільні регіони — мовляв, будувати ТЕС біля шахт, щоб підтримати дотаційну галузь, яка втратила 200 млрд рублів і перебуває на межі банкрутства.
Однак це — спроба гасити одну кризу іншою. Переговори з Китаєм про новий трубопровідний контракт зайшли в глухий кут. І навіть «Сила Сибіру» на повній потужності (38 млрд кубів на рік) покриває лише п’яту частину втрат від зупинки європейського експорту. Іран теж не став рятівником — тамтешній ринок насичений дешевим субсидованим газом, а експортна модель відсутня.
Плани створити «газовий хаб» у Туреччині також провалились. У підсумку, за словами експерта з ринку Михайла Крутіхіна ситуація «Газпрому» відчайдушна. У 2023 році компанія показала рекордний збиток — 629 млрд рублів, а сумарні втрати газового бізнесу за 2024 рік сягнули 1 трлн рублів. Щоб перекрити втрати, російський уряд підвищив тарифи для населення на 24% у 2022–2024 роках, а з 2025 по 2028 — планується ще +46%.
Висновок очевидний:Росія, яка зробила ставку на енергетичний шантаж і війну проти України, втратила не лише ключового клієнта — ЄС, але й довіру світового ринку до себе як до надійного постачальника.
Вугілля й газ — лише перші жертви цієї політики. Наступними можуть стати металургія, хімпром, логістика. І в кінці цього шляху — ізоляція, борги та поразка у війні.
