Попри жорсткий санкційний тиск на Росію після її вторгнення в Україну співпраця Європейського Союзу та США з російською державною корпорацією "Росатом" досі зберігається. Станом на середину 2025 року економічні, політичні та технологічні інтереси створюють умови для збереження цієї співпраці у звуженому, але досить значному масштабі. Комерційний вимір співпраці є найбільш очевидним. ЄС у 2024 році імпортував з Росії уранові продукти на суму понад €700 млн. Залежність ЄС від російського низькозбагаченого урану (LEU) поступово зменшується: якщо у минулому частка РФ у його поставках сягала понад 50% у окремі роки, то у 2024 році вона впала до приблизно 15%, хоча на етапі збагачення у 2023 році залишалася на рівні 38%. Російські поставки все ще значущі, особливо для країн, які експлуатують реактори радянського дизайну. Водночас США, які у 2023 році закупили рекордну 701 тонну російського низькозбагаченого урану на $1,2 млрд, до 2024 року скоротили імпорт удвічі, але все ще залишаються суттєво залежними, з часткою Росії понад 25% у загальних потребах збагаченого урану.
Залежність від "Росатома" пояснюється економічними вигодами та технологічними особливостями реакторів ВВЕР радянського виробництва, які експлуатуються у кількох країнах ЄС. Угорщина, Чехія, Словаччина, Болгарія та Фінляндія досі значною мірою прив’язані до російського ядерного палива через унікальність конструкції паливних збірок та відсутність швидких альтернатив. США мають подібну проблему з виробництвом HALEU (високоасоційованого низькозбагаченого урану), який на комерційній основі постачає лише "Росатом". Важливий аспект комерційних відносин — спільні проекти. Найяскравіший приклад — угорський проект "Пакш II", де "Росатом" будує два реактори ВВЕР-1200 за €12 млрд. Після політичних дискусій та санкційних суперечок цей проект залишається активним, підтверджуючи стратегічну важливість угоди для Угорщини. Інший приклад — співпраця з французькою Framatome на заводі в Лінгені (Німеччина), де навіть після переформатування проекту "Росатом" зберігає технологічний вплив. Політичні та санкційні нюанси також визначають характер співпраці. ЄС не ввів прямих санкцій проти "Росатома" через позицію країн,
які мають енергетичну залежність, зокрема Угорщини та Словаччини. Водночас США ввели поетапне ембарго на російський уран, запланувавши повне припинення поставок до 2028 року, однак з можливістю виключень задля уникнення дефіциту палива. Ця ситуація створює парадоксальну картину: офіційно обмеження існують, але на практиці співпраця триває за схемою спеціальних ліцензій. Міжнародні наукові проекти також залишаються майданчиком для співпраці. Проект ITER у Франції є прикладом продовження технічної взаємодії, де "Росатом" досі постачає критично важливі компоненти. Втім, участь Росії в інших міжнародних ініціативах, як, наприклад, Generation IV International Forum, була згорнута через політичні причини. Не останню роль відіграють лобістські зусилля. Європейські та американські енергетичні компанії активно лобіюють поступове впровадження санкцій, оскільки різка відмова від російських поставок може призвести до серйозних економічних і технічних ризиків. Саме лобізм дозволив зберегти плавний перехідний період для диверсифікації постачань. Таким чином, попри політичну напругу, співпраця ЄС і США з "Росатомом" продовжує існувати у комерційних, технологічних і політичних аспектах. Захід прагматично балансує між санкційним тиском і реальними потребами своїх енергетичних ринків, поступово зменшуючи залежність від Росії, але поки не готовий до повного розриву цих взаємин. Але не підсанкційний статус "Росатому" дозволяє корпорації закуповувати західні технології, які агресор потім цілеспрямовано використовує у війні проти України. Від того, як швидко Штати та ЄС позбудуться залежності від російського техногіганту та будуть введені санкції проти нього — напряму залежать технологічні спроможності російської військової машини.
