У низці заяв Трампа, особливо в його інтерв'ю виданню The New York Times, викладено його сумбурні та цинічні плани і цілі, які він переслідує у війні з Іраном і які піддаються критиці з боку медіа, політиків і спостерігачів. Особливій критиці піддаються плани Трампа щодо застосування в Ірані того сценарію, який був реалізований у Венесуелі, коли зміна кількох персоналій у керівництві нібито перетворила цю країну з ворожої на лояльну до Вашингтона.
Зазначається, що застосування в Ірані «венесуельського» сценарію в принципі неможливе через крайню відмінність цих країн. Щобільше, виявилося, що Трамп цинічно закликає іранську опозицію на боротьбу з режимом з ризиком для свободи і життя, а сам при цьому готовий з цим режимом домовлятися, переслідуючи свої інтереси, зокрема, щоб отримати доступ до іранської нафти.
Нарешті, коли Трамп і його оточення раптом заговорили про можливість наземної операції в Ірані, швидше за все, силами ополченців-курдів (яких американці вже не раз використовували і «кидали»), стала вимальовуватися перспектива можливої дезінтеграції, розвалу і громадянської війни в Ірані,
як це було в сусідньому Іраку.
За останніми даними західних медіа, Трамп нібито проводить переговори з лідерами Іракського Курдистану, звертається до курдів Ірану і взагалі до всіх «принижених і ображених» цієї країни з тим, щоб провести наземну операцію з розвалу правлячого режиму місцевими руками. Це підтверджує висловлену вище версію. Інша справа, чим це може закінчитися, про що далі.
Also sprach Donald TrumpЩоб зрозуміти, який хаос панує в голові Трампа щодо перспектив війни в Ірані, переказуємо зміст публікації NYT з деякими скороченнями, що зберігають сенс.
У неділю, 1 березня, на другий день війни в Ірані Трамп дав виданню The New York Times коротке телефонне інтерв'ю, в якому, як зазначає видання, «представив кілька суперечливих варіантів того, як влада може бути передана новому уряду, — або навіть того, чи буде існуюча іранська владна структура керувати цим урядом, чи буде повалена».
Серед запропонованих Ірану варіантів був результат, аналогічний тому, який Трамп здійснив у Венесуелі, коли внаслідок американського військового удару було зміщено тільки вищого керівника,
а більша частина решти уряду залишилася на своїх місцях, але була готова до прагматичного співробітництва зі Сполученими Штатами.
Напад на Іран вважається набагато складнішим і ризикованішим, ніж операція із захоплення Ніколаса Мадуро, лідера Венесуели, почасти тому, що іранське керівництво володіє великими військовими можливостями, а також через глибокі розбіжності в іранському суспільстві щодо курсу країни. І на відміну від Венесуели, Іран має активну ядерну програму.
Інтерв'ю з Трампом, схоже, відображає ступінь невизначеності, в якій його адміністрація, як і раніше, перебуває щодо того, як розвиватимуться події в найближчі кілька тижнів, як на полі бою, так і в процесі формування нового уряду в Тегерані.
Однак він наполягав на тому, що Пентагон зберіг достатню кількість сил, ракет і бомб для підтримки військового наступу, «якщо це знадобиться».
На запитання про те, як довго Штати та Ізраїль зможуть продовжувати атаки, він відповів: «Ну, ми планували чотири-п'ять тижнів».
«Це не складе труднощів, — додав пан Трамп. — У нас величезна кількість боєприпасів. У нас є боєприпаси,
які зберігаються по всьому світу, в різних країнах».
Він не згадав про побоювання Пентагону, що конфлікт може ще більше виснажити резерви, які, за словами військових стратегів, украй важливо зберігати в таких сценаріях, як конфлікт через Тайвань або вторгнення Росії в Європу.
Під час приблизно шестихвилинної розмови пан Трамп заявив, що у нього є «три дуже гарні варіанти» на роль лідера Ірану, хоча він відмовився назвати їхні імена. Раніше головний представник Ірану з питань нацбезпеки Алі Ларіджані заявив, що країною керуватиме тимчасовий комітет доти, доки не буде обрано наступника верховного лідера.
