КНР задихається від смогу, потерпає від масового винищення дикої природи й отруєної важкими металами їжі. Але запитайте будь-якого еколога, яка найбільша проблема в цій країні, – і відповідь завжди буде однакова. «Найгірше з водою, – каже Ван Тао з пекінського Центру Карнеґі – Цинхуа, – тому що її мало і вона забруднена». «Вода, – погоджується Пань Цзягуа з Китайської академії суспільних наук. – Люди не виживуть у пустелі». Колишній міністр водного господарства Ван Сючень якось сказав: «Боротися за кожну краплю або померти: ось перед яким викликом стоїть Китай».
І він не перебільшував. Стереотипний образ Піднебесної – рибалка та його ручний баклан на дзеркальному плесі озера. Реальність зовсім інакша. Країна споживає 600 млрд м³ води за рік, або близько 400 м³ на особу (чверть об’єму, який використовує середньостатистичний американець, і менше половини величини, яку в світі вважають порогом водного стресу).
Середня національна величина ховає в собі ще тривожнішу регіональну диспропорцію. 4/5 водних запасів Китаю містяться на півдні, а саме в басейні Янцзи.
Половина населення і дві третини сільськогосподарських земель – на півночі, зокрема в долині Хуанхе. У Пекіні річний дефіцит води майже на рівні Саудівської Аравії: лише 100 м³ на людину. Від 1970-х горизонт ґрунтових вод під столицею знизився на 300 м.
Читайте також: Ризикнути й виграти
Країна витрачає гідроресурси загрозливими темпами. Через виснаження водні артерії просто зникають. Кількість річок із великою площею водозбору зменшилася від понад 50 тис. у 1950-х до нинішніх 23 тис. До того ж КНР іще й забруднює ту воду, яка лишилася. Хуанхе часто називають колискою китайської цивілізації. У 2007 році урядова комісія зі збереження цієї річки обстежила 13 тис. км її течії та приток і дійшла висновку, що третина води непридатна навіть для потреб сільського господарства: на тамтешніх берегах збудовано 4 тис. нафтопереробних підприємств.
Живлюща волога перетворилася на вбивчу. Головний інженер контролю за якістю води в населених пунктах при Міністерстві житлового господарства Сонь Ланхе каже, що вода лише з половини джерел у містах безпечна для пиття. За даними Міністерства
земельних ресурсів більше половини її ґрунтових запасів на Північнокитайській рівнині не можна використовувати для промисловості, а 70% непридатні для прання. Наприкінці 2012 року ЗМІ Піднебесної писали, що в Хуанхе неподалік міста Ланьчжоу виявлено 300 трупів. Це найновіші з майже 10 тис. жертв (більшість із яких, за даними місцевої поліції, самогубці), принесених течією Жовтої річки від 1960-х років.
Читайте також: Китай має спокусу взяти під свій контроль економіку Венесуели
У 2009 році Світовий банк оцінив загальні збитки від водної кризи в Китаї на рівні 2,3% ВВП країни, здебільшого з огляду на шкоду для здоров’я. Дефіцит води може, крім того, зірвати плани розширення виробництва електроенергії, а отже, загрожує зростанню економіки. КНР сподівається наслідувати приклад Америки: зробити й собі «сланцеву революцію». Але кожна свердловина для видобутку газу зі сланців потребує для експлуатації 15 тис. т води на рік. Окрім того, Пекін планує збудувати близько 450 нових вугільних ТЕС і спалювати щороку 1,2 млрд т вугілля. Однак системи охолодження електростанцій повинні працювати на воді,
а вугілля слід промивати. У підсумку це дає 9 млрд т H2O. Піднебесна її стільки не має. За даними Інституту світових ресурсів (Вашингтон, федеральний округ Колумбія), половину нових вугільних електростанцій планують побудувати в районах з украй високим рівнем водного стресу.
