НАТО перебуває на роздоріжжі: сила vs дипломатія
Генеральний секретар НАТО Марк Рютте зробив сповнену дипломатичного туману заяву про порушення Росією повітряного простору країн-членів Альянсу: «Якщо літак становить загрозу, ми маємо повноваження вжити крайніх заходів. Але якщо літак не становить загрози, ми не будемо його збивати, а обережно виведемо за межі повітряного простору». При цьому не зовсім зрозуміло — за якими критеріями буде визначатися рівень загрози?
Напевно, з дипломатичної мови на звичайну слова Рютте можна перекласти так: Альянс не збиватиме російські літаки, які порушують повітряний простір у разі, якщо не зможе визначити ступінь загрози, щоб не спровокувати противника. Отже, керівництво НАТО надсилає хижаку сигнал: нам бракує рішучості.
Марк Рютте, попри свою посаду, не стільки військовий, скільки найвищого рівня дипломат і політик. Складається враження, що він намагається «зачаклувати» потенційного агресора складними мовними конструкціями. Але чи розуміє він, що Росія, наче звір, відчуває найменший прояв слабкості?
Росія, наче звір, відчуває найменший прояв слабкості
Про щось таке Марк Рютте точно подумав, бо в його промові були слова про те, що «ми набагато сильніші за росіян» і відмова демонструвати силу вже є «проявом сили». Загорнуто поетично, але в Кремлі сидять не поети, приземлені людожери. Серед генералів НАТО точно є люди, які це розуміють.
У той час, коли генсек НАТО зробив заяву про «незбиття повітряних цілей», генерали Альянсу обговорювали правила «збиття». За даними британського видання The Telegraph, головнокомандувач об'єднаними збройними силами НАТО в Європі генерал Алексус Гринкевич закликав колег створити «єдину систему ППО та ПРО», щоб спростити швидке та рішуче реагування на можливі російські провокації.
Його підтримав голова делегації Естонії в парламентській асамблеї НАТО Раймонд Кал’юлайд. Представник Естонії, зокрема, сказав: «Коли ви стверджуєте, що застосовуватиме силу лише у разі прямої військової загрози, ви фактично кажете, що за певних умов порушення нашого повітряного простору не матимуть наслідків. Це прояв слабкості».
Із цим твердженням неможливо не погодитися. Отже, станом на зараз бачимо розбіжність між точками зору дипломатів і військових всередині НАТО.
Від того, чия позиція переможе, залежить сама здатність НАТО виконувати свої оборонні функції — функції військового союзу, а не дипломатичного органу. Можна сказати, що від адекватних відповідей на російську загрозу залежить саме майбутнє НАТО.
Українці на собі відчули, що «м'яка дипломатія» лише посилює апетити Росії. Сьогодні Україна дає максимально адекватну відповідь на російську агресію і почасти виконує функції Північноатлантичного альянсу: адже ми захищаємо країни Заходу від вторгнення, ми б'ємося за те, щоб передмістя Варшави, Риги, Вільнюсу й Таллінну не перетворились найближчим часом на одну велику Бучу. Ми вже давно навчилися розраховувати на власні сили. Але якщо НАТО проявить рішучість, наша протидія рαшизму стане набагато ефективніша. А як ні - то впораємося власними силами. Слава Україні!
Оригінал
Текст опубліковано з дозволу автора