Ларіджані керував раптово перерваними переговорами щодо ядерної угоди зі Штатами, а в січні адміністрація Трампа ввела проти нього санкції за його роль у придушенні антиурядових протестів.
Трамп не відповів на запитання про те, чи вважає він, що Ларіджані зможе очолити уряд Ірану.
Президент представив безліч часто суперечливих варіантів того, як може сформуватися новий уряд після цілеспрямованого вбивства аятолли Алі Хаменеї, який правив країною понад три десятиліття.
У відповідь на запитання про плани з передачі влади, Трамп заявив про свою надію на те, що елітні іранські збройні сили, включно із загартованими офіцерами Корпусу вартових ісламської революції, які мали значний вплив і отримували вигоду з існуючого режиму, просто передадуть свою зброю іранському населенню.
«Якщо задуматися, вони дійсно здадуться народу», — сказав він.
Саме ці сили безпеки — зокрема, провладне ополчення «Басідж», — відкрили вогонь по вуличних протестувальниках у січні і вбили тисячі людей.
Потім Трамп запропонував зовсім іншу модель того, як може виглядати перехід влади в Ірані, неодноразово посилаючись на свій досвід у Венесуелі після того, як він наказав загону «Дельта» захопити пана Мадуро.
«Я думаю, що те, що ми зробили у Венесуелі, — це ідеальний, ідеальний сценарій», — сказав пан Трамп.
На думку Трампа, те, що спрацювало у Венесуелі, спрацює і в Ірані, країні з населенням приблизно втричі більшим і з військовим і клерикальним керівництвом, яке править із посиленням репресій після революції 1979 року. Останніми днями Трамп неодноразово наводив Венесуелу як модель успішної операції і сподівався відтворити її в Ірані,
отримавши там лояльне до Штатів керівництво.
Однак радники повідомили, що величезні відмінності в культурах та історії роблять практично неможливим застосувати в Ірані стратегію, використану у Венесуелі, отримавши в Ірані таку саму лояльну до Штатів владу.
Але Трамп захоплений ідеєю використання в Ірані венесуельської моделі.
«Усі зберегли свої посади, крім двох осіб», — сказав Трамп, коментуючи результати акції у Венесуелі.
Він ухильно відповів на запитання, хто має посідати вищу керівну посаду в Ірані, і навіть хто має приймати це рішення.
На запитання про те, кого він хотів би бачити на чолі Ірану, Трамп відповів: «У мене є три дуже хороші кандидати. Я не буду розкривати їх зараз. Давайте спочатку виконаємо свою роботу».
Але потім він описав сценарій, за якого іранський народ повалить існуючий уряд.
«І тільки від них залежатиме, зроблять вони це чи ні, — сказав Трамп. — Вони говорили про це роками, але зараз у них з'явиться можливість».
Це, звичайно, буде повною протилежністю венесуельській моделі, яку, як він говорив кількома хвилинами раніше, хотів би повторити.
Трамп також заявив, що арабські держави Перської затоки не потребують приєднання до Сполучених Штатів для нанесення ударів по Ірану, хоча Тегеран по них ударив.
Трамп виступив із Мар-а-Лаго приблизно через 36 годин після початку конфлікту після отримання звістки про втрати серед американців. Заявивши, що може говорити лише коротко, він визнав, що його адміністрація очікує нових втрат, ґрунтуючись на прогнозах Пентагону.
«Три — це вже занадто багато, на мій погляд, — сказав пан Трамп. — Якщо ви подивіться на прогнози... то результат може бути значно вищим».
«Ми очікуємо жертв», — додав він.
Однак він висловив упевненість у тому, що Іран зрештою підкориться волі Америки та Ізраїлю.
«Країна, м'яко кажучи, дуже суттєво ослаблена», — додав він.
Американські та ізраїльські війська вже знищили низку іранських військових лідерів, створивши вакуум влади, який іранський уряд прагне заповнити.
