Оригінал на сайті РБК
Клуб для фаната Вічай Шріваддханапрабха придбав "Лестер" у 2010 році за 39 млн дол. — суму, скромну навіть для трансферної вартості одного футболіста. Як писало французьке спортивне видання Sofoot.com купівля "Лестера" була подарунком насамперед його синові Айяватту. Таким чином батько хотів відвернути його від казино, модних показів та інших розваг рідного Бангкока. У 130-річній історії футбольного клубу з невеликого міста на сході Англії було не так багато яскравих перемог: кілька фіналів Кубка Англії в 1960-х роках і перемога в більш скромному Кубку ліги наприкінці 1990-х. Безпосередньо перед операцією з тайським бізнесменом "Лестер" втратив шанс повернутися в англійську Прем'єр-лігу, де не грав з 2004 року. Борг клубу становив понад 100 млн фунтів. Незважаючи на це, Шріваддханапрабха відразу показав, що придбав клуб для того, щоб домагатися з ним серйозних цілей: запросив керувати "Лестером" екс-тренера збірної Англії Свена Йорана Ерікссона і викупив раніше проданий за борги домашній стадіон за 17 млн фунтів.
Поява в місті тайця-мільярдера стало справжньою подією для 300-тисячного Лестера.
Шріваддханапрабха прилітав у місто на власному вертольоті, привозив із собою буддійських ченців — ті благословляли команду перед грою. "Коли я вперше зустрів Вічая, він стояв в оточенні десятка ченців, а навколо не було жодної жінки, позаяк ченців не можна спокушати. Це був повний сюр, якщо забути про те, що він мільярдер, <...> але в реальному житті він звичайний хлопець, ну або настільки звичайний, наскільки він вам здасться таким, враховуючи контекст", — розповідав International Business Times Алекс Хілтон, стенд-ап комік з Лестера, який дев'ять місяців пропрацював особистим асистентом Вічая в 2015 році. Шріваддханапрабха, як і багато хто в Таїланді, справжній фанат англійського футболу: він дивиться по кілька матчів у кожному турі і знає все про гравців на полі. За словами Хілтона, тайський бізнесмен від самого початку говорив, що "Лестер" виграє Прем'єр-лігу. Тріумф аутсайдерів Спочатку ці розмови викликали лише іронію. Запрошення тренера-зірки Ерікссона себе не виправдало: у сезоні-2010/11 "Лестер" посів лише 10-е місце в чемпіоншипі, другому за силою англійському футбольному дивізіоні.
Ерікссона було відправлено у відставку, а Шріваддханапрабха продовжив вкладатися в клуб, нарощуючи витрати на купівлю гравців і зарплати (виплати футболістам збільшилися з 17 млн фунтів у 2011 році до 36,6 млн фунтів в 2014-му). Але до Прем'єр-ліги "Лестеру" не вдавалося пробитися ще три сезони. Власник болісно переживав кожну поразку. Однак коли команда вигравала, згадує Хілтон, Шріваддханапрабха не скупився відсвяткувати — замовляв по 400 пляшок вина для своїх друзів, серед яких були високопоставлені військовики, чиновники та політики з Таїланду.
У 2014 році "Лестер" нарешті пробився до Прем'єр-ліги. Але тайському мільярдерові недостатньо було просто грати в еліті — йому потрібно було здобувати там перемоги. "Ми піднялися [в рейтингу], такою була наша мета. Тепер ми хочемо якомога довше триматися в Прем'єр-лізі і увійти до п'ятірки кращих клубів країни. У нас попереду ще довгий шлях, таких показників можна досягти відразу. Ми розраховуємо, що нам вдасться це зробити за три роки. Якщо на це буде потрібно витратити 180 млн фунтів, я готовий це зробити", — говорив Шріваддханапрабха восени позаминулого року.
