Суніти, шиїти, алавіти, курди, друзи, йезиды – їм дуже важко ужитися в штучно склеєній зі шматків Османської імперії країні. Суніти, яких у Сирії близько 14 млн осіб, ненавидять шиїтів, алавітів і друзів за монополію влади в країні. Курди виступають проти всіх, тому що відчувають себе позбавленими держави. Шиїти бояться, що якщо програють у війні, проти них буде розгорнуто репресивну машину переможців.
У країні орудують сотні озброєних угрупувань, які мають понад 1 тис. бійців. Більш дрібні об'єдналися під прапорами великих фракцій. Сирійська вільна армія і "Фронт ан-Нусра" зазнали серйозних територіальних втрат на північному заході країни. Курди створили свої сили самооборони і захопили північний схід Сирії. На сході і в центрі країни позиції тримає ІДІЛ. Узбережжя і прикордонні з Ліваном залишається за урядовими силами. І всі ці фракції ненавидять один одного і готові гризти горлянки. Такої безнадійної ситуації не було ще в жодній гарячій точці світу.
Про що йдеться, якщо навіть розібратися, хто з ким і проти кого воює в Сирії, дуже складно. Ми спробували розібратися в цьому і навіть зобразили ситуацію у вигляді невеликої графіки.
Громадянську війну в Сирії прийнято розглядати як черговий епізод протистояння сунітів і шиїтів, тобто як релігійну війну. Зараз це почасти вірно, однак не варто забувати, що починалася вона як відповідь на соціальні та економічні проблеми. Зараз же сюди втягнуто країни Заходу і Росію, яких взагалі не обходять релігійні проблеми на Близькому Сході.
Сирія була штучно утворена переможцями світової війни, які об'єднали в одних кордонах ворожі нації та релігії. У 1918 році Франція і Велика Британія намалювали на карті переможеної Оттоманської імперії нову країну, де мусульмани-суніти (за різними оцінками, 60-75% населення) склали абсолютну більшість над алавітами, шиїтами, курдами, друзами і християнами. Захід підтримував національні меншини, просуваючи їхніх представників на керівні посади. Тривалий час ідеї панарабизма тримали єдність релігійних груп у Сирії. У 1970 році до влади внаслідок військового перевороту прийшов алавіт Хафез Асад, який взяв курс на побудову світської держави з опорою на армію та спецслужби. Він розгромив опозицію, зокрема ісламістів,
які були не згодні з перетворенням Сирії на світську державу. На довгий час ісламісти пішли в глибоке підпілля, а влада династії Асадів здавалася непохитною. Однак тоді, як приморські міста відчували на собі сильний культурний вплив Заходу, а Башар Асад носив джинси й одружився зі співробітницею банку J. P. Morgan Асме Ахрас, яка виросла в Лондоні, центральні і східні райони країни, де переважало сільське сунітське населення, жили традиційної мусульманським життям. Не дивно, що цей поділ країни зберігся досі. На традиціоналістському півдні і сході ісламісти вмить знайшли підтримку та розуміння місцевого населення. Якщо порівняти цю карту:
з цією:
маємо велику схожість. ІДІЛ та повстанці з ВСА, "Фронт ан-Нусри" та "Ісламського фронту" встановили свій вплив на територіях проживання сунітів. Урядові війська контролюють території проживання алавітів, друзів, християн, а також сунітів навколо Хомса і столиці Дамаска. Курди зайняли землі свого компактного проживання на півночі країни.
Логічно було б припустити, що розділивши Сирію на три частини, можна було б зупинити війну.
Однак не все так просто, адже центрів впливу в нинішній війні набагато більше. Розглянемо найголовніші.
