Нинішню осінь у Сербії називають найгарячішою за останні 20 років – і не лише через кліматичні зміни, що додали до календаря сонячних днів. Передусім, ідеться про градус політичної напруги у зв'язку з парламентсько-президентською кампанією, яка стартувала після відставки Олександра Вучича з посади голови держави 27 вересня і має завершитись 25 жовтня позачерговими виборами до Народної скупщини.
Чому людина, яка фактично контролює сербську політичну систему понад десятиліття, відмовляється від найвищої державної посади? Безперечно, головною з причин можна вважати студентські антиурядові протести, які тривають майже два роки. Вони розпочалися в листопаді 2024 року після трагедії на залізничній станції у місті Нові-Сад де внаслідок падіння неякісно збудованого навісу загинуло 16 людей. Протестувальники вимагали винних та звинувачували оточення Вучича в системній корупції, яка, на їхню думку, і призвела до трагедії. Протести змусили прем'єр-міністра Мілоша Вучевича міністра будівництва Горана Весича та мера Нові-Саду піти у відставку.
Студентські протести в Сербії тривають майже два роки,
фото: Ammar ABD Rabbo / Masdar FactstoryЩе однією з вимог учасників протистояння було проведення дострокових парламентських виборів. Президент Вучич пообіцяв і озвучував різні дати: спочатку восени-взимку 2025, потям навесні 2026, згодом улітку 2026. Нарешті, він таки дотримав свого слова, розпустивши Скупшину 9 вересня нинішнього року, а потім і оголосивши про свою відставку.
Тактичний маневр заради збереження владиОднак рішення залишити президентську посаду зовсім не означає, що Вучич іде назавжди. Для нього, досвідченого майстра політичних рокировок, відставка – лише ефектний трюк заради іншого, не менш важливого крісла прем'єр-міністра, яке дасть йому ще більше повноважень.
«Я б не назвала відставку Вучича відходом від політики. Скоріше, йдеться про стратегічну перестановку сил. Згідно з Конституцією Сербії, він не може обіймати посаду президента третій термін поспіль, тому тепер він шукає шлях до виконавчої влади», – коментує косовська правозахисниця й експертка з питань гендерної рівності Марія Берішай-Сулеймані.
Косовська правозахисниця Марія Берішай-Сулеймані, фото
Asociacioni i Gazetarëve të Kosovës - AGKЗа її словами, Вучич зберігає значний вплив на Сербську прогресивну партію (SNS), і перехід із президентської посади на прем’єрську не обов’язково означатиме кардинальні зміни механізму влади в країні.
Після відставки президента його обов’язки почала виконувати спікерка Скупщини Ана Брнабич а сам Вучич зосередився на агіткампанії своєї рідної SNS, яку він ще у 2008 році створив разом із Томіславом Николичем і очолював з 2012 по 2023 рік. Його політичний блок називається «Олександр Вучич – Об’єднана Сербія».
Олександр Вучич навіть після відставки зберігає вплив на політичні процеси в Сербії, фото: Aleksandar Jovicic / Nurphoto via AFP «Вучич у SNS контролює абсолютно все», – стверджує керівник програм для Центральної та Південно-Східної Європи у Thomson Foundation Давор Марко який був одним із спікерів форуму «Посилення публічних вартових для протидії дезінформації та зміцнення демократичної стійкості в Європі», що проходив на початку жовтня в Тірані. І це твердження є ключовим для розуміння ситуації в Сербії напередодні позачергових виборів.
Керівник програм для Центральної та Південно-Східної Європи у Thomson Foundation Давор МаркоСоюз із Росією як передвиборча обіцянкаНа вибори екс-президент Сербії йде з чітким наміром зберегти позиції правлячої партії, а відтак і тісні зв'язки з Москвою, які схвалює переважна більшість електорату. Ці настрої відображає передвиборчий ролик, де Вучич постає в ролі офіціанта в ресторані. З променистою посмішкою голівудського красеня він приймає замовлення «не запроваджувати санкції проти Росії» і обіцяє, що «у нас не буде НАТО, але будуть мир і стабільність».
Російський та сербський прапори на вулиці косовського міста Мітровіца, фото Людмили МакейЧимало людей з оточення Вучича також відверто тяжіють до Росії Один із них – в.о. віце-прем'єр-міністра і міністра внутрішніх справ Івіца Дачич який очолює Соціалістичну партію Сербії, а заодно балотується до Скупщини. Дачич іде на вибори під гаслом «Івіца Дачич – фактор стабільності» разом із партіями «Єдина Сербія», Соціал-демократичною партією та «Зеленими Сербії».
