Війна в Україні загострюється, напруження в Балтійському регіоні зростає, а Москва знову пускає в хід ядерні погрози. Цього разу йдеться не про черговий допис Дмитра Медведєва в соцмережах, а про закрите дипломатичне послання до НАТО, на яке Альянс відповів так само непублічно.
Приводом став Калінінградський ексклав. У Москві стверджують, що НАТО нібито збирається атакувати цей регіон або влаштувати його блокаду. У відповідь Кремль погрожує застосувати всі сили й засоби, включно з ядерною зброєю.
Москва міцно тримається за Калінінградську область, затиснуту між країнами НАТО. Це північна частина колишньої Східної Пруссії, яка відійшла до СРСР за підсумками Другої світової війни. Для Кремля вона передусім важлива як сухопутна, повітряна й морська військова база в Європі.
Проте твердження про намір НАТО напасти на Калінінград виглядає провокацією, покликаною нагнітати напруження та істерію. І річ навіть не в тому, що Альянс постійно наголошує на своєму оборонному характері та заперечує будь-які плани нападу на Росію.
Проблема насамперед у тому, що НАТО та його члени демонструють таку нерішучість,
що серйозно говорити про їхній напад на Калінінград складно. Особливо тепер, коли у Вашингтоні керує Трамп, чия політика, м’яко кажучи, непередбачувана. На нашу думку, якби Альянс не був таким боязким, війна в Україні давно могла б закінчитися. А за рішучішої політики стримування, можливо, й не почалася б.
Водночас на Заході поширена думка, що ядерні погрози Кремля так і залишаться погрозами. Застосування навіть малопотужного тактичного ядерного боєприпасу створило б для Москви проблеми, які могли б багаторазово перевищити будь-яку військову вигоду. Така оцінка має серйозні підстави.
Але нові журналістські розслідування свідчать, що Росія роками зміцнює інфраструктуру на випадок ядерної війни. У глибині Уральських гір модернізують підземний комплекс, який має зберегти управління стратегічними силами та забезпечити удар у відповідь навіть після знищення основних командних пунктів.
Після цього уява вже домальовує сюжет фільму жахів про ядерний постапокаліпсис: спустошену планету й тих, хто перечікує катастрофу в підземних укриттях. Проте й сам масштаб реальної підготовки до такого конфлікту дає достатньо приводів для тривоги.
Москва погрожує атомною бомбоюНа тлі напруження в Балтійському регіоні Росія попередила НАТО, що готова застосувати ядерну зброю, якщо Альянс спробує відрізати Калінінград від решти країни. Про це 30 вересня повідомило агентство Reuters, яке ознайомилося з надісланим до НАТО документом.
У ньому Москва звинувачує Альянс у «небезпечному й безрозсудному курсі», що нібито створює високий ризик прямого збройного зіткнення. Серед можливих наслідків Росія називає удари по центрах ухвалення рішень у країнах НАТО вже на початку конфлікту.
«Росія буде готова застосувати весь наявний у її розпорядженні арсенал сил і засобів, включно з ядерною зброєю, для захисту своєї території, якщо країни НАТО спробують ізолювати Калінінградську область від решти країни», — йдеться в тексті.
Документ має формат non-paper. Дипломати так називають неофіційний виклад позиції, який не має статусу формальної дипломатичної ноти. Отже, Москва передала погрозу дипломатичними каналами, але обрала для цього неофіційний документ.
Паралельно із закритим попередженням російські посольства щонайменше у трьох європейських країнах протягом кількох днів виступили зі схожими заявами.
Вони звинуватили НАТО в загостренні ситуації через військові навчання та опрацювання сценаріїв, пов’язаних із Калінінградом. Власну загрозу для Європи Москва вкотре заперечила.
Посольства запевняли, що Росія не збирається нападати на країни НАТО. Водночас вони попереджали, що будь-які дії, які Москва вважатиме агресією проти Калінінграда, дістануть найрішучішу відповідь.