Уряд Башара Асада
Головний ворог – ВСА
Коли повстання охопили всі великі міста Сирії, уряд Башара Асада взявся силою їх придушувати. Однак дезертирство і бойові втрати скоротили армію вдвічі, до 150 тис. осіб. Спочатку бойові дії велися між урядовою армією і формуваннями Вільної сирійської армії" (ВСА). До 2014 року збройні сили з боями відвоювали великі міста: Дамаск, Латакія, Хомс, Дераа та ін. Проте виникнення і швидка експансія нового ворога – ІДІЛ – порушила всі плани Башара Асада і навіть поставила його на грань катастрофи. Наступ на півночі в районі Алеппо було зупинено, і там окопалися повстанці з Вільної сирійської армії та "Фронт ан-Нусри". Влітку 2015 року ІДІЛ підібрався на відстань кількох десятків кілометрів до Дамаску. Урядова армія терпіла одну поразку за іншою.
Тоді на допомогу Асаду прийшли Іран, "Хезболла" і Росія. Шиїтська наддержава Іран визнає алавітів "своїми", хоча деякі богослови тлумачать алавізм як секту, що відкололася від шиїзму.
Іран прагне зберегти суцільну зону впливу до Середземного моря через Ірак і Сирію до Лівану. До речі, з Лівану на допомогу Асаду прийшли бойовики "Хезболли", яких підтримує Тегеран. Іранські та ліванські загони, що прийшли на допомогу, допомогли Асаду вистояти в критичні моменти війни. Потім на бік офіційного Дамаска став Кремль, надіславши до Сирії авіацію, наземну військову техніку та інструкторів.
Зараз сирійська армія з новою силою почала наступ на півночі, поставивши на меті відвоювати Алеппо – останній крупний центр, контрольований поміркованою опозицією. Очевидно, тактика сирійського правителя – знищення супротивників по одному, а не війна на кілька фронтів. Без прикриття російської авіації дивізії Асада не зможуть наступати на добре укріплені міста заколотників, бойовики "Хезболли" тим більше, а елітних частин КВІР занадто мало. Після взяття Алеппо і зачистки міста від бойовиків ВСА та "Фронт ан-Нусри" підуть удари по позиціях помірної опозиції на півдні країни. І лише тоді вже настане черга ІДІЛ - благо, її зараз і так послаблюють вороги Дамаска.
Йти у відставку на вимогу країн Заходу та монархій Перської затоки Асад не збирається.
Росія
Головний ворог - ВСА
Кремль вирішив допомогти режиму Асада, виходячи з геополітичних цілей. По-перше, військово-морська база в сирійському Тартусі надзвичайно важлива для російської присутності в східному Середземномор'ї. Це важіль впливу за межами турецьких проток.
Другий важливий момент для російської влади — підтримка режиму, який здатний дати відсіч двом головним союзникам США в регіоні: Ізраїлю та Саудівській Аравії. Посилення альянсу з Тегераном і підтримка Дамаска перетворює Москву на центр опору сунітським державам у регіоні.
До того ж Путін побоюється, що перемога ісламістів у Сирії вплине на обстановку в тилу його власної країни — в Чечні, оскільки багато кращих польових командирів ІДІЛ є чеченцями.
Однак, підтримавши Асада, Москва ще більше посварилася з Вашингтоном й Анкарою. Нафтові питання дозволили зберегти холодний мир з Ер-Ріядом. Проте США і Туреччина зроблять все, щоб уберегти помірковану опозицію від повного розгрому, чого домагається союз Москви і Дамаска.
Варто відзначити, що Росія вступала у війну проти ІДІЛ та з метою вберегти режим Асада, однак останні розбіжності з Туреччиною зробили саме Анкару і підтримуваних нею бойовиків головними супротивниками Путіна. Зараз авіація Росії активно бомбить позиції ісламістів в Алеппо.
США
Головний ворог – ІДІЛ
Стрімкий наступ ІДІЛ і захоплення терористами значних територій Сирії та Іраку влітку 2014 року став приводом для початку військової інтервенції США та її союзників, які з вересня 2014 року завдають авіаударів по позиціях ісламістів у Сирії навіть без дозволу сирійського керівництва. Ефективність цих ударів викликає сумнів. Пентагон і його близькосхідні союзники вже всерйоз розглядають можливість введення сухопутних сил для знищення ІДІЛ. Єдине, що стримує США і країни Затоки, – участь у конфлікті Росії та Ірану, що може викликати глобальний конфлікт у регіоні.
