9 травня цього року вулицями Хайфи та Нетанії марширували росіяни з радянськими прапорами, у радянських уніформах, із символікою, що нагадує про триваючу війну Росії проти України — так звані марші т.зв. «Безсмертного полку». Це ілюстрація світських дій Росії в Ізраїлі. А як виглядає боротьба Московського Патріархату на цьому полі? Що в Святій землі робить Патріарх Кирил на користь Кремля?
Російські православні структури в Ізраїлі мають розгалужену мережу храмів, монастирів, паломницьких центрів та історичних об’єктів, історія яких сягає XIX століття. Спадщину царської Росії плавно перетворили на інструмент, що служить сучасній політиці Кремля. Російська православна церква в Ізраїлі — це не лише релігійна структура, що обслуговує російських паломників. Москва використовує її присутність як елемент ширшої інфраструктури політичного, культурного та, можливо, розвідувального впливу.
Демографічна основаВідправною точкою є той факт, про який Путін нагадує при кожній нагоді: сьогодні в Ізраїлі проживає близько 1,3 млн російськомовних мешканців (не лише росіян — з усього колишнього СРСР),
тобто майже 15 % населення цієї країни.
З лютого 2022 року до Ізраїлю емігрувало ще понад 80 тис. громадян Росії, хоча ця хвиля різко спала: з 45 тис. прибульців у 2022 році до лише 8,3 тис. у 2025 році. Проте це досі найбільше окреме джерело імміграції до Ізраїлю з 90-х років.
Хто такі російські мігранти з єврейським корінням? Понад 80 % прибульців «воєнної алії» 2022 року були переконані, що залишаться поза межами Росії, але не обов’язково в самому Ізраїлі — для багатьох він був лише транзитною зупинкою.
Готовність до постійного проживання корелювала з тим, наскільки сильною була єврейська ідентичність. Це слабо інтегрована, частково транзитна група (яка розглядає Ізраїль як країну переходу), для якої російська мова, російська культура та (для частини) московське православ’я є важливим орієнтиром. Саме на таку аудиторію сьогодні спрямована російська soft power в Ізраїлі — мережа «російських будинків», державні ЗМІ, меморіальні організації на кшталт «Безсмертного полку» — та православні церкви.
Від царя до ПутінаРосійська церковна присутність у Палестині сягає 1847 року,
коли в Єрусалимі було засновано Російську духовну місію, та 1882 року, коли було створено Імперське православне палестинське товариство (ІППТ).
Ключовим для подальших суперечок виявився 1948 рік, коли після створення держави Ізраїль нерухомість, що знаходилася на її території й до того часу перебувала під управлінням Російської Православної Церкви за межами Росії, була конфіскована ізраїльською державою та передана радянській стороні, а згодом перейшла під управління Московського Патріархату. Це було пов’язано з тодішньою підтримкою Москвою створення Ізраїлю.
Патріарх Єрусалимський називає Путіна «вірним, практикуючим членом Православної Церкви», а Зеленського — «духовно вдумливим і віруючим»
Як вказує аналіз українсько-ізраїльського аналітичного порталу NAnews, Московський Патріархат має мережу представництв у Єрусалимі, Тель-Авіві-Яффо, Хайфі та Галілеї не як історичну спадщину і не лише для релігійної діяльності, а й як активну політичну інфраструктуру.
На чолі цієї мережі стоїть відновлена у 1992 році ІППТ, патроном якого є сам Патріарх Кирил, а серед почесних членів фігурує,
наприклад, Сергій Лавров (міністр закордонних справ Росії). Очолює товариство колишній прем’єр-міністр Росії та (що, можливо, важливіше) колишній голова ФСБ Сергій Степашин.
Чому саме Єрусалим?Чому Єрусалим є особливо привабливим для Кремля? Як місто трьох релігій, воно має для Росії виняткову символічну та геополітичну цінність.
Воно водночас є своєрідним центром християнства та місцем суперництва різних Православних Церков; простором контакту з Єрусалимським Патріархатом. Це місце, де зустрічаються ізраїльтяни, палестинці, християни та представники мусульманського світу. Важливий для Вашингтона та історично значущий пункт російських імперських дій.
Нарешті, це місце, де релігійна присутність може безпечно подаватися як елемент російської спадщини, а не як ідеологічно-політична діяльність. Тому повернення історичних об’єктів нерухомості має значення, яке перевищує їхню матеріальну цінність.