Сербський триколор має кольори російського прапора,
мурал в місті Мітровіца, Косово фото Людмили МакейЦей діяч називає «дорогим другом» кремлівську пропагандистку Марію Захарову і заявляє в усіх ефірах, що «Сербія не збирається звертати з російського курсу». В розпал передвиборчої кампанії Дачич полетів до Росії, аби завірити, що «Бєлград продовжить співпрацю з Москвою». На зворотному шляху додому сербський політик стикнувся з непередбачуваними ускладненнями: він застряг в аеропорту Шереметьєво через атаку українських дронів.
Шереметьєвський колапс став промовистою метафорою. Адже Бєлград відмовився приєднуватися до європейських санкцій проти РФ, аргументуючи це «національними інтересами» та «історичною дружбою». У той же час Сербія не підтримала російську анексію Криму про що Олександр Вучич не забув нагадати під час нещодавного офіційного візиту Володимира Зеленського до Бєлграда
Мурал у місті Мітровіца відображає позицію Сербії щодо Косова і Росії щодо анексії Криму, фото Людмили МакейСкелети в шафіШлях Олександра Вучича як президента Сербії розпочався у 2017 році. Та його політичне домінування в країні почалося раніше,
у 2012-му, коли Сербська прогресивна партія прийшла до влади. Ще раніше, у 1998 році, коли на чолі Югославії був Слободан Мілошевич 28-річний Вучич працював міністром інформації. Дослідник Срджан Младенов Йованович називає його одним із авторів безжального наступу на свободу слова:
«Олександр Вучич, як архітектор найобмежувальнішого закону про ЗМІ в Європі на кінець 20-го століття, тим часом піднявся на посаду президента країни».
Інша історія з біографії Вучича, яка стала предметом журналістських розслідувань останніх років, – його причетність до «сараєвського сафарі». Під час облоги Сараєва у 1992–1996 роках заможні іноземці платили гроші, щоб із позицій боснійських сербів постріляти по мирних жителях столиці Боснії і Герцеговини Деякі розслідування пов’язують Вучича з цими подіями. Водночас, як зазначає The Guardian, прямих доказів того, що він стріляв по цивільних, не встановлено. Сам Вучич заявляв, що не був снайпером і нікого не вбивав – мовляв, це все вояки Ратка Младича А коли засуджений за воєнні злочини генерал Младич помер цьогоріч у Гаазькій в'язниці,
у Бєлграді йому організували пишний похорон із геройськими почестями. Сам Вучич не був присутній на церемонії прощання, але, за словами сербського журналіста й політолога Бориса Варги, «завжди вважав Ратка Младича сербським героєм. Аж до того, що під час виборчих кампаній він розклеював по Белграду наліпки з вигаданою назвою – Бульвар Ратка Младича. Звичайно, коли він прийшов до влади, робив це набагато тонше». Не є він рекордсменом і у пантеоні політичних довгожителів, хоч і має 14 років стажу на найвищих посадах країни. Наприклад, прем’єр-міністр Албанії Еді Рама керує країною понад 13 років, президент Китаю Сі Цзіньпін – близько 14 років, а президент Туреччини Реджеп Ердоган – уже 23 роки. Та всім їм далеко до кремлівського диктатора Путіна який утримує владу в РФ понад чверть століття. Його білоруський союзник Лукашенко керує країною близько 32 років, а президент Уганди Йовері Мусевені править із 1986 року і навіть не думає йти на пенсію…
Претенденти й суперникиВтім, політичний вік у Сербії вимірюється не лише роками при владі. На нинішніх виборах поруч із досвідченими політиками йдуть і зовсім юні:
наймолодшому кандидату до Скупщини нещодавно виповнилося 18 років, найстаршому – 85. У підсумковому бюлетені Республіканської виборчої комісії опубліковано зведений список учасників парламентських перегонів. До нього увійшли 18 партій та коаліцій, які висунули 2418 кандидатів.
Генеральна секретарка Незалежної Асоціації журналістів Сербії Тамара Філіпович Стеванович, фото Людмили МакейОбрати фаворита серед такої кількості імен – завдання непросте, каже генеральний секретар Незалежної Асоціації журналістів Сербії (NUNS) Тамара Філіпович Стеванович
«Близько половини — це партії національних меншин, для яких діють особливі умови проходження до парламенту. А серед основних політичних сил, здається, вісім чи дев’ять. Тож приблизно половина — це опозиція, а інша половина — партії, які нині перебувають при владі та входять до уряду».
Особливе місце серед претендентів на місця в Скупщині має Studentska lista – «Студентський список – студенти перемагають». Ця нова політична сила є головним суперником провладної Сербської прогресивної партії. Про неї Давор Марко каже:
«Гнів, незадоволення і розчарування, які накопичувалися в Сербії роками, особливо серед молоді, переросли у політичний рух. Студентські протести вийшли за межі вулиці й перетворилися на самостійну політичну силу».