Трамп заявив, що він готовий скасувати санкції проти Ірану, якщо нове керівництво продемонструє себе прагматичним партнером.
Однак він також відмовився повідомити, як — чи буде взагалі — його адміністрація захищати іранський народ,
який має повалити нинішній уряд.
«Я не даю жодних конкретних обіцянок ні в той, ні в інший бік; ще занадто рано, — сказав Трамп. — У нас є робота, і ми її дуже добре виконали. Я б сказав, що ми значно випереджаємо графік».
Трамп додав, що американсько-ізраїльські військові удари «знищили значну частину» іранського військово-морського флоту, включно з дев'ятьма кораблями і штаб-квартирою ВМФ.
Після закінчення шести хвилин Трамп заявив, що має закінчити інтерв'ю.
Цинізм Трампа: через кров і смерті опозиції – до контролю над нафтою!Відверто кажучи, автор цих рядків не оцінив би до кінця і «належним чином» разюче протиріччя в наведеній вище позиції Трампа, якби на очі не потрапила публікація тг-каналу Resurgam, у якій звертається увага на той факт, що Трамп у своїх «політикансько-нафтових» інтересах намагається як розмінну монету використати життя і свободу тих в Ірані, хто активно протестує проти фашизоїдного режиму аятол:
«Трамп: помріть за мою нафту!
У перший день військової операції в Ірані Трамп закликав іранців: «Захопіть владу у вашій країні. Вона буде вашою.
Це, ймовірно, буде ваша єдина можливість для багатьох поколінь».
Це був заклик до проактивної частини іранського суспільства, яка і так зазнала великих втрат, «чекаючи допомоги Трампа» (насправді проданої в рамках безперспективної спроби домовитися з Тегераном).
Якщо в перший день операції дехто міг апелювати до того, що «ось допомога США надійшла», то на другий — спекулювати вже не виходило.
Американський президент в інтерв'ю The New York Times заявив, що хоче домовитися з діючим іранським режимом подібно до Венесуели й отримати доступ до нафти:
«Те, що ми зробили у Венесуелі, я думаю, це ідеальний сценарій. Усі зберегли б (у чинному режимі) свої посади, крім двох осіб».
Трамп додав, що у США є три варіанти кандидатур, які могли б очолити Іран.
Фактично Трамп закликав іранців вийти проти озброєної армії, щоб спростити самому Трампу отримати доступ до нафти, а не повалити режим. Тобто Трамп для доступу до нафти готовий маніпулювати ще тисячами життів іранців, які прагнули б замінити режим у надії на підтримку США. Але Білим домом керують дві речі: «персональна образа за спробу вбивства Трампа» і «нафта».
Риторика про цінності, про кровожерливий режим є абсолютно цинічним прикриттям.
Що тут важливо засвоїти і уточнити:
- Українська позиція має будуватися на підтримці народу Ірану до повалення режиму, але точно не на підтримці дій США, бо їхні дії спрямовані не на повалення (якщо все ж таки завалиться — це буде побічним ефектом). Дії США спрямовані насамперед на отримання достуку до ресурсів. А якщо це так, то це імперіалізм, прикритий гаслами про повалення «кривавого режиму». Якщо режим кривавий і антилюдський, то якого біса ти з ним збираєшся домовлятися паралельно, підбурюючи людей ризикувати під кулями?
- Трамп не випадково в американській політиці. Це закономірність, викликана укоріненими в політикумі силами і поглядами. Відповідно, будь-які гарантії США ризикують бути не виконаними або «по парних» днях виконуватися, а «по непарних» — ні. Це не означає, що ці гарантії не потрібні, але це означає, що це точно не основний актор, який має бути оборонним союзником для України. На додаток до чогось — так. Для мотивації європейських країн — так. Для підвищення стратегічної невизначеності для Кремля, щоб ті думали сьогодні «парне чи непарне» — так. Але без ілюзій і віри в надійність такого договору.
