У світі, де межі між миром і війною стираються з загрозливою швидкістю, Європа стоїть на порозі нової, небезпечнішої фази конфлікту. Те, що колись називали ”сірою зоною” – прихована агресія, кібератаки та дезінформація – тепер набуває відвертих, смертоносних форм. Якщо раніше Росія ретельно маскувала свої гібридні атаки, тримаючи їх ”нижче порогу” прямої конфронтації, то сьогодні ця стратегія змінюється. За словами колишнього постійного представника США при НАТО Джуліан Сміт, минає час, коли такі інциденти обходилися без великих людських жертв, і це вимагає від Заходу кардинальної зміни підходів. Від ”сірої зони” до відкритої загрози: ескалація російської агресії
Після повномасштабного вторгнення в Україну у 2022 році, гібридна війна Росії проти Європи значно посилилася, але залишалася в межах ”сірої зони” – непрямих, прихованих дій, які важко було однозначно приписати Москві та які не досягали порогу, що міг би спровокувати колективну відповідь НАТО. Проте, як зазначає Джуліан Сміт у своїй статті для Foreign Affairs ”Гібридна війна Росії перейшла в небезпечну нову фазу”,
ця епоха добігає кінця. Російські операції стають дедалі зухвалішими, їхня частота зростає, а тактика диверсифікується. За даними Центру стратегічних та міжнародних досліджень, кількість російських вторгнень у Європі зросла в чотири рази протягом першого року повномасштабної війни, а між 2023 і 2024 роками вона майже потроїлася.
Ці атаки включають широкий спектр дій: від перерізання підводних кабелів зв’язку та диверсій на залізничних системах до підпалів складів зброї та заводів по всій Європі. Наприклад, у жовтні 2026 року дрони атакували комерційні судна поблизу Румунії та Болгарії, а в травні 2026 року російський безпілотник ”Геран-2” влучив у житловий будинок у румунському Галаці, поранивши двох мирних жителів. Такі інциденти, навіть якщо їх можна було б списати на ”випадковість” або ”помилку”, є чітким сигналом про зміну характеру російської агресії. У липні 2026 року Румунія вперше збила три підозрювані російські дрони, що свідчить про посилення її реакції на порушення повітряного простору. Польща та Естонія також були змушені вдаватися до консультацій за статтею 4 Договору НАТО після порушень їхнього повітряного простору російськими дронами та винищувачами у вересні 2025 року.
Ці події свідчать про те, що Кремль активно випробовує межі терпіння та можливості Альянсу, прагнучи дестабілізувати ситуацію в Європі та підірвати підтримку України.
НАТО на роздоріжжі: виклики колективної оборони
Проблема полягає в тому, що НАТО, будучи оборонним альянсом, створювався з розрахунком на гнучкість, що дозволяло його членам мати різні політичні пріоритети та оцінки ризиків. Ця гнучкість, однак, виявилася вразливістю перед обличчям поступової ескалації гібридних атак Росії. Кожен інцидент часто розглядається ізольовано, а не як частина цілісної кампанії, що створює враження відсутності єдиної, рішучої відповіді.
Незважаючи на те, що НАТО з 2016 року визнає, що кібератака або гібридна атака може потенційно активувати статтю 5 про колективну оборону, поріг для таких дій ніколи не був чітко визначений. Це створює ”сіру зону” в самій доктрині Альянсу, дозволяючи Росії діяти нижче порогу прямого конфлікту, але з реальними, дедалі небезпечнішими наслідками. Навіть у випадках, коли Альянс міг би діяти колективно, наприклад, через наступальні кібероперації,
це вимагає консенсусу 32 країн з різною історією, внутрішньою політикою та апетитом до ризику.
Країни Східної Європи, такі як Польща, Литва та Естонія, які безпосередньо відчувають російську загрозу, демонструють вищу готовність до оборони та значно збільшують свої витрати на безпеку. Водночас, інші члени Альянсу можуть не відчувати такої ж безпосередньої загрози, що ускладнює досягнення єдиної позиції та розподіл тягаря.
Рекомендації для рішучої відповіді: погляд Джуліан Сміт та експертів
Щоб ефективно протистояти цій новій фазі російської гібридної війни, Джуліан Сміт пропонує низку конкретних кроків. По-перше, вона наголошує на необхідності створення спільних баз даних для реєстрації атак, інтегруючи інформацію з повітряного, морського, наземного та кіберпростору. Це дозволить НАТО розглядати інциденти не як окремі випадки, а як елементи єдиної кампанії, краще розуміючи масштаби та характер загрози.
По-друге, Сміт рекомендує відновити кіберпрограму, спрямовану проти Росії. Хоча в оригінальному джерелі згадується гіпотетичний ”міністр війни Гегсет” (Secretary of War Hegseth),
який нібито ”згорнув” цю програму, суть рекомендації полягає у важливості активної кібероборони та, за необхідності, наступальних кібероперацій. НАТО вже проводить щорічні навчання ”Кіберкоаліція” з 2008 року, які об’єднують союзників та партнерів для зміцнення здатності Альянсу протистояти загрозам у кіберпросторі. У 2023 році Альянс затвердив нову концепцію посилення внеску кібероборони в загальну позицію стримування та оборони НАТО та запустив Віртуальну спроможність підтримки кіберінцидентів (VCISC). Це свідчить про усвідомлення важливості кіберфронту.
