Зустріч організувала група «Європейські консерватори та реформатори» (EСR) у співпраці з Frontline Foundation. Серед учасників були політики та експерти з Польщі, Чехії, Латвії, України, Грузії, Ізраїлю та Сполучених Штатів. Дискусію вів Томаш Шатковський, генеральний секретар ECR та колишній посол Польщі при НАТО.
Про це детальніше в матеріалі автора для КАІПереклад українською зроблено за дозволом автора.
Маріуш Камінський відкриваючи конференцію, звернув увагу на те, що кремлівська нарація про Росію як захисницю традиційних цінностей не обмежується лише пропагандою.
– Цей образ сильної держави та здорового, вкоріненого в традиційних цінностях російського народу — це не лише питання пропаганди, а й офіційного російського законодавства — сказав він, нагадавши, що у 2022 році Володимир Путін видав указ щодо збереження та зміцнення російських духовних і моральних цінностей. Серед них, зокрема, — сильна держава, патріотизм, традиційна сім’я, релігія та історична пам’ять. Однак Камінський поставив під сумнів відповідність цих декларацій реальності російської держави,
вказавши, зокрема, на репресії проти політичних опонентів, агресивний націоналізм, соціальні проблеми та російську агресію проти України.
— Для колишнього офіцера комуністичного КДБ релігія та Церква є виключно корисним інструментом, що служить інтересам режиму — сказав він про Патріарха Кирила. На думку політика, кремлівська візія Росії як захисниці християнства має слугувати формуванню її образу як своєрідного «Третього Риму», однак водночас реальність російської політики залишається суперечливою щодо цінностей, на які посилається Кремль.
Патріарх Кирил підтримує війнуОсобливо гостро про роль Російської Православної Церкви висловився Олександр Вондра чеський політик, колишній міністр оборони та один із учасників антикомуністичної опозиції в Чехословаччині. На його думку, проблема полягає не лише в тому, що Кремль оперує мовою християнських цінностей, а й у тому, що частина західних консервативних кіл сприймає російську наративну лінію, не піддаючи її достатній перевірці на відповідність дійсності. Вондра вказав, що Росія представляє Володимира Путіна як захисника християнства,
водночас ведучи війну проти України. «Путін намагається подавати себе як захисника християнських цінностей. Це нонсенс», — сказав він.
Як приклад схильності до цього наративу він навів ситуацію з частиною консервативного електорату в Чехії. На його думку, люди, які не бачать російських злочинів і не знають внутрішньої ситуації в Росії, можуть на основі образів, створених російською пропагандою, вважати Путіна захисником християнства.
– Вони бачать фотографії нових храмів, що будуються в Москві, а не зруйнованої бомбардуванням Лаври в Києві – зауважив він.
Говорячи про православ’я та війну, він зазначив, що Патріарх Кирил рішуче підтримував агресивну російську військову кампанію, яка має імперіалістичний характер, а його Православна Церква використовує релігійну риторику, щоб виправдати війну. Він також звернув увагу на благословення солдатів та військової техніки, що відправляються на фронт.
При цьому Вондра вказав на долю православних священнослужителів, які виступали проти війни й зазнали репресій. Він наголосив, що в російському православ’ї церковна структура підпорядкована інтересам держави,
тоді як у західному християнстві відносини між Церквою та політичною владою мають інший характер. На його думку, це не є виключно явищем, пов’язаним з особою Володимира Путіна, а має глибші історичні корені: «Російське православ’я просто служить інтересам імперії в Кремлі».
Росія не є захисником жодних цінностейСхожий аналіз навів Річард Колс із Латвії. На його думку, Росія не має цілісної системи цінностей, яку б вона справді хотіла захищати. Вона скоріше обирає з різних культурних і політичних систем ті елементи, які можуть бути корисними в конкретному контексті.
– Росія не є захисником традиційних цінностей. Вона не є захисником жодних цінностей взагалі. Вони є інструментами – переконував він. На його думку, Кремль здатний одночасно виступати захисником консерватизму, антиколоніалізму, пацифізму чи православ’я, залежно від аудиторії.