- Бомбардування Ірану без наземної операції не призведе до повалення режиму, але і в справжніх цілях Трампа «під поваленням» шифрується намір дотягнутися тільки до нафти, навіть через збереження поточного, за словами самого ж американського президента, «кривавого» режиму. Плюс є недооцінка релігійної складової Ірану (на відміну від Венесуели). Хоча частина переважно міського населення Тегерана святкує ліквідацію Хаменеї, для іншої частини він стане «мучеником», плюс подібні заяви Трампа на The New York Times явно не будуть мотивувати іранців виходити проти озброєних і фанатичних Вартових ісламської республіки, що фактично є армією в армії.
як має бути повалений режим, якби це сталося:
«Коли пан Трамп наполягав на своїх планах з переходу влади, він висловив надію, що елітні військові сили Ірану — включно із загартованими офіцерами Корпусу вартових ісламської революції, які мали значний вплив і отримували прибуток від діючого режиму — просто передадуть свою зброю іранському населенню».
Ще цікавіший фрагмент, як Рубіо, схоже, читає Трампу лікнеп з історії та політології.
Але його радники повідомили йому, що через величезні відмінності в культурі та історії практично неможливо застосувати стратегію, використану у Венесуелі, де діючий уряд залишився при владі після того, як погодився дотримуватися вказівок Вашингтона, і спробувати повторити її в Тегерані.
Тим не менш, пан Трамп, здається, захоплений ідеєю використання моделі, схожої на венесуельську, в Ірані.
Невиліковний». Як то кажуть, коментарі зайві...
Іран – не Венесуела, як «Україна – не Росія»Свого часу один «класик нашої сучасності», який донині живе і який неабияк приклався до того, щоб довести країну до нинішньої трагедії, видав спеціальну книжку під заголовком «Україна — не Росія»,
щоб після розвалу СРСР пояснити західним розумникам, що Україна — це дійсно не Росія.
Щось подібне мало місце в останні дні в медіа, які кинулися пояснювати Трампу та іншим, що Іран настільки відрізняється в соціально-політичному та ментально-культурному плані від Венесуели, що говорити про «венесуельські сценарії» для Ірану — це несерйозно.
Щобільше, абсолютно безпідставними видаються сподівання на те, що після ліквідації частини верхівки іранського режиму на чолі з аятолою Хаменеї та повітряних ударів режим розсиплеться і/або терміново піде на переговори.
Видання The Moscow Times зібрало на підтвердження цього цікаві думки зарубіжних коментаторів.
Констатується, що загибель верховного лідера Ірану аятолли Алі Хаменеї занурила Ісламську Республіку в найсерйознішу кризу за всю історію її існування з 1979 року: вперше режим одночасно має війну на своїй території, невирішене питання спадкоємності та наростаючий конфлікт із населенням.
Секретар Верховної ради національної безпеки Алі Ларіджані оголосив у неділю про створення тимчасової керівної ради, яка здійснюватиме управління країною в перехідний період після смерті Хаменеї.
Ларіджані та спікер парламенту Мохаммад Багер Галібаф розглядаються як можливі посередники в перехідний період — вони представляють орієнтований на безпеку, але досить прагматичний стиль управління, що дає змогу утримувати баланс усередині системи.
Незважаючи на потрясіння від убивства Хаменеї, п'ятеро регіональних чиновників і аналітиків, з якими розмовляв Reuters, застерігають від очікування швидкого краху режиму. За їхніми словами, політична система ІРІ спочатку будувалася так, щоб не залежати від одного лідера і розподілити владу між муллами, силовими структурами та розгалуженими мережами впливу.
«Іранська система — це більше, ніж одна людина, і усунення Хаменеї може швидше зміцнити режим, ніж послабити його», — сказав Денні Цитринович з Атлантичної ради.
«Ісламську Республіку було створено так, щоб пережити втрату лідера, — додав Алі Хашем з Лондонського університету. — Справа не у вакуумі влади. Ризик у тому, що війна і тиск можуть довести систему до точки, за якою її стійкість перестане спрацьовувати».