По-третє, критично важливим є збільшення допомоги Україні. Україна, яка вже понад десятиліття протистоїть російській агресії, накопичила величезний досвід у боротьбі з гібридними загрозами – від саботажу інфраструктури до кібератак та дезінформації. Цей досвід є безцінним для Європи, і Київ може допомогти, ділячись уроками, які він вивчив, працюючи над виявленням російських пропагандистських наративів, викриттям дезінформаційних мереж та координацією ефективних комунікаційних стратегій. Наприклад, українські зусилля із захисту критичної інфраструктури від російських атак пропонують важливі вказівки для Європи.
Фундаментально, НАТО має встановити чіткі наслідки для Росії за її дії. Занадто часто колективна відповідь обмежувалася звинуваченнями та подальшим ігноруванням, що вже не спрацює, коли неминуче почнуться втрати людських життів. Польський міністр закордонних справ Радослав Сікорський у жовтні 2026 року закликав НАТО визначити, коли атака виправдовує набагато сильнішу відповідь, оскільки досі російська кампанія саботажу в Європі здебільшого завдавала матеріальної шкоди, але Польща очікує, що незабаром загинуть люди.
Кіберфронт: невидима війна, реальні наслідки
Кіберпростір є постійним полем битви, де щодня відбуваються зловмисні кіберподії – від низькорівневих до технологічно складних атак. Росія активно використовує кібератаки для підриву критичної інфраструктури, поширення дезінформації та втручання у виборчі процеси в Європі та США. Наприклад, у 2024 році Росія активно використовувала дезінформаційні кампанії, такі як ”Doppelganger”, для впливу на вибори в Європейському парламенті та інших країнах.
НАТО та його союзники реагують, зміцнюючи свою здатність виявляти,
запобігати та реагувати на зловмисну кібердіяльність. У 2016 році НАТО визнало кіберпростір операційним доменом, а на саміті у Вільнюсі у 2023 році була схвалена нова концепція, що посилює внесок кібероборони в загальну позицію стримування та оборони Альянсу. Це включає покращення обізнаності про ситуацію, обмін кіберрозвідданими та управління кіберінцидентами.
Однак, як зазначає Джуліан Сміт, для ефективного стримування потрібна не лише оборона, а й здатність до наступальних кібероперацій, що вимагає консенсусу та політичної волі всіх членів Альянсу.
Україна як бастіон: значення підтримки та досвіду
Досвід України у протидії російській гібридній війні є унікальним та надзвичайно цінним для НАТО. Багато тактик, які Росія зараз застосовує проти Європи, були вперше відточені в Україні. Це включає саботаж, кібератаки, дезінформацію та використання безпілотників. Україна розробила власні ефективні методи протидії, зокрема, у сфері кібербезпеки та захисту критичної інфраструктури.
Постійна підтримка України з боку НАТО є не лише моральним обов’язком, а й стратегічною необхідністю для власної безпеки Альянсу.
Посилення української обороноздатності, зокрема через такі програми, як PURL (Prioritized Ukraine Requirements List), яка допомагає справедливо розподіляти тягар серед членів НАТО, дозволяє швидше доставляти зброю та нарощувати власне оборонне виробництво Європи. Генерал Алексус Грінкевич, головнокомандувач НАТО в Європі, у жовтні 2026 року наголосив, що Альянс повинен бути готовий до зростаючих гібридних загроз, спрямованих на країни-члени, шляхом посилення підтримки України.
Україна також досягає успіхів у протидії реактивним БПЛА за допомогою дронів-перехоплювачів та великокаліберних турелей, а також розробляє далекобійні системи. Цей досвід є життєво важливим для європейських країн, які стикаються з аналогічними загрозами.
Геополітичні наслідки та майбутнє європейської безпеки
Ескалація російської гібридної війни має глибокі геополітичні наслідки. Вона підриває довіру до демократичних інститутів, посилює поляризацію суспільства та створює загрозу для стабільності всього Євроатлантичного регіону. Росія використовує енергетику як політичну зброю, що призвело до безпрецедентної енергетичної кризи в Європі у 2022 році.
Хоча ЄС успішно диверсифікував свої енергетичні постачання, залежність від російських викопних палив досі становить загрозу.
Майбутнє європейської безпеки залежить від здатності НАТО та ЄС виробити скоординовану та рішучу відповідь. Це вимагає не лише військових, а й політичних, економічних та інформаційних інструментів. Спільні навчання, обмін інформацією та посилення співпраці між НАТО та ЄС у сфері кіберзахисту та стратегічних комунікацій є ключовими для підвищення стійкості до гібридних атак.
Висновок: час для рішучих дій
Час, коли гібридна війна Росії залишалася ”сірою”, добігає кінця. Загрози стають дедалі очевиднішими, а їхні потенційні наслідки – смертоносними. НАТО не може дозволити собі розглядати кожен інцидент як окремий випадок; необхідний комплексний підхід, який визнає цілісний характер російської агресії.
Створення спільних баз даних, відновлення активних кіберпрограм, значне збільшення підтримки України та, що найважливіше, встановлення чітких наслідків для Росії – це не просто рекомендації, а нагальні імперативи. Альянс повинен продемонструвати єдність та рішучість, щоб відновити ефективне стримування та захистити життя своїх громадян. Інакше, як попереджає Джуліан Сміт, це лише питання часу, коли ”сіра зона” перетвориться на відкритий конфлікт з масштабними людськими жертвами.
Джерела
1. smallwarsjournal.com
2. NATO’s ACT. Cyber Coalition.
3. NATO allies boost cyber defense coordination, focus on improving critical infrastructure resilience.
4. NATO Allies and Indo-Pacific Partners deepen cyber defence cooperation.
5. Julianne Smith. Russia’s Hybrid War Has Entered a Dangerous New Phase. Foreign Affairs.