"Цей прогноз тоді всі зустріли посмішкою", — зазначає The International Business Times. "Якщо ви запитаєте, чи вірили ми, що команда стане чемпіоном Прем'єр-ліги, коли ми її купували, то, відверто кажучи, ми тоді навіть не наважувалися думати про це", — передає слова сина мільярдера Айяватта The Wall Street Journal.
Саме під такі амбітні цілі в клуб напередодні сезону-2015/16 на тренерську позицію було запрошено Клаудіо Раньєрі. Італійський фахівець за свою кар'єру працював з кращими клубами Італії, Іспанії та Англії, але по-справжньому серйозних успіхів ніде не домігся. Свого часу Роман Абрамович звільнив його з "Челсі", після того як той не зміг виграти чемпіонат. Перед початком чемпіонату Шріваддханапрабха витратив на придбання нових гравців 27 млн фунтів (за попередні чотири роки він витратив на трансфери 50 млн фунтів).
Це дуже скромні суми за мірками англійської та світового футболу: Роман Абрамович за перші п'ять років володіння "Челсі" витратив на нових гравців 360 млн фунтів. І все одно феноменальний успіх "Лестеру" в сезоні 2015/16 забезпечили гравці,
які свого часу дісталися клубу практично безкоштовно: наприклад, 29-річний нападник Джеймі Варді (до 25 років не мав досвіду виступів за професіональні клуби) і алжирський плеймейкер Ріяд Махрез (за нього "Лестер" заплатив всього 750 тис. фунтів). Весь сезон "Лестер" провів без спадів, всього тричі програв і за підсумками сезону випередив і "Челсі", і "Арсенал", і обидва клуби з Манчестера. Все це незважаючи на те, що зарплатні витрати "Лестера" в 3-4 рази нижче, ніж у суперклубів: за даними порталу Totalsportek, в сезоні, що завершився, "Лестер" витратив на зарплати 48,2 млн фунтів, "Челсі" — 215,6 млн, "Манчестер Юнайтед" — 203 млн, "Манчестер Сіті" — 193,8 млн. Перемога на 150 млн фунтів Перемога в чемпіонаті принесе "Лестеру" до 150 млн фунтів безпосередніх доходів, підрахувала спортивна маркетингова компанія Repucom. Це більше, ніж становила вся виручка команди за минулий рік — 104 млн фунтів. Велика частина цих додаткових доходів доведеться на виплати від прем'єр-ліги (понад 90 млн фунтів проти 71,6 млн фунтів у попередньому сезоні). Repucom також враховувала належні клубу виплати УЄФА за участь в Лізі чемпіонів у наступному сезоні,
зростання відвідуваності матчів і спонсорських доходів. Число телеглядачів, які дивляться матчі "Лестера", зросла на 23% в останній час, виходить з даних Repucom, що збільшило надходження від спонсорів клубу.
"Зараз клубу необхідно оптимізувати вартість своїх активів і забезпечити їх прибутковість", — оцінив для Bloomberg фінансові перспективи команди глава консалтингового напряму Repucom Спенсер Нолан. Швидкий старт Свій стан Вічай заробив на безмитної торгівлі — він власник компанії King Power, монополізувала торгівлю товарами duty free в тайських аеропортах. На 5 травня Forbes оцінював стан 59-річного бізнесмена в 3,1 млрд дол., він четвертий у рейтингу найбагатших жителів азіатського королівства. Ім'я Шриваддханапрабха ("Світло зростаючої слави") йому подарував король Таїланду Пхуміпон в лютому 2013 року, за те що Вічай, інвестуючи в "Лестер", просував за кордон "тайський дух". До цього вихідця з громади тайських китайців, найстарішим і найвпливовішим з китайських діаспор за кордоном, знали під ім'ям Вічай Раксриаксорн. Вічай почав свій бізнес з невеликого магазину,
який торгував безмитними товарами в центрі Бангкока, в 1989 році, назвавши його King Power — як це часто робиться в Таїланді, на честь короля. Duty free був спільним підприємством з Туристичним управлінням Таїланду. Історія становлення King Power показова для Південно-Східної Азії часів буму 1990-х, де бізнес, влада і кримінал були тісно сплетені. Серед контрагентів групи виявлялися авторитетний гонконгський бізнесмен з тюремним минулим Альберт Йен Сау-шин, то компанія — власник злачних гонконгських нічних клубів і готелів на годину. Головним партнером King Power в материковому Китаї в середині 1990-х років виступала також торгова компанія, що належить поліції КНР. Вийти на міжнародний рівень Вичаю допоміг бізнес-партнер з Гонконгу Антарес Чен, з 1984 року керував магазинами duty free на кордоні британської колонії і китайської провінції Гуандун. У 1987 році консорціум Hong Kong Kai Tak International Airport Duty Free Shop Co., з яким був пов'язаний Чен, отримав восьмирічну ліцензію на безмитну торгівлю в аеропорт міста-острова Кай Так, а на наступний рік довелося початок спільних проектів Чена і Вічая.