Він зазначив, що у випадку з Україною особливо помітно протиріччя між російською декларацією про захист християнства та військовими діями. Російська пропаганда може зображати Москву як останній бастіон християнської та традиційної цивілізації,
тоді як в Україні руйнуються храми та релігійна інфраструктура.
Російська нарація та слабкість ЗаходуКолишній керівник польської контррозвідки генерал Мацей Матерек звернув увагу на те, що російські операції впливу не обмежуються інтернетом та пропагандою. На його думку, Москва використовує відкритість демократичних суспільств, свободу обігу інформації та обмежені можливості демократичних держав у протидії операціям впливу.
– Росія, посилаючись на християнські та цивілізаційні традиції, перебуває на етапі чергового елементу своєї війни із Заходом – сказав він. І також вказував на акти саботажу та інші дії, спрямовані проти безпеки європейських держав. На його думку, вже не можна говорити виключно про «гібридну війну» чи «когнітивну війну», оскільки дії Росії мають також вимір фізичної загрози життю та безпеці європейців.
Лех Войцеховський з Frontline Foundation представив ширший аналіз російських операцій впливу. Він звернув увагу на те, що Москва вміє використовувати як консервативну, так і ліберальну чи антиколоніальну риторику, адаптуючи повідомлення до аудиторії.
На його думку, одним із головних механізмів російських операцій є маніпулювання значенням понять та використання існуючих соціальних розбіжностей. Як приклад він навів кризу на польсько-білоруському кордоні.
Тема православ’я була одним із найважливіших елементів брюссельської дискусії, оскільки вона ілюструє механізм, за якого релігійний дискурс поєднується з геополітичним проєктом російської держави. Учасники конференції звернули увагу на те, що Кремль використовує образ Росії як захисника християнства насамперед у відносинах із зарубіжною громадськістю. Водночас у самій Росії Православна Церква залишається тісно пов’язаною з державою, а духовенство, яке ставить під сумнів офіційну наративну лінію щодо війни, зазнає репресій.
На думку Вондри, саме тому не можна оцінювати російську політику виключно на основі її заяв щодо сім’ї, релігії чи традицій. «Ми не повинні вірити в ці маски. Заява Путіна про те, що Росія захищає християнство, є типовою російською маскою», — переконував він.
Росія діє також на ЗаходіД-р Катерина Настоящая представниця українського Інституту національної стійкості та безпеки,
звернула увагу на інший вимір російських заходів впливу — використання релігійних структур, що функціонують у країнах Європейського Союзу. Презентуючи результати досліджень, Настоящая зазначила, що Російська Православна Церква надає Москві вже існуючу інституційну мережу, за допомогою якої можна підтримувати певні наративи, соціальні зв’язки та лояльність. При цьому не завжди йдеться виключно про пряму пропаганду, набагато важливішим може бути довгостроковий вплив на людей через релігійні та громадські кола.
— Російська Православна Церква підтримує російський вплив у ЄС під прикриттям свободи совісті, що становить загрозу для національної безпеки — зазначила українська соціологиня, зауваживши, що європейські заходи захисту від російської пропаганди, наприклад у ЗМІ, не враховують московську Церкву. На її думку, особливо важливим є те, що в одній і тій самій зоні впливу перебувають дві групи — біженці та російськомовна діаспора: «Вони є осередками довгострокового впливу на політичні погляди та демократичну стійкість».
Мережа «православної» окупації. Як Росія готує з українських біженців електоральне поле для своїх кандидатів у владні структури ЄС
Про релігійний вимір російської війни говорив також Сергій Чапнін колишній співробітник Московського Патріархату, який протягом понад десяти років обіймав редакційні посади в його структурах. У 2015 році його було звільнено з посади Патріархом Кирилом. Як він згадував, тоді він застерігав від використання релігійної риторики для виправдання майбутніх збройних конфліктів. Чапнін звертав увагу на те, що в Росії репресії торкаються духовенства, яке відмовляється підпорядковувати молитву логіці війни. Як він зазначав, священиків можуть карати за молитви про мир, тоді як офіційна риторика Церкви дедалі сильніше наголошує на молитвах про перемогу. На його думку, йдеться не про поодинокі дисциплінарні випадки, а про наслідок глибших доктринальних змін.
