Багатомільйонні антикорупційні демонстрації вдарили і по президенту, і по опозиції. Політична криза
Національний конгрес (парламент) Бразилії 18 квітня дав хід імпічменту президента країни Ділми Руссефф. Нижня Палата депутатів більш ніж двома третинами голосів (367 з 513) проголосувала за те, щоб відкрити процес відсторонення голови держави від посади за зловживання в бюджетній сфері.
Тепер справа про імпічмент надійде у верхню палату – Федеральний сенат. Якщо проста більшість сенаторів (41 з 81) вирішить, що підстави для імпічменту Руссефф є, то на 180 днів її повноваження перейдуть віце-президенту Мішелу Темеру, а спеціальна слідча група буде збирати докази її протиправної діяльності.
Після цього відбудеться ще одне спеціальне засідання Сенату під головуванням голови Верховного суду. Під час нього депутатам буде представлено висновок комісії з усіма доказами (не)винності президента. Ще одне голосування має остаточно визначити, чи відправляти її у відставку чи ні. На цей раз «за» мають проголосувати дві третини сенаторів. У разі прийняття відповідного рішення,
голову держави відсторонять від посади, проти неї може бути почато кримінальне розслідування, а президентські повноваження до наступних виборів (2018 рік) перейдуть Темеру.
Самба, румба та Майдан
На вулиці Ріо-де-Жанейро, Сан-Паулу, інших великих міст країни і навіть невеликої її столиці – Бразилії – вийшли мільйони роздратованих людей. Кадри звідти навіть віддалено нагадували український Майдан. Зрозуміло, погода, расовий склад учасників і настрої публіки не могли зробити схожість повною. Навіть коли мова йде про політичний протест, різнокольорові бразильці, які не в силах подолати свою природу, постійно танцюють на площах.
Верховний суд, не дивлячись на те, що відбувається, від гріха подалі заблокував призначення колишнього президента в уряд, він залишився під слідством. Але протестів це не припинило: народ зажадав відставки чинного президента.
У цій ситуації Руссефф отримала відразу серію в спину: спочатку партнери по коаліції – партія Демократичний рух і Республіканська партія – оголосили про перехід в опозицію і підтримку вимог мітингувальників. Їх міністри вийшли з уряду,
а депутати з парламентської більшості. Відразу слідом віце-президент (згадуваний вище Темер) заявив, що теж не проти зайняти місце Руссефф, за що тут же отримав прізвисько «Юда» у місцевій пресі. Разом зі спікером нижньої палати парламенту Едурду Куной вони зліпили коаліцію, яка і призвела до результативного голосування проти президента 17 квітня.
Власне кажучи, ніякого розслідування щодо Руссефф на той момент не було. Судячи з усього, до темних справ Petrobras вона ніякого відношення не має. Опозиція взялася за неї з іншого боку: з'ясувалося, що в умовах кризи вона затримувала виплати державним банкам з бюджету країни, щоб показати, наскільки він повний. Її також звинувачують в тому, що перед обранням на другий термін в 2014 році вона наповнювала держбюджет за рахунок коштів пенсійного фонду. Власне, саме на цьому й будуються формальні підстави для її імпічменту.
Цікаво, що самі учасники антипрезидентської коаліції – ті ще фрукти. Спікер Едурду Куна, зараз ходить у підозрюваних по все тій же справі Petrobras: його підозрюють в отриманні хабарів і відмиванні грошей.
Приблизно те ж саме інкримінують і віце-президенту, який відкрито мріє про підвищення. Десятки депутатів, які голосували за імпічмент Руссефф, також на різних стадіях корупційних розслідувань. Негласно вони вважають, що усунення від влади чинного президента може вирішити відразу два завдання.
По-перше, людямна вулицях і площах, які вимагають імпічменту, буде кинута кістка. Нинішні опозиціонери сподіваються, що це припинить протести і дасть їм можливість спихнути всі проблеми в країні на «папєрєдніків». По-друге, для головних «борців з корупцією» зараз вкрай важливо перетрусити МВС, прокуратуру і міністерство юстиції, які при Руссефф стали надто вже незалежними і заводять справи проти всіх підряд – незважаючи на ранги і колишні заслуги. Крім того, опозиціонери мріють докорінно змінити нинішній лівоцентристський курс країни, розгорнувши його вправо. Вже зараз вони відкрито прославляють людей кшталт полковника Карлоса Бріліанте – керівника спеціального загону катів, який відповідав за тортури і вбивства опозиції під час військової диктатури.
Плани противників Руссефф, в цілому, зрозумілі, але не факт, що їм судилося збутися. Справа в тому, що народ на вулицях нікуди йти не збирається. Більше того, люди зовсім не бажають змінювати нинішнього президента на любителів камер тортур і військової диктатури. Рейтинги Куни і Темера не перевищують одного і двох відсотків відповідно (роботу Руссефф схвалюють хоча б 10 відсотків). Зараз більшість бразильців хоче не просто заміни голови держави, що проштрафилась, на ще більш корумповану публіку, а повноцінних перевиборів – і президента, і парламенту.
Якщо тиск не ослабне, ці вимоги, швидше за все, будуть виконані: спокійно дивитися на те, як одних корупціонерів змінюють інші, до яких довіри ще менше, ніхто не буде.
