Не встиг настати Новий 2015 рік, а Китай достроково вирвався в світові економічні лідери, поклавши край більш ніж 140-річній монополії на цій позиції Сполучених Штатів Америки. Так стверджує Міжнародний валютний фонд (МВФ) на основі розрахунку обсягу ВВП по паритету купівельної спроможності (ПКС). В КНР він склав у поточному році 17,6 трлн доларів, у Сполучених Штатів - 17,4 трлн.
При цьому доля китайської економіки в загальносвітовій (знову ж таки по ПКС) досягла 16,5%, у США - 16,3%. Зовсім невеликий розрив, але все свідчить про те, що він поступово збільшуватиметься. МВФ прогнозує, що вже в 2015 році співвідношення становитиме 19,2 трлн доларів проти 18,2 трлн.
Варто зазначити, що існує кілька методик розрахунку ВВП, по ПКС - лише одна з них. Вона дозволяє порівняти вартість всіх товарів і послуг, вироблених усередині країни. Якщо ж судити за сухим номіналом, то ВВП Китаю становить 9,24 трлн доларів, тоді як ВВП США - 16,8 трлн...
Як не рахувати, а те, що Китай наступає на п'яти Америці і неодмінно випередить її рано чи пізно, говорили давно. Це - питання часу.
Дивуватися тут особливо нема чому - темпи зростання валового продукту в двох країнах вельми різняться. Показники зростання економіки Сполучених Штатів за десять останніх років (з 2003-го по 2013 роки) мали таку послідовність: 2,5%, 3,5%, 3,1%, 2,7%, 1,9%, - 0,3%, - 3,5% (це 2009 рік), 2,4%, 1,8%, 2,8%, 1,6%. А ось відповідні дані зростання китайської економіки за той же період: 10%, 10,1%, 11,3%, 12,7%, 14,2%, 9,6%, 9,2%, 10,4%, 9,3%, 7,7%, 7,6%.
Проте, не все те золото, що блищить. І сукупна економічна потужність Піднебесної ще не свідчить про високий середній рівень життя її громадян. Саме за цим показником США продовжують залишатися найбагатшою країною на планеті. А якщо і поступляться комусь пальмою першості, то в найближчій перспективі це буде вже точно не Китай. ВВП на душу населення в КНР в 2014 році становитиме (згідно з перерахунком МВФ з врахуванням все того ж ПКС) 12,9 тисяч доларів, тоді як в США - майже 54,7 тис дол. Тобто сьогодні Китай за цим критерієм в точці, яку Сполучені Штати пройшли в 1940 році.
У Піднебесній це прекрасно розуміють і жодного ажіотажу зі святкуваннями в стилі "Ми - перші!
" не влаштовують. Тим паче, що в Пекіні взагалі особливо не вип'ячують свої досягнення і вважають за краще радше прибіднятися: чим довше країна вважатиметься такою, що розвивається, тим їй вигідніше. Тому Китай зовсім не прагне прориватися в клуб розвинених держав, хоча вже давно впевнено утримує світову першість за низкою показників, зокрема, за обсягами промислового виробництва, за видобутком вугілля, всіляких руд, виробництвом деревини, і нарешті, за кількістю користувачів інтернетом і телефоном. Окрім того, Китай - найбільший в світі експортер.
Останній чинник, втім, робить економіку країни вельми уразливою: протягом вже не одного десятиліття Китай серйозно залежить від зовнішніх ринків. Експорт досі дає до 80% валютних доходів держави, в експортноорієнтованих галузях зайнято близько 20 млн людей. Проте безкінечно залишатися в ролі "світової фабрики" навряд чи можливо. І ось уже вартість праці в Китаї, що робила його таким привабливим для зарубіжних підрядників, зовсім не така низька, а витрати, пов'язані з екологічною політикою, продовжують зростати. Сьогодні не лише транснаціональні компанії воліють переносити звідси виробництво в інші країни,
але й китайські виробники відкривають фабрики в державах Південно-Східної Азії, Африці та інших регіонах.
