Це важлива деталь у дискусії про те, коли у Росії закінчаться гроші. Війна фінансується не лише нафтовими доходами чи резервами. Москва дедалі більше позичає всередині країни через облігації федеральної позики, ОФЗ. Паралельно вона розвиває криптовалютну інфраструктуру. Це допомагає проводити міжнародні платежі там, де традиційній банківській системі заважають санкції.
Фактично це два механізми однієї воєнної економіки. Облігації допомагають знайти кошти всередині Росії, а криптовалюти дають можливість переказувати гроші через кордон попри фінансову ізоляцію.
Облігації війниМеханіка ОФЗ проста. Мінфін продає облігації. Банки, фонди, компанії та інші інвестори зараз дають державі гроші. Вони отримують обіцянку повернути ці гроші пізніше з відсотками. Формально це не спеціальні військові облігації. Гроші надходять до загального федерального бюджету, але в нинішній структурі російських державних фінансів таке розділення стає дедалі умовнішим.
При цьому Росія майже повністю фінансує цей борг із власних ресурсів. На початок липня 2026 року іноземці володіли лише 3% усіх ОФЗ,
а це близько 980 млрд рублів із майже 33 трлн рублів. Ще рік тому їхня частка становила 3,9%. Тобто приблизно 97% ринку ОФЗ сьогодні припадає на росіян.
Базовий бюджет на 2026 рік передбачав близько 38% федеральних видатків на оборону та силові структури. Тепер дефіцит виріс. Російський Мінфін прямо пов’язує частину цього зростання з додатковими військовими потребами. Тому ОФЗ фактично стали одним з інструментів фінансування воєнної економіки.
Початковий план внутрішніх запозичень становив 5,5 трлн рублів. Це дорівнює приблизно 12% річних федеральних видатків. Це не означає, що саме 12% бюджету оплачують через ОФЗ. Частину нових позик беруть, зокрема, для роботи зі старим боргом (погашають відсотки). Але масштаб все одно показовий. Тепер Москва вже визнає, що доведеться позичати ще більше. І це не безкоштовні гроші. Високі ставки означають, що обслуговування боргу стає дорожчим. Росія матиме кошти на війну, але вона може коштувати їй дедалі дорожче.
Криптовалюта потрібна не через любов до технологійДругий механізм вирішує іншу проблему. Останні кілька років Росія значно прискорила розробку правил для використання криптовалют.
Зовні це може виглядати як технологічний прогрес або як приклад політики, що підтримує криптоіндустрію. Проте хронологія показує іншу картину.
У 2024 році голова Банку Росії Ельвіра Набіулліна прямо пов'язувала пошук інших способів міжнародних платежів, у тому числі криптовалют, із проблемами через санкції. Того ж року Росія дозволила експеримент із використанням криптовалют у розрахунках між країнами. Усередині країни платити ними, як і раніше, не дозволили. Це яскрава суперечність. Коли мова йде про внутрішню економіку, російський центробанк поводиться обережно щодо криптовалюти. Якщо потрібно обійти обмеження традиційної міжнародної фінансової системи, підхід стає значно більш прагматичним.
Тому швидка криптолібералізація Росії не просто історія про державу, яка раптом оцінила блокчейн. Це багато в чому пов’язано з санкціями. І це вже не теорія. Запущений у 2025 році рублевий стейблкоїн до серпня 2026 року набрав майже $140 млрд обороту. Пов'язана з ним система A7 мала близько 15 тисяч постійних бізнес-клієнтів і проводила до 2 тисяч транскордонних платежів щодня.
$140 млрд це не доходи бюджету і не «гроші на війну», а сукупний оборот. Але масштаб показує, як швидко зросла ця інфраструктура.
Євросоюз вже прямо пише, що через санкції проти фінансового сектору Росія все більше покладається на криптовалюти для міжнародних транзакцій. У 2026 році ЄС розширив обмеження на криптоплатформи та структури, пов'язані з такими схемами розрахунків. Швидке впровадження криптовалют у Росії навряд чи варто сприймати як хороший приклад технологічного розвитку. У цьому випадку технологія вирішує конкретне завдання. Вона допомагає зменшити вплив санкцій і зберегти можливість робити зовнішні платежі.
Гроші не закінчуються — вони стають дорожчимиСанкції не працюють як вимикач. Росія не прокидається одного дня з порожнім рахунком. Вона перебудовує фінансову систему під війну. Влада більше позичає всередині країни і створює альтернативні канали міжнародних платежів. Але кожен такий обхід має ціну. Більше ОФЗ означає більше боргу і витрат на його обслуговування. Криптоплатежі створюють нові цілі для санкцій. Концентрація ресурсів на війні залишає менше капіталу для цивільної економіки.
Тому питання вже не лише в тому, коли у Росії закінчаться гроші. Важливіше спитати, скільки ще ресурсів вона здатна перерозподілити на війну і якою буде ціна для самої російської економіки.
