Ціни на російську нафту Urals – основну марку, за якою РФ продає нафту на світові ринки, – з урахуванням інфляції опустилися нижче $40 за барель. Тобто до рівня, який свого часу став одним із ключових чинників економічного краху Радянського Союзу. Про цей момент розповів колишній старший економіст Центру економічної стратегії Юрій Гайдай в соціальних мережах.
За його словами, саме різке падіння нафтових доходів на тлі великих дисконтів створює для Росії системну загрозу. Водночас економіка країни вже не зростає: після досягнення межі розвитку за рахунок мілітаризації приблизно рік тому вона вийшла на плато, а впродовж останніх шести місяців перейшла у фазу спаду, який поступово прискорюється.
Гайдай зазначає, що Кремль поки утримує високі воєнні видатки, однак робить це за рахунок дедалі більшого виснаження економіки та накопичення ризиків різкого обвалу. Росія недоінвестовує у видобуток, інфраструктуру й промисловість, проїдає залишки резервів і заганяє регіони у глибокі дефіцити та боргову залежність.
Навіть без одномоментного краху ці процеси, за словами економіста,
знищують потенціал зростання на роки й десятиліття вперед. Він проводить паралель із 1990-ми роками, коли Росії знадобилося близько 15 років болісних реформ, зовнішньої фінансової допомоги та різкого зростання цін на нафту для виходу з економічної руїни та відновлення військові спроможності.
Однак нинішня ситуація принципово відрізняється: високих цін на нафту більше не буде – через значне розширення альтернативних джерел енергії, зростання видобутку в інших країнах (включно з Венесуелою та іншими резервними родовищами), а також розвиток електроенергетики та відновлюваних джерел. Крім того, ЄС не повернеться до глибокої економічної інтеграції з РФ, а Китай сам стикається з серйозними довгостроковими викликами.
На думку Гайдая, продовження війни лише пришвидшує деградацію російської економіки. У результаті Росія сама закладає фундамент для тривалих внутрішніх проблем, які на роки можуть обмежити її здатність до нових воєнних авантюр.
Історична залежність РФ від цін на нафтуОдразу зауважимо, що в цьому контексті використовують Brent для порівняння. Це міжнародний глобальний еталон для світових цін на нафту.
Він використовується для ціноутворення приблизно двох третин світових угод з нафтою – саме тому в історичних порівняннях (1970‑1980‑ті роки) зазвичай говорять про Brent.
Urals – це еталонна марка російської нафти, яку Росія експортує (суміш важкої і легкої нафти з Уралу, Волги та Західного Сибіру). Ця марка є базовою для торгівлі російською нафтою, і саме її ціна впливає на доходи РФ від експорту енергоносіїв. Тому на початку йшла мова про Urals.
Хоч Urals і Brent – різні марки, їхня динаміка цін майже збігається. Відтак у загальних рисах можемо порівнювати тенденції на нафтовому ринку.
Коли в грудні 1979 року радянські війська вторглися до Афганістану, барель коштував $101 – пікове значення на той час. З поправкою на інфляцію це приблизно $440–450 у 2026 році.
Швидке зростання видобутку в Західному Сибіру принесло СРСР рекордні валютні доходи. Проте замість накопичень на “чорний день” гроші витрачалися на військову справу й імпорт продуктів.
Через сім років після вторгнення у 1986 році ціна на нафту Brent впала до $30 за барель (це близько $80 у перерахунку на наш час),
а у грудні 1991 році – під час розпаду СРСР – ціна опустилась до $17 за барель (нині це склало б близько $40 – тобто фактичний рівень російської нафти сьогодні з урахуванням всіх знижок).
Ціни на нафту в СРСРНавіть після розпаду Радянського Союзу нафта залишилася ключовим фактором зовнішньої політики та економіки: до 67% експортних надходжень Росії складали доходи від продажу енергоресурсів. Коли Владімір Путін прийшов до влади у 2000 році, Brent коштував $25 за барель. Тоді він прагнув добросусідських відносин із США і не заперечував проти розширення НАТО.
Читайте також