Агент у митрі?Значущим елементом цієї мозаїки є постать архимандрита Вассіана (Миколи Змєєва), який з жовтня 2023 року очолює Російську духовну місію в Єрусалимі. Ізраїльський Інститут досліджень національної безпеки присвятив йому окремий аналіз,
а його біографія читається як сценарій шпигунського фільму.
До приїзду в Єрусалим він очолював російську парафію в Софії і представництво РПЦ в Скоп’є. Македонські розвідувальні служби визнали його особою, яка здійснює діяльність, що загрожує безпеці країни та розколює місцеву православну церкву, а болгарське Агентство національної безпеки визнало його діяльність загрозою для державної безпеки та повідомило про дії, спрямовані на реалізацію елементів російської гібридної стратегії, покликаної впливати на суспільно-політичні процеси в Болгарії на користь російських геополітичних інтересів.
У вересні 2023 року Болгарія вислала його разом із двома іншими священнослужителями за діяльність, спрямовану на задоволення російських геополітичних інтересів. Через чотири дні після нападу «Хамасу» 7 жовтня 2023 року його відправили до Єрусалима — це, мабуть, збіг обставин, який важко вважати випадковим.
Росія, звісно, відкидає ці звинувачення як елемент західної кампанії з демонізації її політики.
Олександрівський двірЯкщо шукати один конкретний приклад, що ілюструє механізм російських дій,
то на перший план виходить суперечка щодо Олександрівського двору — комплекс у Християнському кварталі Старого міста, у безпосередній близькості від базиліки Гробу Господнього, побудований у XIX столітті Імперським православним палестинським товариством, центральним об’єктом якого є храм святого Олександра Невського, відкритий у 1896 році.
У 2015 році прем’єр-міністр Медведєв підписав розпорядження, яке наказувало офіційно закріпити права Росії на цю нерухомість. Степашин тоді прямо заявив, що ізраїльська влада має видати документ, який підтверджує, що це власність російської держави, додавши, що сам Патріарх Кирил дуже зацікавлений у вирішенні цього питання.
У 2020 році прем’єр-міністр Нетаньяху — як жест доброї волі після звільнення ізраїльтянки Наами Іссахар, засудженої в Росії за зберігання наркотиків, — погодився передати комплекс Росії, видавши нетиповий указ, який визнавав його святим місцем на підставі британського мандатного права, що фактично вивело справу з-під звичайного судового контролю. Формальна передача права власності мала відбутися вже 30 грудня 2019 року.
Окружний суд Єрусалима скасував це рішення у 2022 році на клопотання IППТ (з 2015 року ця організація має офіційний статус в Ізраїлі), після чого Путін особисто втрутився, надсилаючи листи до наступних прем’єр-міністрів Ізраїлю, розглядаючи цю справу, як стверджують ізраїльські журналісти, як «глибоко особисте» питання.
Міністерська комісія за участю керівників міністерств закордонних справ та юстиції неодноразово відновлювала та відкладала прийняття рішення; восени 2026 року посольство Росії стверджувало, що процес наближається до завершення. Ізраїльські дослідники застерігають, що, з огляду на тісну співпрацю між Церквою та урядом Путіна, Ізраїль не отримає стратегічних вигод від такого кроку, а навпаки — надасть Росії ще один плацдарм у самому серці Єрусалима та відкриє шлях до подальших майнових претензій.
Патріарх-посередник?Грецький православний Патріарх Єрусалиму Феофіл III вже роками підтримує тісні стосунки з Москвою — попри кризу в православ’ї після томосу Патріарха Варфоломія для православних в Україні та попри війну Росії проти України.
У 2019 році він відвідав Москву,
особисто зустрівся з Путіним і Кирилом. Від ІППТ він отримав орден Зірки Вифлеєму. З моменту початку повномасштабної інвазії він неодноразово захищав статус Російської православної церкви, а в червні 2022 року зустрівся з послом Росії, щоб обговорити, зокрема, питання нерухомості біля Яфських воріт. Вселенський Патріарх Варфоломій відкрито виступав проти цих зустрічей, застерігаючи, що їхня мета — підірвати усталені норми Православної Церкви.
Влітку цього року справа набула нового, значно серйознішого виміру. В інтерв’ю для Breitbart News Феофіл III повідомив, що планує особисті зустрічі як із Путіним, так і із Зеленським, щоб «допомогти покласти край війні, що роздирає Православну Церкву». Раніше він зустрівся у Білому домі з Дональдом Трампом, вручивши йому найвищу нагороду Єрусалимського Патріархату і, за його словами, отримавши від президента «благословення» на свою посередницьку місію. У інтерв’ю він назвав Путіна «вірним, практикуючим членом Православної Церкви», а Зеленського — «духовно вдумливим і віруючим»; ця мовна симетрія тривожно межує з помилковим прирівнюванням агресора до жертви.