Речниця НАТО Еллісон Гарт підтвердила отримання російського non-paper, але не розкрила його змісту. За її словами, у відповіді Альянс наголосив, що має оборонний характер, а його дії та навчання не загрожують жодній частині російської території. НАТО також засудило погрози силою та безвідповідальну ядерну риторику й закликало Росію припинити неспровоковану війну проти України.
«Це перший випадок від часів холодної війни, коли Росія погрожує нам у такий спосіб. Тож ситуація серйозна», — сказав Reuters високопоставлений європейський посадовець у сфері оборони.
Інший співрозмовник Reuters, дипломат НАТО, оцінив російське послання як чергову спробу залякати європейців. На його думку, відповідь Альянсу була твердою та відповідальною і підтвердила,
що погрози не змусять союзників відмовитися від підтримки України.
Генеральний секретар НАТО Марк Рютте, зі свого боку, заявив, що не сприймає ці ядерні погрози надто серйозно. На запитання про реальний ризик ядерного удару по країнах Балтії він відповів: «Ні, його немає».
Рютте пояснив свою оцінку тим, що Путін знає: перемогти НАТО він не зможе. Водночас генеральний секретар підкреслив, що Альянс відповів на російське послання та вимагав припинити ядерні погрози.
Захід покладається на ядерне табуПро те, що кремлівські ядерні погрози не слід сприймати як неминучий сценарій, на Заході говорять давно. Частина політиків та експертів вважає їх насамперед інструментом залякування, який допомагає Москві стримувати підтримку України.
Зокрема, німецький політолог Андреас Умланд у швейцарській газеті Neue Zürcher Zeitung відкидає уявлення про неминучу «ядерну російську рулетку». На його думку, Кремль має розуміти стратегічну безглуздість застосування ядерної зброї проти України. Схожі аргументи він виклав і в авторській публікації для EPIK.
Умланд заперечує поширене переконання,
що Росія як ядерна держава не може програти війну. Він вважає, що така впевненість ґрунтується на хибних стратегічних припущеннях та ігноруванні історичного досвіду.
Логіка прихильників цього погляду приблизно така: Київ не здатний перемогти Москву або повністю витіснити її війська зі своєї території, бо Росія має ядерний арсенал. Більше того, її поразка нібито небажана, оскільки заради уникнення приниження Кремль може вдатися до ядерного удару. Отже, заради відвернення цього ризику Україні пропонують поступитися територіальною цілісністю та суверенітетом.
Проте ні Київ, ні Захід не ставили за мету військове завоювання Росії чи наступ українських військ на Москву. Україна захищає власну державність і прагне звільнити свою територію. Це принципово інша мета, ніж знищення російської держави.
Умланд також звертає увагу на готовність Києва обговорювати припинення вогню без негайного звільнення всіх окупованих земель. За його оцінкою, з 2025 року українська влада допускає, що нинішня лінія фронту може стати лінією розмежування на час перемир’я. Серед можливих часткових домовленостей він називає взаємне припинення далекобійних ударів або нападів на судна в Чорному морі.
Такий підхід допускає тимчасове збереження російського контролю над частиною українських земель. Однак припинення вогню саме собою не означає юридичної відмови України від цих територій чи визнання їх російськими. На думку Умланда, готовність до такого компромісу свідчить, що Київ допускає частковий успіх Росії заради припинення війни.
Історія міжнародних конфліктів також не підтверджує, що поразка ядерної держави обов’язково веде до застосування нею атомної зброї. Франція програла колоніальну війну в Алжирі, США — війну у В’єтнамі, а Радянський Союз не досяг своїх цілей в Афганістані. Жодна з цих держав не вдалася до ядерної ескалації, щоб змінити результат.
До цього переліку Умланд додає невдалу китайську військову кампанію проти В’єтнаму та пізнішу американську війну в Афганістані. У всіх цих випадках ядерний арсенал не гарантував досягнення політичних і військових цілей у протистоянні зі значно слабшим, неядерним противником.
Нині ядерну зброю мають дев’ять держав. Більшість із них вели або ведуть війни проти країн, які такої зброї не мають. Але після американських ударів по Хіросімі та Нагасакі 1945 року ядерні боєприпаси у війнах більше не застосовували.