Кожна крапля на вагу золота
Найкращим виходом було б покращити ефективність витрачання води Лише близько 40% її в промисловому секторі використовують повторно. Це половина від європейських показників. Решту зливають у річки й озера. Вань Жаншень з Eніверситету Цинхуа стверджує, що Китай занедбав міську водну інфраструктуру (каналізаційні системи, трубопроводи і станції очищення), що призводить до ще більшого марнування ресурсів. Тарифи на воду в більшості міст – це лише близько десятої частини тих, що існують у європейських мегаполісах, але уряд не хоче їх підвищувати, побоюючись масових протестів.
Тому «водна продуктивність» Китаю низька. На кожен кубічний метр спожитої води в країні виробляють продукції на $8. Аналогічний середній показник для європейських держав – $58. Звичайно, ці країни багатші,
але ж не всемеро.
Читайте також: Тайвань: Ахіллесова п’ята Китаю?
Замість розумних і абсолютно реальних реформ у ціновій політиці та охороні водних ресурсів Пекін зосереджує увагу на збільшенні запасів. Десятиріччями країною керували інженери, багато з них були гідротехніками (зокрема, попередній голова КНР Гу Цзіньтао). Почасти через це лідери-комуністи відповідали на проблеми водопостачання будівництвом колосальних масштабів.
Найвідоміший такий проект – дамба електростанції «Три ущелини» на річці Янцзи. Але цього року повинне стартувати ще серйозніше починання – розворот річок із півдня на північ. Таким чином сполучать Янцзи та Хуанхе й перекачуватимуть воду з вологого півдня на посушливу північ. На момент закінчення будівництва через гори та рівнини (а також під руслами річок) буде прокладено 3 тис. км тунелів і каналів. Для гідрології та довкілля наслідки такого проекту можуть виявитися катастрофічними.
Проект з’єднає дві великі китайські річки за допомогою трьох нових каналів. Східний напрямок, униз за течією, повинен відкритись уже до кінця цього року.
По ньому 14,8 млрд м³ води перекачуватимуть каналами, загальна протяжність яких 1160 км. Частково для цього буде використано півторатисячолітню водну магістраль – Великий канал. Поки що перекачана вода була настільки забруднена, що третину витрат становила вартість очищення. Лінія гідропередачі в середній течії (із 1300 км нових каналів) повинна відкритися до жовтня наступного року. Водночас має розпочати роботу найзухваліша й найконтроверсійніша ланка проекту у верхів’ях річок, що проходить через Тибетське нагір’я. Загалом проект розвороту річок із півдня на північ повинен забезпечити 45 млрд м³ води за рік і обійдеться в 486 млрд юанів ($79,4 млрд). Дешевше було б опріснювати відповідний обсяг морської води.
Читайте також: Чи потрібен Китаю свій Горбачов?
Довкіллю може бути завдано величезної шкоди. Янцзи вже й так серйозно забруднена. Чен Цзію з Китайської інженерної академії торік розповів тижневику South Weekly, що цей проект уже знищив у Довгій річці понад дві третини планктону й половину бентосу (донних організмів). І це ще до його відкриття. Найвідоміший у Китаї
захисник довкілля Ма Цзюн каже, що схильність держави до гігантоманії в будівництві лише погіршує становище і «вичерпує наші водні ресурси».
Але найбільшою шкодою може бути політична. Проекти дамб у верхів’ях Брахмапутри, Меконгу та інших річок неминуче вплинуть на країни в їх нижній течії, серед яких Індія, Бангладеш і В’єтнам. Китайці кажуть, що забиратимуть лише 1% стоку гігантської Брахмапутри. Але якби всі згадані проекти запрацювали (а інженерні проблеми одного чи двох такі серйозні, що навіть китайців це може зупинити), вони змінили б гідрологічний режим річок, від яких залежить життєдіяльність мільярда людей. Отож виникає занепокоєння із приводу стабільності в регіоні. І все це збільшило б забезпечення країни водою лише на 7%. Водна криза змушує Китай вдаватися до відчайдушних, але абсолютно неефективних заходів.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com