Врегулювання конфлікту в Сирії США бачать у відході Башара Асада з поста президента і проведенні загальнонаціональних виборів. З цим згодні курди і помірна опозиція, однак категорично проти виступає сам Асад,
а також фанатики з ІДІЛ.
Туреччина
Головний ворог – сирійські курди
Президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган намагається багаторазово посилити вплив Туреччини в регіоні. В активному втручанні в сирійський конфлікт він бачить ключ до посилення політичного впливу Анкари. Крім того, це ще й важіль тиску у вирішенні курдського питання.
У Туреччині курди - найбільший у світі етнос без власної держави - становлять до третини населення. Боротьба курдів за незалежність почалася в першій чверті XX століття і триває досі. Успіхи курдів на півночі Сирії не обіцяють владі Туреччини нічого хорошого. Фактичне створення курдської автономії у складі Сирії загрожує черговим сплеском курдського націоналізму по інший бік кордону. Крім того, сирійські курди діють у союзі з турецькою PKK, звідки йде безперервний потік ополченців. Автономія Сирійського Курдистану може стати базою для бойовиків PKK, що борються за незалежність Курдистану всередині Туреччини. Цього турецький уряд не має наміру допускати і вживає контрзаходів.
Для стримування курдів турецький уряд навіть не діє проти бойовиків ІДІЛ,
які захопили широку смугу сирійсько-турецького кордону. Зате Анкара намагається щосили врятувати бойовиків ВСА та "Фронт ан-Нусри" в Алеппо, які опинилися в напівоточенні урядових військ і курдських загонів. Турецькі війська вже кілька днів ведуть артилерійський вогонь по позиціях курдів у прикордонній зоні в Сирії. Ердоган заявив, що Анкара продовжить обстріли. Це поставило у глухий кут США, які є союзником Туреччини, але також допомагають курдам в їхній боротьбі з ІДІЛ.
Саудівська Аравія
Головний ворог – уряд Башара Асада
Саудити вплуталися в сирійську війну, переслідуючи дві мети: відстояти своє лідерство найбільшої нафтової держави і не допустити посилення шиїтського Ірану в регіоні. Дві країни давно ведуть боротьбу за лідерство на Близькому Сході і в ісламському світі, які представляють різні напрями ісламу (сунізм і шиїзм) і є конкурентами на нафторинку. Стан відносин Ірану та Саудівської Аравії можна оцінити як перманентну холодну війну, яка може перерости в гарячу фазу і призвести до непередбачуваних наслідків.
З початком Арабської весни іранці розгорнули активну кампанію підтримки своїх одновірців у Бахрейні (більшу частину жителів якого складають мусульмани-шиїти,
а править сунітська династія) і східних провінціях Саудівської Аравії. Але Ер-Ріяду вдалося локалізувати конфлікти військово-поліцейськими методами і шляхом арештів шиїтського духовенства.
По-друге, Іран і Саудівська Аравія давно перебувають у стані так званої опосередкованої війни - тобто воюють на території інших країн, підтримуючи різні боки конфлікту. Раніше їхня боротьба відбувалася в Лівані та Іраку, а в останні роки - в рамках військових конфліктів у Сирії та Ємені.
У Сирії Іран підтримує режим Башара Асада, який належить до близької до шиїтів конфесії алавітів, посилає туди елітні війська. Саудівська Аравія спонсорує грошима й озброєнням опозиційні угруповання Сирії, які представляють сунітську більшість населення, що воює проти Асада, та іранських бійців.
Останні поразки ісламістів у Сирії змусили Саудівську Аравію всерйоз заговорити про проведення наземної операції на південному сході Сирії. Як пише Financial Times, операція може пройти за підтримки Йорданії. Високопоставлені саудівські чиновники розповіли FT на умовах анонімності, що Йорданія торік вже запропонувала Ер-Ріяду розгорнути сили спецпризначення на своїй території.