Грецький портал GreekReporter наводить з цього приводу ключову деталь: церковні джерела в Афінах висловили глибокий скептицизм щодо здійсненності цієї місії, прямо запитуючи, чи прийме Україна посередника, який має настільки тісні зв’язки з Москвою – нагадуючи, що Єрусалимський Патріархат уже роками утримується від визнання автокефалії Православної Церкви України, наданої Константинополем у 2019 році.
12 вересня 2026 Вселенський Патріарх Варфоломій запросив патріархів Олександрії, Антіохії та Єрусалима на «братську зустріч» у Константинополі наприкінці листопада — цей крок портал Orthodox Times прямо інтерпретує як спробу стримати розмах Феофіла III, нагадуючи при цьому, що його попередня ініціатива щодо примирення в Аммані у 2020 році виявилася фіаско, а також що вплив, який чинить Російська Православна Церква як у Єрусалимі, так і в Антіохії, вже давно викликає занепокоєння.
Ця справа набуває ширшого значення, оскільки Єрусалимський Патріархат залишається одним із важливих каналів зв’язку між православним світом, Ізраїлем та представниками інших держав. Заявлена Феофілом III готовність виступити посередником у російсько-українській війні може додатково посилити політичне значення його відносин як із Москвою,
так і з Києвом, особливо за підтримки американської адміністрації.
Благодатний вогонь для КремляЦьогорічна церемонія Благодатного вогню продемонструвала, як релігійне свято стає також майданчиком для контактів російської дипломатії, Церкви та організацій, пов’язаних із російським істеблішментом. Серед учасників були, зокрема, посол Росії Анатолій Вікторов та митрополит Феогност, якого супроводжувала делегація Фонду святого Андрія Первозванного.
Цікавим моментом є зближення з Іраном — 10 березня 2026 року Патріарх Кирил привітав Моджтабу Хоссейні Хаменеї з обранням Верховним лідером Ірану, звернувшись до нього «дорогий брате» та підкресливши близькість у «традиційних моральних цінностях» — цей жест розцінюють як зближення з режимом, який вже десятиліттями перебуває у конфронтації з Ізраїлем.
Тут знову постає питання про Олександрівський двір — ізраїльські аналітики запитують, чи варто зміцнювати позиції інституції, настільки тісно пов’язаної з Москвою, якщо та підтримує тісні стосунки з Тегераном.
Яка мета?Метою використання церковної інфраструктури не обов’язково є масове залучення російськомовних ізраїльтян чи вплив на їхні виборчі вподобання.
Дослідження, до речі, показують, що переважна більшість цієї спільноти не є проросійською. Дослідження Ізраїльського інституту демократії від березня 2022 року показало, що 69,3 % іммігрантів з колишнього СРСР звинувачували Росію та Путіна у війні. Новіші дослідження 2024 року показують, що лише 1–3 % цієї групи відкрито підтримують Росію в її військових діях, а відмінності між ветеранами та новоприбулими з післявоєнної хвилі виявилися мінімальними.
Уся церковна, майнова та меморіальна інфраструктура в Ізраїлі не стільки змінює погляди більшості діаспори, скільки утримує плацдарм серед невеликої, рішучої меншості, а насамперед будує довгострокову інфраструктуру ефективного, як бачимо, впливу на державному рівні через майно, церковну дипломатію чи посередницькі амбіції у самій війні в Україні.
Для Кремля важлива не стільки популярність серед діаспори, скільки інституційна присутність, яку можна активувати, коли трапиться політична нагода — а 2026 рік, з пропозицією посередництва Патріарха Єрусалима, показує, що така нагода саме й з’явилася.
Межа між релігійною діяльністю, російською зовнішньою політикою, державними організаціями та розвідувальним апаратом у випадку деяких структур Московського Патріархату є дуже розмитою.
При цьому Православна Церква залишається лише одним із елементів ширшої російської інфраструктури впливу в Ізраїлі. Ізраїльський «Єрусалимський інститут стратегії та безпеки» описував, зокрема, кампанію російського втручання в ізраїльську публічну дискусію, що триває з 2023 року, яка охоплює соціальні мережі, використання місцевих інфлюенсерів, провокації та спроби поглиблення політичних розбіжностей.
Переклад українською з дозволу автора
