Кліка чекістів, що править нині в РФ, закрила музей ГУЛАГу і ліквідувала його
До того був заборонений Меморіал, до того — кинутий у в’язницю і нудиться в ній уже десятий рік історик Юрій Дмитрієв, який сказав правду про страшний полігон убивств — Сандармох.
Як бояться ці злісні правителі правди про їхніх батьків і дідів. Ця правда, як щілина, роз'їдає їхнє життя, позбавляє їх радості насолоди награбованим у всіх народів Росії багатством. Ось, усе в них є, і палаци в Геленджику, і садиби на Валдаї, і мисливські угіддя, і влада над величезною країною, і рукостискання в Анкориджі, і дружини, і коханки, і кров маралів від природного старіння, а радості немає. Перед ними розпадається земля, вони чують стогони вбитих їхніми батьками і дідами людей, крики катованих у катівнях, сльози дітей, відправлених після вбивства батьків до дитячих будинків «особливого типу», прокльони мільйонів, яких вивозять до Сибіру та в Голодний Степ від батьківських могил і рідних вогнищ на повільне вмирання в нелюдських для життя умовах.
Вони заглушають цей жах, хто нестримним збагаченням,
хто горілкою, хто наркотою, якимись колумбійськими шаманськими грибами, хто розпустою, а все — даремно. І вони продовжують справу батьків своїх, примножуючи їхні злочини власними — вбивають, катують, позбавляють волі, намагаються, слава Богу, безуспішно, але від того не менш криваво, завойовувати сусідні й далекі країни.
Вони знають усе, і ми знаємо всеЩо для них Музей історії ГУЛАГу? Що для них Сандармох або Бутовський полігон? Здавалося б, нехай на них копошаться невдахи, яким не випав жереб розділити з ними владу і багатство, але ж ні. Мучачись примарами власних злочинів і злочинів своїх предків, вони затикають вуха і заплющують очі від нагадувань зовнішніх, вони нічого не хочуть знати.
Але вони знають усе, і ми знаємо все.
Багато років тому, здається, 2007 року, я поїхав, взявши із собою моїх МДІМВівських студентів, на богослужіння і панахиду на Бутовський полігон. Серед тих, хто їхав зі мною, звісно, був і «наглядач». Я знав його, і він знав, що я знаю про його роль у нашій спільноті.
На полігоні цвіли яблуні, дзижчали бджоли, яскраво іскрилася молода зелень трав.
Теплий, майже спекотний день середини травня. Величне заупокійне богослужіння. Сонячні промені пронизують хмари ладанного диму, який, мішаючись з ароматом квітучих яблунь, дивовижним спокоєм наповнює душі. «Со святыми упокой души всех, убиенных на месте сем…» — гарно, на розспів виголошує високий диякон у пурпурних великодніх облаченнях.
І раптом я бачу, як наш «наглядач» починає переступати з ноги на ногу, зацьковано озиратися на всі боки, підхоплює свою сумку і прямує до виходу з Полігону. «Куди Ви тікаєте, в туалет?». «Ні, Андрію Борисовичу, більше не можу тут бути. Усюди трупний запах, ноги провалюються в могили, це — жах якийсь. Я йду». І він пішов. Що принесла йому на розум родова пам’ять? Адже сам він був молодий, не старший за 30 років?
Ось у такому ж жаху живуть і нинішні самозвані правителі Росії, офіцери і генерали ВНК-ОДПУ-НКВС-КДБ, як правило, нащадки тих, хто виконував вироки або тих, хто виносив їх. Жорстокістю, божевіллям, заборонами вони хочуть перетворити смердючий морок, що згустився навколо них, на світло і пахощі, але лише дедалі більше занурюють самих себе в рукотворну непроглядну темряву.
«Бо весь світ був осяяний ясним світлом, і займався безперешкодно справами; а над ними одними була розпростерта важка ніч, образ темряви, що мала колись осягнути їх, але самі для себе вони були важче темряви» [Прем.Сол. 17:20].
Що ж, настане день, і народу повернуть пам’ять, і не в Самопливному провулку, а на самій Луб’янці буде музей не тільки ГУЛАГу, а й усіх злочинів більшовицько-чекістської влади проти народів усього світу. І геноцид народів Росії — це те, що ви вже понад сто років творите над батьками нашими і нами. Цьому і буде присвячений музей, це і буде пригадуванням. І жодне ім'я не забудеться. Ні ім'я вбитих, ні ім'я вбивць, ні імена тих, хто віддав своє життя за праву справу, ні імена посібників, стукачів і боягузів.
Так і знайте, ті, що закривають Музей ГУЛАГу, забороняють Меморіал, труять отрутою жаби Олексія Навального і тримають у катівнях Юрія Олексійовича Дмитрієва, так і знайте!
Оригінал
Текст опубліковано з дозволу автора