Ядерна зброя залишається важливою частиною оборонного планування, засобом стримування та останнім аргументом на випадок загрози існуванню держави. Водночас її застосування для досягнення цілей у війні за межами власної країни пов’язане з надзвичайними військовими, політичними та моральними втратами. Саме на цьому, наголошує Умланд, тримається неформальне ядерне табу.
Це табу не раз випробовували й неядерні держави, які наважувалися атакувати ядерних противників. У 1973 році Єгипет і Сирія напали на Ізраїль, який уже мав неофіційний ядерний арсенал. У 1982-му Аргентина почала війну проти ядерної Великої Британії за Фолклендські острови. Ядерного удару у відповідь не сталося.
Російсько-українська війна має свою специфіку. Від захоплення Криму 2014 року московські посадовці неодноразово, прямо або завуальовано, погрожували ядерною зброєю. Після початку повномасштабного вторгнення ці погрози стали відвертішими, а у 2024 році Росія змінила ядерну доктрину, розширивши умови можливого застосування такого озброєння.
За оцінкою Умланда, апокаліптична риторика Москви вплинула на Європу та США.
Поряд з іншими чинниками вона сприяла затримкам у постачанні зброї Україні, обмеженню її кількості та численним заборонам на використання. Ядерне залякування стало одним з інструментів, якими Кремль гальмував західну допомогу.
Натомість Україна продовжувала переступати через проголошені Москвою «червоні лінії». У 2024 році українські війська зайшли на територію Курської області. Тривали удари безпілотниками по російських містах і стратегічних об’єктах у глибині країни. Для частини ударів використовували й західне озброєння, зокрема британські крилаті ракети Storm Shadow.
Попри це, Росія не відповіла ядерною зброєю. Умланд пояснює таку стриманість співвідношенням можливих вигод і втрат: наслідки підриву одного або кількох ядерних боєприпасів в Україні були б для Москви непередбачуваними. Якщо Київ не капітулює, Кремль, імовірно, втратить більше, ніж отримає.
Політолог вважає, що продемонстрована українським суспільством стійкість не дає підстав очікувати автоматичної капітуляції після ядерного удару. Реакція світу, включно з багатьма країнами Глобального Півдня,
також могла б завдати Москві серйозних втрат. Порушення ядерного табу поставило б під загрозу її відносини навіть із державами, які досі уникали відкритої конфронтації з Кремлем.
Водночас можливий сценарій ядерної ескалації може виявитися зовсім іншим, ніж той, якого найбільше бояться на Заході. Дослідниця ядерної політики Мар’яна Буджерин, яка нині працює в Массачусетському технологічному інституті, ще у статті 2024 року припустила: Кремль може застосувати ядерну зброю не для уникнення поразки, а для завершення вже близької перемоги.
Йдеться про ситуацію, коли Росія матиме військову перевагу й захоче перетворити її на швидкий та остаточний успіх. Буджерин порівнювала таку логіку з рішенням США 1945 року скинути атомні бомби на Японію, яка вже відступала й наближалася до поразки.
Дослідниця не заперечувала, що порушення ядерного табу спричинило б серйозні міжнародні політичні втрати. Проте, за її оцінкою, Росії, яка виграє війну, могло б бути легше пережити ці наслідки, ніж Росії, яка програє.
Буджерин припускала, що США та союзники по НАТО можуть вагатися з жорсткою військовою відповіддю,
якщо вважатимуть Україну вже втраченою. Осуд Китаю теж міг би менше важити для Кремля, який здобув перемогу в Європі. А сам факт ядерного удару, на її думку, вплинув би на столиці країн НАТО та дав Москві додаткові можливості нав’язувати вигідний їй повоєнний порядок.
Умланд робить із цього висновок, що рішення про масштаби, характер і тривалість підтримки України не повинні залежати від розпливчастого страху перед російським ядерним арсеналом. Потрібні солідарність із жертвою агресії та захист міжнародного порядку, за якого сильніша держава не може безкарно поглинати слабшу.
