Коли білоруси вийшли на протести проти сфальсифікованих результатів президентських виборів у 2020 році, багато хто сподівався, що Олександр Лукашенко нарешті піде, а суспільство отримає свободу. Однак влада відповіла безпрецедентною хвилею репресій, яка триває й досі. Усі форми інакодумства були придушені.
Саме у цьому контексті режисер Андрій Кутило зняв свій новий документальний фільм, показавши у ньому державну систему репресій. Прем'єра стрічки "Листи" (Letters From the Silenced Country), створеної за участю DW, відбулася на Венеційському кінофестивалі 9 вересня.
Країна, яку змусили замовкнутиЯк і інші білоруси, які емігрували після протестів (за різними оцінками, їх зараз від 300 тисяч до 500 тисяч людей), Андрій Кутило зрозумів, що йому доведеться покинути батьківщину через придушення інакодумства.
Він закінчував свій попередній фільм "Коли квіти не мовчать" (2021) про жорстоке придушення протестів, коли затримали його колег. Багато хто з них уже на свободі. "Але одночасно з'являються нові ув'язнені, камери й далі заповнюються. Ситуація не змінюється, вона стала навіть гіршою",
- каже Кутило в інтерв'ю DW.
Як зазначено у фінальних титрах фільму, правозахисна організація "Вясна" задокументувала у Білорусі не менше 65 тисяч політично вмотивованих арештів та затримань після протестів 2020 року.
"Збоку здається, що люди живуть звичайним життям, але на вулицях стало тихо, а розмови ведуться пошепки", - каже Кутило. За словами режисера, тих, хто залишився в країні, можуть заарештувати та відправити у в'язницю просто за публікацію в інтернеті білоруської символіки свободи та спротиву. Це стало однією з причин, що спонукали його створити "Листи".
Активіст Вітольд Ашурок помер у в'язниціОднією із центральних у стрічці стала історія активіста Вітольда Ашурка, засудженого до п'яти років колонії за участь у протестах. Вона розкривається через його листування з друзями та рідними під час ув'язнення. Листи від друга супроводжуються ретельно відібраними фотографіями. У цих знімках Ашурок знаходить короткі миті внутрішньої свободи.
Проте кадри з камер відеоспостереження, на яких наглядачі побивають ув'язнених, повертають глядача до жорстокої реальності:
Вітольд Ашурок помер за підозрілих обставин, перебуваючи в ув'язненні. Його ім'я стало одним із символів репресій у Білорусі.
Між смиренністю та надієюУ фільмі також використовуються фрагменти анімації на основі малюнків студентки Касі Будько, засудженої до 2,5 року позбавлення волі за участь у протестах.
Ще один герой фільму - Андрій Остапович, колишній слідчий карного розшуку. У серпні 2020 року він залишив службу, написавши рапорт про звільнення, в якому засудив жорстокість працівників міліції щодо протестувальників. Він став одним із перших представників силових структур, які публічно та рішуче виступили проти білоруського режиму, а потім був змушений залишити країну, подолавши безліч перешкод.
В одній зі сцен фільму Остаповича запитують, чи вірить він після всього пережитого та побаченого у вільну Білорусь. Після довгої паузи його єдиною відповіддю стає зітхання, сповнене смирення.
Режисер Андрій Кутило поділяє ці суперечливі почуття: "Звісно, у якомусь сенсі це і мій погляд, адже через героїв я намагався висловити власні почуття". Однак при цьому Кутило наголошує на довгостроковій перспективі, додаючи: "Історія - це фундамент, на якому ми можемо побудувати вільну країну".
"Знаєте, ще 200 років тому Білорусі навіть не було на карті", - каже він. Відтоді боротьба за свободу країни не припинялася: "Тож, якщо дивитися на речі у довгостроковій перспективі, підстав для надії дуже багато".
"Хоч би якою жахливою була ситуація, єдине, що може надати сил і подарувати надію, - це солідарність, зв'язок між людьми і любов. Саме це вселяє в нас надію", - вважає Кутило: "І мені здається, фільм це показує".