Майбутня головна компанія бізнесу Вічая і Чена King Power Duty Free була зареєстрована лише в 1993 році, але вже на наступний рік отримала концесію на торгівлю товарами в duty free старому міжнародному аеропорту Бангкока дон міанг. До цього безмитної торгівлею там займалося підрозділ національного авіаперевізника Thai Airways, пробиваючи ідею віддати торгівлю в руки професіонала. Вічай повторював: "Thai Airways повинні піднімати в повітря літаки, а не займатися ритейлом" (цитата за "Forbes"). Вічай заручився хорошими відносинами з Туристичним управлінням Таїланду і дружбою можновладців. Серед його знайомих опинилися маршал авіації Сомбун Рахонг, який у свій час займав пост віце-прем'єра, і відставний генерал Пичитр Куллаваниджай, радник короля Таїланду. Обидва високих гостя були присутні на церемонії відкриття duty free магазину King Power Кай Таке. У другій половині 90-х Вічай займався головним чином розвитком бізнесу в Таїланді, тоді як Чен курирував гонконгські операції групи. Головна компанія King Power вийшла на американський ринок і до 2003 року залишалася публічної,
будучи зареєстрованою на Американській фондовій біржі (AMEX). Вона вела операції в Гонконзі, Макао, Сінгапурі та Камбоджі. В гонконзькій "дочці" King Power Duty Free Limited, звітності, подавалася в американську Комісію з цінних паперів і бірж, Вічай і Чен були керівниками і співвласниками. Але в 2003 році їх шляхи розійшлися — тепер кожен партнер контролював власну King Power Group, і якщо Вічай став розвивати бізнес в Таїланді, то Чен сконцентрувався на Гонконгу, а також на операціях у Макао і партнерство з держмонополістами на китайському ринку безмитної торгівлі та China Duty Free Group (з останньої у 2004 році він створив спільну компанію China Power Duty Free Group). За два роки Вічай і його тайські партнери викупили належав Чену 11-відсотковий пакет акцій за 9,2 млн дол. Незабаром після перетворення в приватну компанію King Power вирішила згорнути іноземні операції (роботу в Камбоджі вона згорнула ще в 2002 році). "Ми виявили, що у нас немає достатніх сил [для ведення бізнесу за кордоном] і якщо ми хочемо втілити в життя наш проект, то повинні були прийняти деякі [управлінські]
рішення", — цитував Вічая Forbes. Ще й поло Футбол не єдина пристрасть Шриваддханапрабхи — мільярдер пристрасний шанувальник поло. Йому належать столичний поло-клуб VR Polo Club. У 1998 році він заснував Таїландську асоціацію поло, яка у 2004 році отримала статус національної. У 2003 році відбувся перший турнір на Кубок короля Таїланду Пхумипона Адульядета, головний для асоціації. У ньому беруть участь команди з Сінгапуру, Індонезії, Малайзії, Брунею, Філіппін, Австралії, Дубая і Китаю. Асоціація спонсорує також Всеазіатскій поло-чемпіонат. Сини Вічая Апишет і Айяватт також активно займаються поло і є капітанами місцевих команд. Збірна Таїланду з поло регулярно бере участь у міжнародних турнірах, таких як Chakravarty Cup, Queens Cup та інші. Друг і ворог влади У 1997 році King Power виявилася на межі краху через що почався в Азії фінансової кризи. В туристичній галузі регіону почався дворічний спад на тлі знецінення тайського бата. З девальвацією національної валюти у King Power виникли складнощі з оплатою рахунків її іноземних контрагентів. Збитки компанії за підсумками 1998 року зросли до 4 млн дол.