Головною опорою цієї стійкості є Корпус вартових Ісламської революції (КВІР),
який давно вважається реальним центром впливу в Ірані. Тепер баланс сил залежить від того, чи вийдуть варти ослабленими з-під бомбардувань і протестів усередині країни — чи, навпаки, зміцняться, згуртувавшись навколо жорсткішої, орієнтованої на безпеку моделі управління.
Регіональні чиновники кажуть, що ідеологічна трансформація КВІР малоймовірна, оскільки його сенс існування і мандат засновані на захисті революції. Однак, за їхніми словами, ця елітна структура здатна до тактичної адаптації, якщо цього вимагатиме система.
«Вони можуть еволюціонувати в менш радикальну силу, — сказав один із регіональних чиновників. — У їхній середній ланці є прагматики, готові до зниження напруженості зі Сполученими Штатами, якщо це необхідно для виживання системи».
Джонатан Панікофф, колишній заступник помічника міністра оборони США по Близькому Сходу, сказав, що стратегія американської адміністрації та Ізраїлю спрямонена не тільки на ослаблення військової потужності Тегерана, а й на дестабілізацію самого режиму — шляхом усунення вищого керівництва і перевірки лояльності рядових силовиків.
На його думку, успіх такого підходу зрештою залежатиме від того, чи залишаться силові структури осторонь, чи виступлять проти влади, якщо заворушення в суспільстві відновляться.
Питання передачі верховної влади духовенства ІРІ вирішувала лише раз, після смерті аятолли Хомейні, в куди більш стабільних умовах. Згідно з конституцією, вибором наступника мають займатися 88 мулл, але в умовах воєнного часу більш імовірний імпровізований сценарій.
За їхніми словами, Хаменеї ще за життя, після 12-денної війни з Ізраїлем у червні 2025 року, коли мішенню був він сам і його найближче оточення, позначив кращих наступників і забезпечив призначення резервних командирів на ключові військові пости.
До числа кандидатів увійшли голова судової влади Голям-Хосейн Мохсені-Ежеї та Хасан Хомейні — поміркований представник духовенства та онук покійного засновника Ісламської Республіки.
Уряд Ізраїлю дає зрозуміти, що військова кампанія далека від завершення. Ізраїль має намір продовжувати удари по політичних і силових структурах, по ракетних об'єктах і пускових установках, щоб послабити державу і створити умови для зміни режиму.
Обстріли триватимуть щонайменше до знищення ракетного потенціалу Ірану, але він побоюється, що угода Вашингтона з Тегераном може обірвати кампанію.
Поки рано прогнозувати, який політичний порядок може сформуватися в Ірані, оскільки це залежатиме від розвитку подій на місцях.
Іранці повинні взяти свою долю у свої руки, кажуть джерела, додаючи, що це може виявитися простіше після того, як США та Ізраїль встановлять панування над повітряним простором Ірану.
Збереження темпу та інтенсивності ударів вважається критично важливим для використання розколу всередині КВІР, що виник після ліквідації частини їхнього вищого керівництва. Чиновник відмовився уточнити, який саме вигляд міг би мати можливий збій в ієрархії командування.
Конфлікт також відкрив нові можливості та ризики. На тлі присутності іноземних військових і зростаючого навантаження на силовий апарат, можливе відновлення масових антиурядових протестів може посилити нестабільність. Це підвищує ймовірність дезертирства всередині силових структур і може вивести на перший план цивільних лідерів, які закликають до змін.
Задаючись питанням, чи встоїть режим аятол, тг-канал «Воля» наводить слова Нетаньягу про те, що війна триватиме стільки, скільки буде потрібно, іранський народ скоро отримає можливість повалити режим.
Смерть лідера, його найближчого оточення і військового керівництва рідко призводить к краху режимів, побудованих не на культі одного вождя. Іран якраз такий випадок, Хаменеї керував країною з 1989 року, але структура управління країною не залежить від того, хто саме буде верховним правителем. Наступника вже призначено, влада продовжує контролювати ситуацію — це видно хоча б з того, що Іран наносить ракетні удари по всіх країнах-сусідах і навіть намагався поцілити по Кіпру.
КВІР залишається силою, здатною задавити будь-який протест або спробу заколоту всередині Ірану.
