Александар Вучич програв вибори, тож Україна має вагомі підстави придивитися до переможців.
Громадяни Сербії втомилися від 14-річного правління Сербської прогресивної партії колишнього президента.
Перемога «Студентського списку» дає їм надію на те, що вони нарешті зможуть змусити владу відповідати за свої дії.
А українцям, які щодня захищають свою країну від російської агресії, важливо знати, які плани переможці мають щодо вже налагоджених відносин Белграда з Києвом.
Після підрахунку 98,8% голосів «Студентському списку» прогнозують близько 140 із 250 місць у парламенті — достатньо, щоб самостійно сформувати уряд.
Таку оцінку дають незалежна сербська організація зі спостереження за виборами «Центр вільних виборів і демократії» (CeSID) та міжнародна соціологічна компанія Ipsos.
У країні, де партійний квиток роками відкривав двері державних установ, такий результат має величезне значення.
Після загибелі 16 людей унаслідок обвалу навісу на залізничному вокзалі в Новому Саді вимоги притягнути винних до відповідальності переросли в бунт проти того, як уряд керував країною.
Громадяни мають повне право очікувати, що суди працюватимуть без політичного тиску, а громадськість пильно контролюватиме, як держава витрачає їхні гроші.
За таких масштабних змін варто особливо уважно придивитися до зовнішньополітичних поглядів переможців. До «Студентського списку» увійшли професори, лікарі та інші громадські діячі, яких студенти обрали своїми представниками. Проте самих студентів серед кандидатів немає. Молодіжна символіка тут поєднується з подекуди дуже давніми політичними переконаннями — насамперед щодо Росії, Косова та Європи. Це дає Москві шанс зберегти свій вплив після поразки людини, з якою вона стільки років мала справу.
Після загибелі 16 людей унаслідок обвалу навісу на залізничному вокзалі в Новому Саді вимоги притягнути винних до відповідальності переросли в бунт проти того, як уряд керував країною. У серпні в цьому виданні я писав, що Вучич правильно вчинив, прийнявши Володимира Зеленського в Белграді.
І після поразки Вучича на виборах я не змінив своєї думки. Зв’язки з країною, яка захищається від агресії, не втрачають значення,
коли політики, які їх налагодили, йдуть із посад.
Якби ми відкидали кожне слушне рішення уряду лише тому, що його автор програв вибори, про довгострокові зовнішньополітичні інтереси Сербії годі було б говорити
Вучич і Зеленський налагодили робочі відносини й почали регулярно спілкуватися. Це дало їм змогу обговорювати конкретні питання співпраці попри глибокі розбіжності у ставленні Белграда й Києва до Москви. У 2025 році Вучич відвідав Одесу, у липні цього року — Київ, а 8 серпня Зеленського офіційно приймали в Белграді. На переговорах ішлося про енергетику, залізничний транспорт, торгівлю та відбудову України. Зеленський підтримав європейські прагнення Сербії, Вучич — України, а Сербія підтвердила свою повагу до територіальної цілісності України.
Переговори супроводжувалися й конкретною допомогою. Станом на лютий 2024 року Сербія вже виділила 3 млн євро на підтримку українських дітей і 1,5 млн євро — внутрішніх переселенців.
Вона також відправила 14 вантажівок із гуманітарною допомогою, передала автомобілі швидкої та обладнання для відновлення електромережі.
У серпні цього року Офіс президента України підтвердив виділення ще 2 млн євро на енергетику. Для країни, чиї електростанції та мережі систематично опиняються під російськими ударами, користь від такої підтримки відчутна одразу.
Є в цих відносинах і військовий аспект, про який Белград роками говорив обережною дипломатичною мовою.
За оцінками, наведеними Financial Times ще в червні 2024 року, від початку вторгнення Україна через посередників отримала сербських боєприпасів приблизно на 800 млн євро.
Це були комерційні постачання через треті країни. Цього року колишній посол США в Белграді Крістофер Гілл розповів, що США підтримували закупівлю цих боєприпасів.
Він також зазначив, що причетні до постачань у Белграді знали, кому вони призначалися.
Політика Вучича щодо Росії давала чимало підстав для серйозної критики — від відмови запровадити санкції до присутності на параді Владіміра Путіна в Москві.
Візит Вучича до Одеси завершився його відмовою підписати спільну декларацію із закликом посилити тиск на Росію.
Утім, українська дипломатія зуміла використати ці суперечливі відносини з відчутною користю для України.
Зеленський мав шукати допомоги скрізь, де міг її отримати, зокрема й у Белграді.
Частина сербської опозиції оцінювала візит Зеленського передусім з огляду на можливу вигоду для Вучича. Срджан Мілівоєвич, лідер Демократичної партії, яка підтримала «Студентський список», стверджував, що Вучич використовує Зеленського, щоб показати Берліну свою корисність.
За його словами, натомість Вучич очікував, що Берлін визнає будь-який оголошений ним результат виборів.
Так візит президента, чия країна зазнала нападу, перетворювали на зброю у внутрішньополітичних чварах. Інтереси України при цьому майже не враховували.
Quote:: Вимагати від народу, який живе під обстрілами, ще й зважати на почуття тих, хто виправдовує ці бомбардування, — це вершина моральної пихи.
Мілівоєвич має повне право сумніватися в мотивах Вучича. Та якщо політик називає свою партію проєвропейською, я очікую, що він розумітиме й потреби України.
Зеленський відповідає перед людьми, яким потрібні боєприпаси, ліки й електроенергія.
Тож будь-яка зустріч, яка може допомогти все це отримати, цілком виправдана.