На думку Чапніна, Російська Православна Церква стала співавтором ідеології, в якій поняття, запозичені з християнства, були переосмислені так, щоб слугувати легітимізації насильства. При цьому він вказав на вчення Патріарха Кирила щодо солдатів, які гинуть на війні. На його думку, таким чином відбувається перевертання класичного християнського розуміння мучеництва:
замість людини, яка готова померти, аби не вбивати, з’являється образ солдата-вбивці як своєрідного «мученика». «Мученика замінює вбивця», — говорив Чапнін.
У своєму виступі він водночас наголошував, що не слід ототожнювати офіційну ідеологію Московського Патріархату з усім російським православ’ям. Як він зазначав, всередині Церкви існує певний опір цій концепції, однак її представники зазнають репресій, ув’язнюються або змушуються емігрувати.
Чапнін також переконував, що релігійна риторика, вироблена в Росії, слугує не лише для легітимізації війни всередині країни. На його думку, її використовують як інструмент російського впливу також за кордоном — у Європі, Африці та Америці.
Лех Войцеховський колишній заступник голови польської Агенції внутрішньої безпеки, звернув увагу на те, що однією з цілей російських інформаційних заходів є переконання західної громадськості в тому, що праві та консервативні рухи за своєю суттю є проросійськими. Як він зазначав, Кремль, однак, вміє використовувати й наративи, пов’язані з лівими та лібералізмом. Він вказував, що вже у XVIII столітті російська пропаганда зображувала Росію як державу,
що несе Європі «світло просвітництва», протиставляючи її нібито відсталій і нетолерантній Польщі. За словами Войцеховського, подібні механізми використовувалися також у радянський період, коли серед противників Москви вважалися, зокрема, Іван Павло II, Рональд Рейган та Маргарет Тетчер. Після розпаду СРСР, на його думку, російські дестабілізаційні дії не припинилися, а почали використовувати, зокрема, неурядові організації та існуючі на Заході суперечки щодо міграції, прав меншин чи колоніалізму. Як приклад він навів кризу на польсько-білоруському кордоні, де, на його думку, шляхом відповідного маніпулювання мовою намагалися перекласти відповідальність за кризу на держави, які стали її мішенню. Войцеховський переконував, що спільною метою різних російських операцій є ослаблення Заходу та підривання ідеї Європи, що складається з незалежних держав.
Станіслав Жарин із Фонду Інституту національної безпеки звернув увагу на те, що російська пропаганда створює образ Росії як «обложеної фортеці» — держави, оточеної ворогами, народ якої має особливу історичну місію та обов’язок захищати власну цивілізацію й традиційні цінності.
Як він зазначив, така нарація слугує не лише для виправдання політики Кремля, а й для довгострокового формування російського суспільства. Жарин зазначив, що подібні механізми використовувалися радянськими спецслужбами також за межами СРСР, зокрема через підтримку та фінансування різних політичних організацій. На його думку, сучасна Росія використовує значно ширший набір інструментів впливу, адаптуючи повідомлення до різних середовищ та аудиторій.
У цьому контексті він також згадав про Російську Православну Церкву. На його думку, релігійна риторика Патріарха Кирила щодо війни сприяє її сакралізації та радикалізації поглядів. Він порівнював її з тим, як ідеологія джихаду може надавати насильству релігійне виправдання. На його думку, цей наратив може впливати на настрої російських солдатів, які воюють в Україні. Ще одним елементом російської стратегії є система освіти, яка з найменшого віку має формувати образ Заходу як супротивника та готувати наступні покоління росіян до участі в конфлікті. Він звернув увагу, що це означає проблему, яка виходить далеко за межі нинішнього етапу війни.
– У нас проблема на покоління – сказав він, зазначивши, що Росія також на покоління готує своїх громадян до протистояння із Заходом. У зв’язку з цим Жарин переконував, що відповідь Заходу не може обмежуватися виключно захистом від російської пропаганди на власній території. На його думку, необхідно також вживати заходів щодо російських структур впливу на території самої Росії.