Число прихильників режиму якщо і менше за число його противників, то не набагато.
По-перше, тому що прихильників і лоялістів спочатку було багато, по-друге, тому що в результаті бомбових і ракетних ударів загинули цивільні, зокрема діти в школі для дівчаток, на яку припало пряме влучання. З новими ударами неминучі й нові жертви серед мирного населення.
При цьому явного і публічного лідера в іранської опозиції немає, тобто зрозумілої більшій частині суспільства альтернативи аятолам, яка може прийти їм на зміну умовно завтра, немає. А самі аятоли як інституція — на місці.
У такій ситуації сподіватися на те, що іранці зможуть повалити режим — наївно. Для цього потрібні лідери всередині (можливо вони з'явилися або вціліли після минулорічних протестів), організація дій проти влади і зовнішня підтримка не тільки бомбами і ракетами, а й людьми і зброєю на землі. Якщо перша і друга умови ще можуть мати місце, то третя навряд чи виконувана. Ізраїль може, в теорії, провести наземну операцію, але для цього Нетаньягу потрібна згода Трампа. Трамп же легко може піддатися бажанню швидко закінчити коротку та успішну війну, в якій усе за нього знову зробив Ізраїль, уклавши чергову фірмову «велику угоду». У цьому випадку шанси на зміну режиму в Ірані мінімальні.
Поки що режим аятол перебуває не в стадії краху, а в стадії важкого тесту на міцність, підсумовує тг-канал «Воля».
На користь цього свідчить інформація, що надійшла в момент написання цих рядків і поки що до кінця не підтверджена,
про те, що новим верховним лідером Іріану обрано Моджтаба Хаменеї, сина убієнного Алі Хаменеї, якого вважають ставлеником КВІР.
Чутки про міцність режиму занадто перебільшені?Водночас, за деякими даними, теократичний режим аятол в Ірані далеко не такий міцний, як може здатися.
Експерт з арабо-мусульманських країн і Близького Сходу Ігор Семиволос у низці публікацій у соцмережі стверджує, що після масованих ударів і руйнування ППО Ірану американсько-ізраїльська авіація панує в небі і приступила до знищення запасів ракет і дронів, а також їхніх пускових позицій.
На цьому тлі, як стверджує директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос із посиланням на свої джерела, в Ірані загострилися суперечності всередині місцевої еліти між ортодоксами і прагматиками, а також між армійською верхівкою і командуванням КВІР. Крім того, нібито спостерігається втрата зв'язку та керованості КВІР як найбільш боєздатної силової структури іранського режиму, внаслідок чого окремі командири підрозділів у різних частинах країни починають діяти самостійно.
На цьому тлі з'явилися заяви Трампа про нібито підготовку наземної операції.
Подібні заяви спочатку були сприйняті скептично, оскільки в регіоні у Штатів відсутні в достатній кількості війська. До того ж, участь американсько-ізраїльських військ у наземній операції взагалі видається вкрай сумнівною, оскільки така операція неминуче призведе до величезних втрат особового складу з подальшими політичними наслідками для того ж Трампа.
Але потім у медіа з'явилася інформація про те, що для наземної операції можуть бути залучені курдські військові формування, зокрема, з сусіднього Іракського Курдистану, куди стікаються, за чутками, багато представників цієї численної та бездержавної нації з усього регіону, включно з Іраном.
Підтвердженням цієї версії послужила інформація Семиволоса про те, що ізраїльська авіація почала наносити удари по прикордонних пунктах Ірану на кордоні з Іракським Курдистаном імовірно для того, щоб розчистити шлях для можливої подальшої наземної операції силами вельми боєздатного і мотивованого курдського ополчення — «пешмерги».
На підтвердження цього прозвучала інформація видання The Wall Street Journal з посиланням на американських чиновників про те,
що Трамп готовий підтримати в Ірані угруповання, включно з курдами, які готові взяти в руки зброю для повалення влади в Тегерані.