За словами лідерів угруповань, які контролюють території на сході Сирії, Саудівська Аравія вже провела розвідку в цьому регіоні.
Сирійські курди
Головний ворог – ІДІЛ
Курди є найбільшою етнічною меншиною в Сирії (чисельність курдів складає приблизно 9% населення країни). На території Сирії курди переважно проживають компактно в регіонах північної і північно-східної частини країни, неофіційно іменованих як Сирійський Курдистан. У сирійських курдів є прагнення до політичної автономії, подібно до Іракського Курдистану в Іраку, також є кола, орієнтовані на повну політичну незалежність. У ході громадянської війни в Сирії сирійські урядові війська залишили багато місця компактного проживання курдів, що стимулювало зростання самоврядування курдів.
Основні органи курдської опозиції — Демократичний Союз і Курдська національна рада (KNC) — підписали угоду про співробітництво 12 липня 2012 року, згідно з яким створено Курдський верховний комітет (DBK) — тимчасовий уряд Сирійського Курдистану, яка виступає як керівний орган в усіх курдських районах Сирії.
Бойове крило DBK — Загони народної самооборони (YPG)
чисельністю приблизно 65 тисяч людей. Вони зайняли майже всі райони на півночі країни, де більшість складають курди, крім невеликих анклавів біля міст Хасеке і Ель-Камішлі, зайнятих урядовими військами, й анклаву на північному заході, який утримують бойовики ИГИЛ.
Основний противник курдів - Ісламська держава, проти якої бійці YPG за допомогою західної авіації ведуть бої вздовж всієї лінії фронту. Загальний ворог, а також негласний нейтралітет Туреччини та ІДІЛ об'єднує курдів із солдатами Асада. І тут повно парадоксів, адже як уряд Башара Асада, так і його батька гнітив курдську меншину. Крім того, курдам зброєю і підтримкою з повітря допомагають США, водночас їх обстрілюють війська Туреччини, яка є союзником Штатів. На додаток курди – вимушені союзники Росії та військ Асада, проти політики яких виступають Штати. І при всьому цьому – головним ворогом курдів є ІДІЛ, бійці якої на захоплених територіях масово вирізали курдське населення.
Днями США закликали курдські загони самооборони "не забирати додаткові території" на півночі Сирії через жорстку позицію Туреччини.
Справа в тому, що курди наступають із заходу на позиції ВСА та "Фронт ан-Нусри", які утримують дорогу між турецьким кордоном й Алеппо. Якщо захисники Алеппо будуть відрізані від Туреччини, урядова армія зможе захопити місто. Турецькі війська вже кілька днів ведуть артилерійський вогонь по позиціях курдів у прикордонній зоні в Сирії. Проте курди продовжили наступ і пообіцяли не дозволити Туреччини наблизитися до міста Аазаз. Своєю чергою лідер Робочої партії Курдистану (РПК) заявив, що партія може відповісти турецьким властям на утиски курдів тим, що почне бойові дії в містах. Днями було здійснено теракт в Анкарі, який влада Туреччини поклала на курдів.
ІДІЛ
Головний ворог – всі невірні
Ісламська держава Іраку і Леванту— терористична організація, в останні роки прославилася захопленням половини Сирії та Іраку, а також скандалами і звірячими вбивствами і руйнуванням історичних пам'яток у цих країнах. Організація, яка завоювала популярність завдяки викраденням турецьких дипломатів і співробітників консульства, знищенню іракської армії та захопленню міста Мосул,
скоєнню вбивств шиїтських туркменів, християн та єзидів, пізніше отримала назву "Ісламська держава"у. Незважаючи на те, що ІДІЛ намагається представити себе як організацію, що ґрунтується на ідеології радикального ісламізму, алогічні дії організації і надмірна жорстокість свідчать про те, що це не стільки релігійна, скільки терористична організація, створена для збагачення її верхівки. Така собі квазідержава, яка монополізувала право на насильство і збір податків.