Від себе додамо: хоча його аргументи насамперед стосуються війни проти України, вони мають значення і для оцінки можливого конфлікту Росії з НАТО. Навіть без США до Альянсу входять дві ядерні держави — Велика Британія та Франція. А заяви Москви про майбутній напад НАТО залишаються її власними твердженнями, які Альянс відкидає.
Москва відновлює «Мертву руку»Однак цим питання не вичерпується. Підготовка до ядерної війни ще не означає рішення її почати, але масштаби російських робіт на випадок такого конфлікту викликають серйозне занепокоєння.
Особливо коли вони супроводжуються погрозами на адресу інших держав.
The Sunday Times разом із данським розслідувальним медіа Danwatch та центром «Досьє» дослідили модернізацію секретного підземного об’єкта на Уралі. Журналісти пов’язують його із системою «Периметр», яку на Заході називають «Мертвою рукою».
На схилі віддаленої гори розташовані входи до комплексу, які охороняють військові. За даними розслідування, всередині Росія розширює та зміцнює командний центр, призначений для управління стратегічними ядерними силами навіть після удару по основній інфраструктурі.
Комплекс посилюють, зокрема, для захисту від зброї, здатної вражати глибоко розташовані підземні об’єкти. Мета — зберегти командування та зв’язок в умовах ядерного конфлікту й передати наказ військам, навіть якщо інші командні пункти будуть знищені.
Логіка цієї системи походить із часів холодної війни: противник має знати, що перший удар не позбавить іншу сторону можливості відповісти. Саме на гарантованій загрозі удару у відповідь ґрунтується доктрина взаємного гарантованого знищення.
Автори розслідування використали супутникові знімки,
документи про військові закупівлі, фотографії та інші відкриті джерела. Це дало змогу простежити масштабні будівельні роботи, закупівлю обладнання та присутність військових. Оцінки щодо відновлення «Периметра» спираються також на свідчення колишніх військовослужбовців і публікації російських військових.
Об’єкт розташований біля селища Китлим, у підніжжі гори Косьвинський Камінь. Навколо на сотні кілометрів простягаються хвойні ліси та важкопрохідна місцевість. Сторонній відвідувач тут одразу привертає увагу, тоді як входи в підземні споруди складно помітити здалеку.
Військові з’явилися в цій місцевості ще у 1980-х роках. Саме тоді СРСР вводив у дію «Периметр», розроблений для збереження можливості ядерної відповіді навіть після знищення керівництва та основних каналів управління. Комплекс усередині Косьвинського Каменя отримав позначення «Об’єкт 1335».
«Периметр» — це передусім резервна система передавання команд, пояснює експерт із ядерного озброєння Павло Подвиг, який працює з Інститутом ООН із дослідження проблем роззброєння та керує проєктом «Ядерні сили Росії».
Її завдання — забезпечити передавання наказу на удар у відповідь, якщо звичайні канали зв’язку зруйновані.
Тривалий час про стан підземного комплексу та ступінь готовності самої системи було мало достовірної інформації. Нове розслідування показує, що Москва масштабно модернізувала об’єкт. Водночас будівництво саме собою не розкриває всіх можливостей системи й не дозволяє незалежно перевірити кожну заяву про її бойову готовність.
У російських військових публікаціях ветерани ракетних військ стверджують, що «Периметр» оновили та повернули до бойової готовності. Один із розробників системи, генерал-майор у відставці Віктор Халін, описував модернізацію її автоматики та посилення технічних можливостей. Такі заяви додають ваги висновкам журналістів, але залишаються свідченнями російської сторони.
Журналісти проаналізували близько 2,5 мільйона документів про російські військові закупівлі. Danwatch збирав їх упродовж 2024 року. Серед цього масиву виявили тисячі замовлень для «Об’єкта 1335», що дають уявлення про масштаб робіт та їхнє фінансування.