Нині Studentska lista одна з семи політсил, які змогли закрити квоту у 250 кандидатів до Скупщини. Тамара Філіпович Стеванович вважає добрим знаком появу нової генерації в сербській політиці.
«Більшість представників опозиційних партій — це нові люди, яких не було в політичному житті, скажімо, 20 років тому. Це дає надію, що люди з культурних, академічних та мистецьких кіл, а також різноманітні фахівці готові долучитися до політики. У Сербії казали: «О, всі ці політики однакові, одні й ті самі люди вже 30 років при владі». Тепер ситуація змінилася».
Сербська опозиція йде на вибори у складі політсили під назвою «Європейська Сербія». Очолюють виборчий список колишній кандидат у президенти Здравко Понош та Мариніка Тепич Мета проєвропейської коаліції – вступ Сербії до ЄС, який застопорився з 2012 року через відсутність реформ та «Косовське питання»:
Сербія принципово не визнає незалежність Косова і вважає його своєю територією. У цьому контексті політичний курс Сербії також має значення для діалогу з Косовом.
«Якщо до влади прийдуть більш прогресивні політичні сили, може з’явитися можливість для застосування іншого підходу до діалогу — з більшим акцентом на нормалізації відносин, побудові взаємної довіри та виконанні вже досягнутих домовленостей. Зрештою, саме тут перетинаються інтереси BOTH суспільств і всього регіону», – зауважує Марія Берішай-Сулеймані.
Наступ на свободу словаПерспектива зближення непримиримих супротивників, якими є Косово й Сербія, безумовно, важлива. Та сербське суспільство навряд чи до неї готове, бо перебуває в стані глибокої кризи. Це відображається у звіті Європейського парламенту за 2025 рік: «Внутрішня політична ситуація в Сербії залишається нестабільною, характеризуючись високою політичною поляризацією та протестами громадянського суспільства».
Це стисле формулювання має на увазі, в тому числі, тиск на незалежні медіа, політичний вплив на редакції та спроби влади контролювати інформаційний простір.
У цьому є особлива іронія: людина, яка колись відповідала за інформаційну політику режиму Мілошевича, сьогодні є обличчям сербської політики. І якщо до вимоги студентських протестів щодо проведення виборів таки прислухались, то до викриття корупційних схем у держави руки так і не дійшли.
«За неповних два роки й досі немає жодних результатів розслідувань щодо обвалу конструкції на залізниці в Нові-Саді, а також щодо інших збитків, пов'язаних із реалізацією інфраструктурних чи будь-яких інших проектів у Сербії», – констатує Давор Марко.
Голова Незалежної асоціації журналістів Сербії (NUNS) Марія Бабич під час форуму в Тірані розповіла про ціну, яку доводиться платити журналістам за пильну увагу до влади. Вона констатує, що ситуація зі свободою слова в країні ще ніколи не була такою критичною. Лише минулого року NUNS зафіксувала понад 380 нападів, погроз і випадків тиску на журналістів.
«Протести дають суспільству певну надію. Але для медіа та журналістів це дуже складний період, найгірший за останні 20–25 років», – каже вона.
Голова Незалежної асоціації журналістів Сербії
Марія Бабич, фото Людмили МакейУ 2026 році NUNS зафіксувала 197 інцидентів: фізичні напади, погрози вбивством та інші загрози журналістській діяльності. Непоодинокі випадки, коли незалежним журналістам погрожують, їх травмують, пирскають в обличчя газом, б'ють гумовими кийками.
«Високопосадовці роблять журналістів своїми мішенями. Вони називають їх ворогами, а іноді навіть терористами. Їх цькують, розгортать проти них кампанії з дискредитації», – каже Марія Бабич.
Очолювана нею організація задокументувала 77 випадків нападів з боку поліції, довільних затримань або ситуацій, коли правоохоронці просто не реагували на напади на журналістів:
«Вони бачили, що на журналістів нападають, але жодних дій з їхнього боку не було. Це величезна проблема, адже в нас, по суті, є лише одна поліцейська структура».
Окремо варто відзначити роль молодих журналістів, які активно висвітлюють протести. Вони фіксують події, що нерідко залишаються поза увагою офіційних медіа, особливо це стосується фоторепортерів. Водночас саме молоді працівники медіа стають мішенями для серйозних погроз і фізичних нападів.