ІДІЛ виникла як осередок "Аль-Каїди", однак з приходом Абу Бакра аль-Багдаді до керівництва осередком стався розрив з материнською структурою. Той оголосив себе халіфом й оголосив тотальну війну всім невірним. Хоча ідеологія організації представлена світовій спільноті як створення Ісламської держави, заснованої на шаріатському праві, потрібно відзначити, що це використовується лише як засіб домогтися визнання з боку народу. Головна ж видима мета ІДІЛ полягає у формуванні в Іраку і Сирії порядку, що спирається на противників Заходу і сунітську владу, й очищення регіону від інших релігійних угрупувань (шиїтів-нусайритів,
християн, шиїтів, єзидів).
Захоплення великих територій в Іраку і Сирії відкрило ІДІЛ доступ до мільярдів доларів і нафтових джерел. Зараз бойовики зупинили територіальну експансію, намагаючись утримати захоплені території. У Сирії в ІДІЛ немає союзників, однак геополітичні ігри деяких країн призвели до негласної підтримки дій терористів Саудівською Аравією і Туреччиною. Так, ІДІЛ утримує ділянку кордону з Туреччиною, при цьому Анкара, яка оголосила війну терористам, не вирішується обстрілювати позиції бойовиків. Наприклад, турки не вживали ніяких дій, коли ІДІЛ захопила міста Тель-Аб'яд, Кобани просто на кордоні. Замість цього турецькі війська обстрілюють курдів, а в ІДІЛ Анкара бачить противагу курдам.
Разом з курдами протидіє ІДІЛ й авіація союзників, зокрема США. Зараз бої йдуть на півночі Сирії. У центральних і східних регіонах терористи захопили міста і шляхи сполучення, вибудовуючи там свою "державність" і спостерігаючи, як інші гравці знищують один одного.
Вільна Сирійська Армія
Головний ворог – уряд Башара Асада
Влітку 2011 року група офіцерів-дезертирів на чолі з полковником Ріяд аль-Асаадом опублікувала відеозвернення,
в якому заявила про створення Вільної Сирійської Армії і закликала солдатів сирійської армії переходити на їхній бік. Мета ВСА - повалення президента країни Башара Асада і встановлення влади сунітів у Сирії. У 2012 році було створено Національну коаліцію сирійських революційних й опозиційних сил, політичне крило опозиції.
ВСА має зонтичну структуру і складається з невеликих локальних організацій, які діють на всій захопленій території Сирії. Найменування "ВСА" часто використовують як узагальнююче для всієї озброєної опозиції уряду Сирії, але насправді є конкретним альянсом повстанських угруповань. Чисельність оцінюється від 30 до 50 тис. осіб; за власними даними угруповання, воно налічує близько 80 тис. бойовиків. Зараз посаду голови Вищої військової ради ВСА обіймає колишній бригадний генерал сирійських збройних сил Салім Ідріс, однак фактично реальне командування організацій здійснюють польові командири на місцях.
Більшість членів ВСА є арабами-сунітами, однак в її складі присутні організації, сформовані з курдів, сирійських туркменів, палестинців, лівійців і друзів.
У складі ВСА також присутні бойовики з Лівану, Тунісу, Саудівської Аравії та інших країн.
Незважаючи на домінування "Братів-мусульман", Сирійська вільна армія розглядається як "помірна" "світська" частина сирійської опозиції, на відміну від таких радикальних угруповань, як "Фронт ан-Нусра". Суперечності між поміркованою та радикальною ісламістською частиною опозиції нерідко призводять до збройних сутичок. Однак ситуація змушує ці угруповання діяти спільно, як, наприклад, зараз в Алеппо, де в одних лавах з ВСА воюють бойовики "Фронт ан-Нусра".
