Рішення Дональда Трампа щодо військового втручання в Іран описується як крок, який не зміцнив позиції США, а створив нові ризики для їхнього впливу. 9 березня під час виступу перед республіканськими законодавцями у Trump National Doral Miami він назвав операцію “невеликою екскурсією” і заявив, що вона завершиться швидко. Ці очікування не справдилися, а події навколо Ормузької протоки стали центральними у розвитку ситуації. Пише Джон Грей у колонці New Statesman.
Ормузька протока і новий баланс силОкрема увага приділяється ролі Ормузької протоки у формуванні нового балансу сил. Навіть у разі припинення вогню Іран, за оцінками, зберігає перевагу, демонструючи здатність впливати на світову економіку через контроль над ключовими морськими маршрутами. Іранські органи розглянули пропозиції щодо запровадження зборів для суден, які проходять через протоку, із наданням безпечного проходу для дружніх і нейтральних країн. Голова парламентської комісії з національної безпеки Ірану Ебрахім Азізі заявив, що протока буде відкрита лише для тих, хто дотримуватиметься нових правил.
Серед прикладів подій, що свідчать про розвиток конфлікту, названо атаку 18 березня на Ras Laffan Industrial City у Катарі, удар 27 березня по Prince Sultan Air Base у Саудівській Аравії, спробу атаки на базу Diego Garcia в Індійському океані та збиття американського винищувача 3 квітня.
Наслідки для енергетики і світової економікиВійна також впливає на енергетичні ринки. Ормузька протока забезпечує транспортування приблизно п’ятої частини світових поставок нафти. У разі одночасних обмежень у цій зоні та дій у Баб ель Мандебській протоці під загрозою може опинитися близько чверті світових поставок. Навіть без фізичного знищення суден ризики можуть виникати через втрату страхового покриття для маршрутів.
Ситуація може призвести до дефіциту важливих компонентів для харчової промисловості, напівпровідників і пластмас, а також вплинути на темпи світового економічного зростання.
Політичний прорахунок ТрампаПодії оцінюються як політичний прорахунок, що нагадує концепцію “маршу дурості”, описану Барбарою Такман. Вважається, що ставка на швидке ослаблення іранської влади не врахувала структуру її системи,
яка включає Корпус вартових ісламської революції, Басідж, релігійні фонди та пов’язані економічні інституції.
Окремо згадується активність на фінансових ринках перед заявами Білого дому, зокрема ставки на платформах на кшталт Polymarket і значні обсяги торгів нафтовими ф’ючерсами. При цьому зазначено, що доказів причетності Дональда Трампа чи його оточення до цих операцій немає.
Внутрішньополітичні наслідки пов’язують із можливим зростанням цін на пальне, відходом від обіцянок уникати тривалих воєн та впливом на позиції перед проміжними виборами. Також вказується на дистанціювання від цього курсу окремих правих політиків у Європі, серед яких Марін Ле Пен, Джорджа Мелоні та Alternative for Germany.
Іран, Китай, Росія і кінець старого порядкуНаголошується, що Іран у цій ситуації зміцнює свої позиції як регіональний гравець і важливий учасник енергетичного ринку. Китай, який залишається одним із найбільших покупців іранської нафти, продовжує отримувати доступ до маршрутів через протоку, що розглядається як виклик системі петродолара.
Описані події також пов’язують із можливим перерозподілом впливу у світі, зокрема із потенційними можливостями для Владіміра Путіна та Сі Цзіньпіна в умовах ослаблення США.
Загалом ситуація розглядається як така, що може стати точкою неповернення у відступі Сполучених Штатів від ролі глобальної сили і поставити під сумнів саму модель їхнього домінування.
Читайте нас в Telegram