Особливо гостро ця проблема проявилася у березні цього року під час місцевих виборів, які відбулися в десяти містах і муніципалітетах Сербії. За словами Марії Бабич, молоді журналісти опинилися серед тих, хто найбільше постраждав від тиску та насильства. В одному з випадків жертвою став юний репортер:
«На нього не просто напали – його тягали по землі й принижували. Мабуть, це був найсерйозніший випадок за весь рік. І, як я вже казала, одна з найбільших проблем – це безкарність».
Вибори під знаком недовіриПрогресивна частина суспільства очікує, що після виборів ситуація зміниться на краще. Водночас спостерігачі вже зараз звертають увагу на непрозорість виборчого процесу. Тамара Філіпович Стеванович каже, що влада використовує всі наявні інституції, аби ще до початку голосування схилити ситуацію на свою користь:
«Ми стикаємося з численними труднощами й проблемами під час цієї кампанії. Вона триває не лише останні 45 днів перед виборами, а фактично всі 14 років – ця влада перебуває у стані безперервної передвиборчої агітації».
Формально вибори відбуваються, зазначає експертка,
але наскільки рівними є умови для учасників? Приклади, які вона наводить на підтвердження своїх слів, дуже нагадують українські реалії минулих років: це і підкуп виборців, і повідомлення про організоване переміщення виборців з інших регіонів, і інші маніпуляції.
«На фінішній прямій ми зіштовхнулися з проблемами щодо кількості виборчих дільниць для діаспори та ненадійністю списків виборців. Кількість жителів у країні збігається з кількістю людей у списках, що неможливо. Адже в нас є щонайменше мільйон осіб, які не досягли 18-річного віку й не мають права голосу», – пояснює Тамара Філіпович Стеванович.
Сербські медіа фіксують численні випадки використання державних інституцій в інтересах чинної влади. Людям платять за голоси на користь тих чи інших політичних сил. Відомі й такі тактики, як реєстрація нових виборців, яких звозять з інших регіонів.
«Ми також бачимо, що, наприклад, представникам ромської меншини платять за голоси на користь чинних політичних лідерів або урядових партій», – зазначає моя співрозмовниця.
Суспільство покладає надії на активність виборців та громадський контроль.
Адже висока явка завжди мінімізує ризик фальсифікацій. Такий досвід уже мали інші країни: Польща три роки тому, Угорщина цьогоріч, Чорногорія – коли явка перевищувала 70%, це кардинально змінювало хід подій.
«Ми усвідомлюємо, що відбувається, але громадянське суспільство виконує чудову роботу: вони проводять моніторинг і фіксують порушення. Багато людей відкрито говорять про те, що відбувається, і про наявні факти шахрайства», – зазначає Філіпович Стеванович.
І все ж, продовжує вона, «сподіваємося, що отримаємо докази кожної маніпуляції – чи то тих, що відбуваються зараз, чи тих, що станеться в день виборів або навіть після них».
Чи зміниться життя пересічних сербів після виборів?Це значною мірою залежатиме від результатів виборів. Зокрема, від того, чи збережеться Сербська прогресивна партія при владі.
«У довгостроковій перспективі, на мою думку, політичні зміни можуть відкрити шлях до нового курсу для Сербії – сподіваюся, позитивного. Проте головне питання, чи призведуть ці зміни до відчутного покращення повсякденного життя людей», – вважає Марія Берішай-Сулеймані.
Йдеться про економічну ситуацію, кращі можливості працевлаштування, рівень життя, реальні реформи, підзвітність інституцій та прогрес Сербії на шляху до членства в ЄС. Саме ці питання зрештою мають значення для пересічних громадян.
«Та якщо при владі залишаться ті самі політичні сили, я скептично ставлюся до того, що життя людей суттєво покращиться. Якщо прийде нова політична сила, може з’явитися шанс на інший підхід до управління та серйознішу відданість інституційним реформам. Звісно, сама лише зміна уряду не гарантує успіху. Важливо те, чи зможе нове керівництво втілити свої обіцянки в конкретні результати», – розмірковує Марія Берішай-Сулеймані.
Отже, результати цих виборів виходять далеко за межі внутрішньої політики Сербії. Вони вплинуть не лише на відносини між Косовом і Сербією, а й на ситуацію на Західних Балканах загалом, на регіональну безпеку та європейське майбутнє цього регіону.
Всі мої співрозмовники, з якими доводилось спілкуватися, переконані в одному: Олександр Вучич не йде з політики. Він просто стратегічно змінює позицію, з якої зможе й надалі здійснювати владу. Саме тому нинішні вибори до Скупщини мають таке велике значення. Вони стануть лакмусовим папірцем, який покаже, чи збережеться в Сербії нинішня система з надмірною концентрацією політичної влади, чи з’явиться можливість для справжніх політичних змін.