Після початку кризи 2009 року і падіння попиту, в тому числі в США і ЄС, керівництво Китаю взяло курс на "розширення внутрішнього вжитку". Частково йому це вдається. А зростання імпорту подається як велике досягнення з точки зору вкладу в світову економіку (у листопаді голова Сі Цзіньпін пообіцяв, що КНР імпортує на 10 трлн доларів). Проте на тлі скорочення величезного профіциту зовнішньої торгівлі, який багато років був притаманним китайській економіці, розвиток її неминуче скорочуватиметься.
Отже, Пекін зараз радше заклопотаний не питаннями своєї першості, а тим, як зберегти зростання ВВП на раціональному і прийнятному рівні. Адже для цієї країни високі темпи зростання означають більше, ніж для будь-якої іншої, і, за деякими даними, за їх падіння нижче 4,5% Китаю загрожують такі масштаби безробіття, за яких не уникнути соціального вибуху.
Про "жорстку посадку", якою давно вже лякають деякі західні експерти, найближчими роками навряд чи варто говорити,
але те, що темпи зростання вже не будуть такими, що зашкалюють, зрозуміло всім. Це підтверджують і статистичні дані, і висновки Центральної робочої наради, що відбулася на минулому тижні, з проблем економіки (щорічні збори за участю вищих партійно-політичних, місцевих, економічних, військових, фінансових і промислових керівників країни). Індикативний показник зростання ВВП на наступний рік не був названий, це відбувається в березні поточного року, проте є всі підстави вважати, що він буде нижчим, ніж встановлений на цей рік - 7,5%. Більше того, мало не вперше країна не виконає цього року поставлений перед нею план. Раніше він, як правило, перевиконувався. Але дані за третій квартал цього року (7,4%) залишають мало надії на те, що вдасться зробити деякий ривок. Отже, показники 2014 року, скоріш за все, стануть найнижчими за останніх майже чверть століття.
Втім, пекінське керівництво активно просуває ідею "нової норми", яка повинна стати "головною логікою економічного розвитку країни" на найближчу перспективу. Заявляється про необхідність вдосконалити модель розвитку,
урізноманітити розподіли праці і раціоналізувати структуру. Під цим можна розуміти перехід економіки на більш ринкові рейки, зниження ролі держпідприємств (втім, за збереження "п'ятирічок" і в цілому державного планування), а також ще більш масований вихід китайського капіталу за кордон. Зокрема, за планами Пекіна, китайські інвестиції за межами країни протягом найближчого десятиліття мають досягти 1,25 трлн доларів. Щодо ВВП і доходів міського і сільського населення, то їх планується до 2020 року подвоїти в порівнянні з 2010 роком.
Чи став Китай першою економікою світу чи ні цього року, не настільки вже й важливо, хай це вирішують прибічники різних методів підрахунку. Фактом є те, що за підсумками року "внесок" КНР в світову економіку становитиме 27,8% і країна продовжує залишатися її "локомотивом". Згідно з доповіддю Європейського центробанку, міжнародна валютна система розвивається в трьох напрямах, якими є американський долар, євро і китайський юань. Як зазначив генеральний директор Goldman Sachs Ллойд Бланкфейн, "це цілком може бути Китайське Століття".
Нагадаємо, що США стали найбільшою економікою світу в 1872 році, забравши пальму першості у Великобританії. З того часу Сполучені Штати були і за низкою показників залишаються лідером.
Щодо Китаю, до 1978 року мало хто в світі вважав, що він швидко зможе стати серйозним конкурентом. Почата Ден Сяопіном політика реформ і відкритості протягом 35 років змогла докорінно змінити ситуацію. І в 2007 році КНР, випередивши Німеччину, стала третьою економікою світу. Для того, щоб стати другою, їй знадобилося ще 4 роки. Сьогодні і цей етап пройдений.
Ольга Танасійчук, Пекін.