Але Вічай не здався. King Power прив'язала ціни в своїх магазинах до долара США і стала їх щодня коригувати виходячи з валютного курсу. "Це мінімізувало ефекти валютної волатильності", — пояснював Вічай.
З роками група King Power стала монополістом на ринку безмитної торгівлі практично у всій країні: право монопольної торгівлі компанії делегувало уряд Таксина Чинавата, якого Amnesty International називала "найгіршим з порушників прав людини". У 2004 році компанія Вічая отримала концесію на торгівлю як в Донмыанге, так і в аеропортах головних туристичних курортів королівства — Пхукета, Паттайї і Чіанг Травні. У 2006 році, коли відкрився новий столичний аеропорт Суварнабхумі, монопольна концесія Вічая поширилася і на цю повітряну гавань, здатну приймати за 45 млн осіб на рік. У інших учасників тендеру, зокрема у найбільшого продуктового ритейлера в країні Central Group, виникли питання до операції. Але Вічай спростовував будь-які поблажки з боку влади: "Наша пропозиція була вище, і ми працюємо в цьому бізнесі вже 18 років". Як пише Forbes, за ліцензію King Power платила в рік 73 млн дол.
плюс 15% з продажу на товари і послуги, надані оператором duty free пасажирам. В аеропорту працювало 297 фірмових магазинів.
Після повалення Чінавата військовий уряд взявся за перегляд укладених раніше угод. У березні 2007 року рада директорів Airports of Thailand (AoT) під головуванням генерала Сапранга Калаянамитра одноголосним рішенням розірвав відносини з King Power, пославшись на те, що Вічай занижував офіційні дані про інвестиції в проект, утримуючи їх на рівні менше 1 млрд батів (близько 30 млн дол. за курсом на той момент). Таким чином він уникав обов'язкового аудиту, який встановлювався законом про приватно-державне партнерство для великих фінансових операцій у проектах за держконтрактами. До того ж, прийшла до висновку адміністрація аеропортів, Вічай перевищив узгоджені з ним за контрактом обсяги використання площ. Генерал Сапранг тоді пригрозив переслідуваннями чиновникам уряду Чінавата, які схвалювали угоду. У відповідь структури King Power подали компенсаційні позови до AoT на загальну суму 68 млрд батів (2 млрд дол.). В кінці 2007 року на виборах перемогла близька до екс-прем'єру Чинавату Партія народної влади.
Незабаром після цього нова експертиза, проведена AoT, показала, що King Power правил не порушувала, і інцидент був вичерпаний. Свій бізнес Вічай постійно порівнював з роботою аеропорту Дубая, який, за його словами, більше скидався на шопінг-молл, або з сеульским аеропортом "Інчхон", де кожен пасажир у середньому витрачав рекордні 60 дол. До 2005 року Вічай довів цей показник в Донмыанге до 25 дол., скориставшись послугами консалтингового агентства: з'ясувалося, що клієнти авіакомпаній часто побоюються йти далеко від свого гейта, тому для зростання обороту магазини duty free повинні розташовуватися якомога ближче до місця посадки. У Бангкоку компанії належать три duty free магазину — один, King Power Complex, в центрі міста і два в Суварнабхумі і Донмыанге, і це не рахуючи площ в курортних аеропортах. Портфоліо King Power налічує понад 1 тис. брендів, звітності група не розкриває.
Олег Макаров, Георгій Перемитин, Олександр Артем'єв
