9 жовтня Дональд Трамп оголосив, що після телефонної розмови з путіним росія постачатиме дизель на американський і світовий ринок: понад 300 тис. т одразу, 500 тис. т у листопаді, 1 млн т після цього і ще до 3 млн т "залежно від стану НПЗ". Разом це до 4,8 млн т, з яких твердо розписані лише 1,8 млн т до кінця року. Під це Мінфін США видав окрему генеральну ліцензію, яка до квітня 2027 року дозволяє операції з російським дизелем, хоча самі санкції проти росії залишаються чинними. А що, як це не окрема дизельна угода, а деталь великої енергетичної бухгалтерії, яку Вашингтон веде з Європою?
Нагадаю: 27 липня 2025 року в Тернберрі США та ЄС домовилися, що Євросоюз до кінця 2028 року закупить американських LNG, нафти та ядерного палива на 750 млрд $. Білий дім у своєму фактшиті від 28 липня 2025 року прямо назвав це підтримкою "Америки як енергетичної наддержави". Брюссель формулював обережніше: ЄС "має намір", а сума — лише "очікувана". Для масштабу: у 2024 році ЄС купив у США енергоресурсів приблизно на 76 млрд $, а ціль вимагає в середньому 250 млрд $ щороку протягом 2026–2028 років — утричі більше.
Закрити такий розрив можна двома шляхами: везти більше або продавати дорожче. І тут дизель стає ідеальним кейсом. За оцінкою Platts — цінового агентства у складі S&P Global, чиї котирування світовий ринок використовує як орієнтир у торгівлі нафтопродуктами, — 15 вересня тонна дизелю в Північно-Західній Європі коштувала 1 642 $ проти 752 $ безпосередньо перед війною з Іраном, тобто більш ніж удвічі дорожче. Водночас саме США стали для Європи головним постачальником-страхувальником дизелю. Кожен барель, проданий Європі за кризовою ціною, наближає "енергетичний чек" на 750 млрд $ навіть без нарощування фізичних обсягів.
Російський дизель у цій моделі — не конкурент, а підрядник. Ринок ЄС для російських нафтопродуктів закритий із лютого 2023 року, тож ці тонни закриють попит в інших країнах, а американські барелі вивільняться для Європи, де ціна найвища. Наскільки Європа залежить від цього потоку, Вашингтон уже показав: наприкінці вересня адміністрація публічно розглядала заборону експорту дизелю, і 2 жовтня країни G7 погодилися випустити зі своїх резервів 100 млн барелів дизелю та нафти.
Сигнал Брюсселю було надіслано.
Скептик заперечить: 4,8 млн т — це, за розрахунками на основі даних Міжнародного енергетичного агентства (МЕА) — головної міжнародної організації з енергетичної статистики, — менше, ніж вісім днів світової морської торгівлі дизелем, і ринок такі обсяги не перекроять. Це правда. Саме тому дизельна угода навряд чи швидко позначиться на цінах — ні в Америці, ні в Європі. Але її функція інша. Для американського виборця це сильна картинка: президент "домовився" і "дістав пальне". Тобто це мобілізація електорату перед проміжними виборами 3 листопада і заділ на 2028 рік, коли наступнику Трампа знадобиться історія про сотні мільярдів доларів, які Європа заплатила за американські енергоресурси.
Дизель може виявитися лише першою ластівкою. Західні медіа, зокрема Reuters 8 жовтня, пишуть про обговорення входження американського інвестора в "Північні потоки" та про інші можливі спільні енергетичні проєкти США і росії. Американський капітал тоді заробляв би і на продажу енергоресурсів Європі, і на маршрутах їх доставки. Спротив є навіть у Вашингтоні:
13 жовтня двопартійна група сенаторів, серед них Ліза Мурковскі, закликала скасувати дизельну угоду, нагадавши про санкційний закон, який Трамп сам підписав 18 вересня.
Мій прогноз: якщо росія до кінця грудня поставить твердо обіцяні 1,8 млн т, Мінфін США розширить ліцензію на більші обсяги, не чекаючи, поки вона спливе у квітні 2027 року. Що більше російського дизелю закриватиме попит на інших ринках, то більше американських барелів вивільнятиметься для Європи — і тим більше американці продаватимуть європейцям за кризовими цінами. Паралельно в медіа з'являться конкретні умови щонайменше одного нового американсько-російського енергетичного проєкту.
В інавгураційній промові 20 січня 2025 року Трамп оголосив національну енергетичну надзвичайну ситуацію, пообіцяв "бурити, бурити і ще раз бурити" та експортувати американські енергоресурси по всьому світу. Чи вписується в це розблокування російського дизелю? Формально — ні: справжній наддержаві не потрібен підрядник із москви. Але якщо "енергетична наддержава" в логіці Трампа — це не найбільший виробник, а той, хто контролює ціну й маршрути та отримує за це гроші, тоді все сходиться. росія в цій схемі — інструмент, Європа — гаманець, а американський виборець — адресат. Ризик лише один: Європа дедалі краще бачить, що енергетика стала важелем тиску, і саме це штовхає її до диверсифікації — тобто проти тих самих 750 млрд $, заради яких усе і будується.