Від 2018 року Москва закуповувала для комплексу важку землерийну техніку,
обладнання для буріння гірських порід, вентиляційні установки та спеціальні повітряні фільтри. Останні призначені для захисту від хімічних і біологічних речовин та радіоактивного пилу. У документах також фігурують вибухозахищені та сейсмостійкі елементи інфраструктури, сталь, труби, кабелі й великі обсяги цементу.
За підрахунками Danwatch, ідеться щонайменше про 22 тисячі тонн сталі — приблизно стільки, скільки важать три Ейфелеві вежі. Закупівлі охоплювали понад три мільйони літрів пального та більш як 820 тисяч літрів газу. До списку входили десятки одиниць важкої техніки й сотні компонентів для буріння. Це обсяги, підтверджені знайденими документами, а фактичні закупівлі могли бути більшими.
Окремі технічні документи, наведені в матеріалі The Sunday Times, дають уявлення і про внутрішні розміри комплексу. У них згадано щонайменше 24 підземні камери з обладнанням для подавання стисненого повітря. Відстань по прямій між основним та аварійним виходами оцінюють приблизно у два з половиною кілометри.
Професор Данського технічного університету Пер Гольтерманн оцінив кількість закупленого цементу як достатню для виробництва приблизно 150 тисяч кубометрів бетону.
За звичайного будівництва це відповідало б значно більшій площі бетонних конструкцій. Навіть за обережного розрахунку для військового об’єкта з товстішими стінами він говорить щонайменше про 150 тисяч квадратних метрів поверхні таких конструкцій. Точна корисна площа бункера залишається невідомою.
За даними матеріалу The Sunday Times, найінтенсивніші закупівлі припали на 2020–2021 роки. Деякі експерти припускають, що поява відомостей у відкритих тендерах могла бути частково свідомою. Якщо противник нічого не знає про систему гарантованої відповіді, вона гірше працює як засіб стримування. Але намір Москви залишити такі підказки також залишається припущенням.
Про зміцнення захищених систем ядерного командування Путін публічно говорив ще у 2020 році. На зустрічі з військовими він наголошував, що вони мають зберігати працездатність у бойових умовах. За його словами, створення особливо захищеного пункту управління, зокрема стратегічними ядерними силами, тоді наближалося до завершення. Назви та розташування об’єкта він не розкрив.
Додатковий привід зміцнювати підземні споруди — американські бомби,
призначені для ураження укріплених цілей на великій глибині. Саме таку зброю США застосували проти іранських ядерних об’єктів у 2025 році. На думку опитаних журналістами експертів, розвиток цих можливостей може посилювати занепокоєння Москви щодо захищеності її командних центрів.
Російські інвестиції в підземну інфраструктуру відбуваються на тлі модернізації американських захищених об’єктів. У матеріалі The Sunday Times згадано комплекси Cheyenne Mountain у Колорадо та Raven Rock у Пенсильванії. Останній відомий як «підземний Пентагон».
Західні спецслужби давно знають про «Об’єкт 1335». Дослідник ядерної політики Джеффрі Льюїс зі Стенфордського університету вважає, що сукупність російських заяв і виявлених робіт указує на можливе повернення «Мертвої руки» до повноцінного функціонування. Одним із мотивів він називає занепокоєння Росії через нові військові можливості США.
Енді Вебер, колишній помічник міністра оборони США з питань ядерного, хімічного та біологічного захисту за президентства Барака Обами, оцінює модернізацію схожим чином. На його думку, Путін надзвичайно боїться удару, який знищить вище керівництво, тому надає особливого значення захищеним командним пунктам.
Від себе насамкінець зазначимо: на Заході досі надто часто оцінюють Кремль за досвідом холодної війни. Але нинішня Москва — не Москва Брежнєва чи Андропова, не Хрущова й тим більше не Горбачова. Навіть із поправкою на Карибську кризу, відповідальність за яку не обмежувалася одним СРСР, то були інші керівники та інша політична система.
Сьогодні при владі в Москві путінська кліка. І розраховувати на те, що ці кримінальні ідіоти за будь-яких обставин зупиняться перед останньою межею, було б надто самовпевнено.
