Повномасштабна війна проти України змінила не лише російську економіку, а й правила існування великого бізнесу в РФ. Після 2022 року держава різко активізувала вилучення приватних активів: під контроль держави переходять аеропорти, золотодобувні компанії, агрохолдинги, промислові підприємства та інша власність. Частину активів згодом продають новим власникам, нерідко пов'язаним із російською владною елітою.
Масштаби процесу вже дозволяють говорити про один із найбільших переділів власності в Росії з 1990-х років. За підрахунками юридичної компанії NSP, від початку повномасштабного вторгнення до середини 2025 року російська держава вилучила 102 приватні активи загальною вартістю близько 3,9 трильйона рублів — приблизно $50 мільярдів. Точної загальної суми немає: єдиного реєстру такого майна в Росії не існує, а частина судових процесів закрита.
Війна стала одним із ключових факторів, що прискорили цей процес. Держава потребує додаткових доходів і контролю над стратегічними підприємствами, тоді як бюджет зазнає дедалі більшого тиску. За даними Reuters, лише за перше півріччя 2026 року дефіцит федерального бюджету РФ сягнув 5,
73 трильйона рублів, або близько $70 мільярдів.
Лояльність більше не гарантує збереження бізнесу
Особливість нинішнього переділу полягає в тому, що під удар потрапляють не тільки бізнесмени, які конфліктували з Кремлем. Майно втрачають і підприємці, яких роками вважали частиною лояльної російської еліти.
Показовою стала історія власника «Южуралзолота» Костянтина Струкова. У липні 2025 року суд передав державі 67,2% однієї з найбільших золотодобувних компаній Росії. Прокуратура звинувачувала Струкова, зокрема, у незаконному поєднанні підприємницької та депутатської діяльності й приховуванні активів через родичів.
Вилучений пакет оцінили у 162 мільярди рублів — близько $2,2 мільярда. Держава спробувала його продати, але перші аукціони провалилися. Reuters зазначав, що продаж був важливим для російської влади на тлі зростання бюджетних проблем.
Іншим резонансним прикладом став засновник агрохолдингу «Русагро» Вадим Мошкович. У 2025 році його заарештували, а в травні 2026-го суд передав державі 68% пов'язаних із ним акцій компанії, які оцінювали приблизно у 67 мільярдів рублів.
Сам Мошкович обвинувачення заперечує.
Дослідниця російських олігархів і авторка книги Rich Russians Елізабет Шимпфессл у розмові з «Бабелем» звернула увагу саме на цей випадок: Мошкович не належав до публічних противників Кремля. Одним із можливих пояснень вона називає зростання стратегічного значення сільського господарства під час війни — владі може бути вже недостатньо лояльності власника, якщо вона прагне безпосереднього контролю над активом.
Аеропорт забрали, а потім продали вдвічі дешевше
Схожий механізм спрацював із московським аеропортом «Домодєдово». У червні 2025 року його націоналізували за позовом Генеральної прокуратури РФ.
У січні 2026-го держава виставила аеропорт на продаж за 132,3 мільярда рублів. Перший аукціон завершився невдало. На повторних торгах «Домодєдово» придбала «Перспектива» — дочірня структура московського аеропорту «Шереметьєво». Ціна становила 66,13 мільярда рублів, або близько $869 мільйонів, тобто приблизно половину початкової вартості.
Reuters зазначає, що структури власності «Шереметьєва» зараз повністю не розкриваються. До перереєстрації холдингу з Кіпру у 2022 році серед його власників був давній соратник Путіна Аркадій Ротенберг.
Ця схема демонструє одну з характерних рис нового переділу: актив спочатку вилучають у приватного власника, після чого держава може залишити його собі або перепродати іншому російському гравцеві.
Війна змінює саме поняття приватної власності
Для вилучення підприємства використовуються різні юридичні механізми. Прокуратура може вимагати повернення активів державі через нібито незаконну приватизацію, корупційне походження власності, порушення законодавства або зв'язки власників із «недружніми країнами».
У серпні 2026 року можливості державного втручання розширилися ще більше. Як пише «Бабель», президент РФ підписав указ, який дозволяє державі перебирати управління об'єктами критичної інфраструктури, якщо влада вирішить, що власник недостатньо захищає їх від атак безпілотників або надто повільно відновлює після ударів. До такої інфраструктури можуть належати енергетика, транспорт, промисловість, логістика та зв'язок.
Таким чином війна створила додаткове обґрунтування для втручання держави у приватний бізнес.
Для власників великих підприємств це означає зміну неформального договору з Кремлем.
Раніше російська модель значною мірою передбачала політичну лояльність в обмін на можливість зберігати й примножувати статки. Тепер самої лояльності може виявитися недостатньо.
Конфісковані активи допомагають державі отримувати гроші
Переділ власності має не тільки політичний, а й безпосередній фінансовий вимір.
Продаж націоналізованих компаній приносить кошти російському бюджету, який фінансує різко збільшені воєнні видатки. Reuters прямо пов'язував намір російської влади продавати державні пакети великих активів із необхідністю підтримати державні фінанси на тлі війни проти України та значного бюджетного дефіциту.
Водночас контроль над стратегічними компаніями дозволяє владі визначати, куди спрямовуватимуться їхні ресурси. Підприємства отримують державні замовлення, фінансують регіональні програми, вкладаються у захист виробництв від українських безпілотників та дедалі тісніше вбудовуються у воєнну економіку.
Саме тому нову хвилю вилучення власності складно розглядати лише як боротьбу між окремими російськими олігархами.
Хто отримує відібране майно
На відміну від приватизації 1990-х,
нинішній переділ поки що не створив принципово нового класу незалежних великих власників. Частина найбільших активів переходить державним корпораціям або структурам, пов'язаним із давно сформованою путінською елітою.
Серед 50 найбільших націоналізованих компаній, які залишалися у Росмайні, щонайменше в 11 керівні посади отримали люди, пов'язані зі структурами Аркадія Ротенберга, а ще в десяти — менеджери, пов'язані з Дмитром Патрушевим.
Тобто йдеться не тільки про повернення власності державі. Відбувається перерозподіл економічного впливу всередині самої російської владної системи.
Для Кремля така модель має одразу кілька переваг: держава отримує активи та гроші від їхнього продажу, стратегічні галузі стають більш контрольованими, а бізнесмени отримують чіткий сигнал про наслідки непокори.
Шимпфессл характеризує сформовану систему як своєрідний «авторитаризм XXI століття». Російським підприємцям недостатньо просто не виступати проти Путіна. Вони мають виконувати вимоги держави, вкладатися в потрібні Кремлю проєкти, повертати капітали до Росії та пристосовувати підприємства до потреб воєнної економіки.
У результаті війна, яка мала розширити російський вплив і створити нові можливості для наближених до Кремля бізнесменів, стала каталізатором внутрішнього перерозподілу багатства. У системі, що формується, право власності дедалі сильніше залежить не від формального володіння активом, а від того, наскільки його існування відповідає поточним інтересам держави.
І навіть багаторічна лояльність до Кремля більше не є гарантією, що бізнес залишиться у свого власника.