Помірковану опозицію підтримують країни заходу, які передають зброю бойовикам, навчають польових командирів. Кумедний епізод відбувся торік, коли навчені американцями бійці ВСА щойно увійшли до Сирії, як відразу ж передали бойовикам ІДІЛ зброю і техніку.
Зараз не найкращий час в історії ВСА. Після активного зростання в 2011-2013 рр. останнім часом території ісламістів тануть на очах. Фактично залишилося два великих анклави, що утримуються бойовиками на півночі між Хамою й Алеппо і на півдні, на кордоні з Йорданією. Зараз вся увага світової спільноти прикута до Алеппо,
де курди тіснять ісламістів з півночі, а війська Асада – з півдня. Для порятунку бойовиків Туреччина бомбардує курдів і відправляє підкріплення до напівобложеного міста. Своєю чергою Саудівська Аравія має намір допомогти ВСА на півдні Сирії.
"Фронт ан-Нусра" і "Ісламський фронт"
Головний ворог – уряд Башара Асада
25 вересня 2013 року 13 найефективніших у той час військових угруповань сирійських заколотників відмовили у підтримці сирійської Національної коаліції, порвали з вільної Сирійської армією і сформували свій власний військовий альянс "Ісламська коаліція". Її центральною ланкою стало одне з підрозділів "Аль-Каїди" — "Фронт ан-Нусра" ("Джабхат ан-Нусра"). До цього альянсу приєдналися три найбільших формування ССА — "а Ліва-Тавхид", "Ліва аль-Іслам" і "Сукор аш-Шам" і ряд дрібніших угруповань.
За час своєї участі в громадянській війні в Сирії "Фронт ан-Нусра" придбав репутацію самої швидкозростаючою і агресивної частини збройної сирійської опозиції.
ССА створювалася як світська сила, що об'єднує всіх бажаючих повалити режим Асада. "Фронт ан-Нусра" спочатку була "дочірньої" силою "Аль-Каїди",
а значить була спрямована на побудову ісламського держави в Сирії. Обидві групи спочатку співпрацювали між собою і перебували в тісному контакті, однак згодом між ними спалахнув ідеологічний конфлікт, який іноді переростає і в озброєний.
"Фронт ан-Нусра" звинувачується в численних військових злочинах, у тому числі розправи над полоненими солдатами урядової армії і мирним населенням, в основному з представниками алавітів і шиїтів, і навіть у викраденні миротворців ООН. За це ряд держав світу вніс організацію в список терористичних. Це зробили і США, які раніше підтримували бойовиків, але з серпня 2014 року нібито бомблять їх позиції. В США навіть назвали "Фронт ан-Нусра" головною загрозою інтересам США в недалекому майбутньому. Однак тут не все так просто, тому як в реальності бойовики "Фронт ан-Нусра" часто воюють разом з бійцями ССА. І поки не буде переможений ИГИЛ, США будуть змушені негласно підтримувати ісламістів.
Доктрина угруповання Ісламський фронт, що нараховує близько 45 тис. бойовиків, повністю збігається з екстремістськими установками "Фронт ан-Нусра".
Організації переслідують мету повалити уряд Сирії і встановити на території країни ісламістський емірат — держава, побудована на основі законів шаріату, але, на відміну від ИГИЛ, у тлумаченні шаріату салафітами з використанням досягнень аравійських наук. Якщо ИГИЛ хоче побудувати халіфат тут і зараз, то "Ісламський фронт" і "Фронт ан-Нусра" бачать таку можливість тільки після перемоги над шиїтським урядом і закінчення війни.
Ісламський фронт і користується негласною підтримкою Туреччини, монархій Перської затоки, таких як Саудівська Аравія і Катар, а також пов'язаний з міжнародною організацією "Брати-мусульмани". Хоча та ж Саудівська Аравія заявляє, що не збирається підтримувати зброєю "Фронт ан-Нусра". Проте в Алеппо підкріплення бойовиків, у тому числі з технікою і зброєю, надходить з Туреччини.
Сергій Звиглянич