Вимагаючи від нього підлаштовувати дипломатичні контакти під настрої сербської опозиції, ми лише показали б, як мало розуміємо, за що відповідає президент країни, яка воює.
Ще відвертішу ворожість засвідчив лист протесту, який у відповідь на цей візит підписала сотня інтелектуалів.
Підписанти назвали Зеленського головним винуватцем війни, заперечили, що Росія є агресором, і застерегли, що його візит загрожує відносинам Сербії з Росією.
Фактично це означає визнати за Москвою право вирішувати, кого може приймати Белград. Апелюючи до гідності Сербії, вони зрештою погоджуються віддати її дипломатію під російську опіку.
За цією логікою, український президент має відповідати і за війну, яку розв’язав Путін, і за те, що його візит не до вподоби шанувальникам російського диктатора.
Від українців очікують, що вони з розумінням поставляться до історичних травм Сербії, безпекових вимог Росії та чужих виборчих інтересів.
Натомість їхнє власне право на виживання визнають лише з нескінченними політичними застереженнями.
Вимагати від народу, який живе під обстрілами, ще й зважати на почуття тих,
хто виправдовує ці бомбардування, — це вершина моральної пихи.
Тепер представники «Студентського списку» мають показати, яку політику щодо України проводитимуть після приходу до влади. У передвиборчій заяві від 30 вересня вони прямо пообіцяли, що Сербія й надалі не запроваджуватиме санкцій проти Росії.
За «продуктивні відносини з Росією» під час кампанії виступав Радомир Саїчич — професор, член Сербської академії та один із найпомітніших представників списку.
Він посилався на історичні зв’язки й енергетичні потреби. Для Києва це важить більше, ніж світлини зі святкувань на вулицях Белграда.
Історичні зв’язки слід поважати, а над зменшенням енергетичної залежності — серйозно працювати.
Коли ж цими аргументами постійно виправдовують поступки Москві, це допомагає Росії зберігати перевагу.
Новий уряд має пояснити, що виграє Сербія, узалежнюючи своє європейське майбутнє від настроїв Кремля. Він також має сказати, наскільки готовий обмежити співпрацю з Україною заради відносин із Росією.
Коли ж ідеться про Косово, виправдати такий вибір особливо важко. Україна не визнала його незалежності й дотримується позиції,
яку Белград вважає принципово важливою для своїх національних інтересів.
Росія ж окупує українські території й намагається перекроїти кордони силою.
Політики, які вимагають від світу поважати територіальну цілісність Сербії, тим більше зобов’язані обстоювати цей принцип і щодо України — зокрема Криму та інших окупованих регіонів.
Тепер переможці мають відповісти: наскільки вони готові визнавати за Україною ті самі суверенні права, яких вимагають для Сербії?
В основі їхньої перемоги на виборах — право громадян обирати владу й визначати майбутнє своєї країни. Саме це право українці захищають від держави, яка заперечує існування їхньої країни.
Ці політики прийшли до влади завдяки громадянам, які подолали страх. Було б гірко, якби тепер вони з більшим розумінням поставилися до вимог Путіна, ніж до людей, які потерпають від його насильства.
Є й цілком практичне питання: хто в новій більшості вирішуватиме, як будувати відносини з Україною?
Чи матимуть міністри політичну підтримку, щоб і далі співпрацювати з Києвом, коли проти цього виступить націоналістичне крило їхнього об’єднання?
Що визначатиме рішення щодо експорту, гуманітарної допомоги й дипломатичних контактів — інтереси Сербії чи потреба уникнути чвар між людьми, яких іще вчора об’єднувало протистояння Вучичу?
Саме цими розбіжностями може скористатися Кремль.
Йому достатньо підвищити політичну ціну кожного рішення на підтримку України, оголосити його зрадою дружби з Росією й спровокувати суперечки в новому уряді.
Тоді зволікання з контрактами, припинення постачань чи вихід зі спільних проєктів можна буде подавати як тимчасові поступки заради збереження єдності. Розплачуватися за це доведеться і українцям, і громадянам Сербії, а Москва отримає бажане.
Об’єднанню, яке перемогло на виборах, доведеться чітко заявити, яку співпрацю з Україною воно підтримує, а які рішення вважає неприйнятними. Під час кампанії проєвропейські учасники об’єднання, що перемогло на виборах, ще могли уникати відповідальності.
Тепер їм доведеться чітко сказати, яку співпрацю з Україною вони підтримують, а які рішення вважають неприйнятними. Коли вони почнуть голосувати за бюджети, призначати міністрів і брати зобов’язання перед іншими країнами,
пояснення, що рух об’єднує людей із різними поглядами, вже мало кого переконає.
За кожною поступкою на користь Росії тоді стоятимуть уже їхні імена та їхні голоси.
Гадаю, саме через відносини Сербії з Україною Москва перевірятиме, наскільки може впливати на новий уряд у Белграді.
Демократична зміна влади дає Сербії шанс на більш незалежну зовнішню політику. Її новообрані представники мають достатню підтримку виборців, щоб узяти на себе відповідальність за такий вибір.
Сербія має діяти самостійно й у відносинах з Україною — українці на це заслуговують.
У Белграді мають радо приймати їхнього президента, навіть коли його візит не до вподоби Москві й не дає сербським політикам жодної вигоди на виборах. Переможці обіцяли зробити Сербію вільнішою.
Якщо тепер український президент матиме менше можливостей співпрацювати з нею, частина цієї перемоги дістанеться Владіміру Путіну.
За це відповідатимуть ті, хто обіцяв своїм громадянам вільну країну, а потім дозволив іноземному режиму, який веде загарбницьку війну, диктувати їй умови в зовнішній політиці.