Повідомляється, що Трамп провів переговори з лідерами Іракського Курдистану, оскільки курди вважаються фактично єдиною силою в регіоні, здатною розпочати наземні військові дії проти Ірану.
«За словами американських чиновників, президент Трамп готовий підтримати в Ірані угруповання, готові взяти в руки зброю для повалення режиму, і ця ідея може перетворити іранські угруповання на сухопутні війська, принаймні, на риторичному рівні, що користуються підтримкою Вашингтона. Президент Трамп провів переговори з багатьма регіональними партнерами. З президентом Демократичної партії Курдистану (фактичний керівник Іракського Курдистану) Масудом Барзані та президентом Патріотичного союзу Курдистану Бафелем Талабані. Джерело, знайоме з обговореннями, охарактеризувало бесіди як «делікатні». Остаточного рішення про надання зброї або розвідувальної підтримки поки що не прийнято», — пише видання.
Для довідки. Курди — народ чисельністю від 40 млн осіб,
що належить до європеоїдної раси, розмовляє однією з мов іранської групи індоєвропейської сім'ї, не має своєї держави, проживає на території, розділеній між Туреччиною, Сирією, Іраком та Іраном, здавна веде боротьбу за своє самовизначення і державність, вирізняється високою бойовитістю. Більш детально про курдів ідеться в давній публікації 2018 року інтернет-видання «Економічні Новини» під заголовком «Таємнича історія і туманне майбутнє курдів».
Зазначимо, що американці вже не раз використовували у своїх інтересах курдів і найчастіше їх «кидали», особливо це стосується сирійських курдів. Перш за все, це стосується сирійських курдів, які були важливою силою в наземних операціях по боротьбі з Ісламською Державою (ІДІЛ), але американці в підсумку обманули їхні надії на створення курдської держави Рожави і віддали курдів на розтерзання Ердогану, який записав усіх курдів скопом у «терористи». До речі, було це в першу каденцію Трампа, про що докладно йдеться в публікації 2019 року інтернет-видання «Економічні новини» під заголовком «Відхід янкі із Землі Сирійської».
Відносну стабільність отримали тільки курди Іраку, які утворили невизнану квазі-державу, що живе переважно за рахунок експорту нафти і примикає до Ірану.
Також зазначимо, що курди гнобляться всюди, але особливо — в Ірані.
Характерно, що настрої Трампа останніми днями змінилися. Якщо раніше він заявляв, що «Тегеран хоче переговорів» і давав зрозуміти, що готовий на них піти, то тепер каже, що жодних переговорів не буде і заявляє про озброєння противників іранської влади, а також про можливість сухопутної операції.
Це може бути непрямим свідченням того, що спроби Вашингтона домовитися з новим іранським керівництвом поки до успіху не призвели, а плани Трампа з реалізації в Ірані «венесуельського сценарію» провалилися.
Якщо все це відповідає реальності, то очевидно, що у Трампа вирішили взяти курс на використання ірансько-регіональної опозиції нинішньому режиму аятол, а ця опозиція має, насамперед, національний характер.
Тут-то і виникає аналогія з Іраком, який після знищення режиму Саддама Хуссейна і окупації в 2003 році західною коаліцією на чолі зі США розколовся на три ворогуючі релігійно-національні анклави — сунітів,
шиїтів і курдів, що призвело до громадянської війни.
Слід зазначити, що, незважаючи на свою клерикально-репресивну сутність, режим аятол тримав країну, як обручі бочку, що було і у випадку з Саддамом в Іраку.
Іран — країна багатонаціональна. Крім титульних персів, які становлять близько 60% населення, існують й інші нації.
Результатом може стати дезінтеграція і розвал Ірану за прикладом Іраку умовно на Азербайджан, Курдистан, Белуджистан і так далі.
Зрозуміло, що Ірак і Сирія — штучні утворення, а Персія має ніби як доісторичні традиції державності. Але це було давно, Персії ці були різні, і Персія здавна була збірною солянкою, залишаючись такою великою мірою донині.
Словом, небезпека розвалу Ірану за іракським сценарієм цілком імовірна, і це загрожує важкопередбачуваними перспективами.
