Невелика африканська країна, що пережила жахливу війну і винищення людей, дивує світ неймовірним прогресом. Яка така Руанда?
Руанда – невелика східноафриканська країна з населенням близько 12 мільйонів осіб – лише раз прославилася на весь світ, та й то – через жахливий геноцид 1994 року, коли там буквально вирізали мільйон чоловік, причому темпи знищення людей перевищили нацистські.
Після цього сумного епізоду Руанда надовго зникла з радарів світової преси і, відповідно, громадської уваги. Однак зараз у неї з'явився другий шанс, причому з набагато приємнішої нагоди. Звучить майже неправдоподібно, але країна, яка лише нещодавно пережила моторошний геноцид, громадянську війну, розруху і голод, через 22 роки вибилася в лідери африканського континенту за цілою низкою важливих показників.
Згідно з Індексом процвітання в Африці, щойно випущеного лондонським Legatum Institute, Руанда опинилася на першому місці за темпами розвитку. Простіше кажучи, зміни на краще в цій країні йдуть швидше, ніж де б то не було. З «підвальних» місць у 1994 році вибилася в десятку лідерів за такими показниками як освіта,
охорона здоров'я, якість держкерування, безпека та економічний розвиток. У Східній Африці Руанда стала найбільш процвітаючою державою, а на всьому континенті – восьмою за якістю життя (ПАР, Ботсвана і Марокко посіли перші три місця).
Настільки вражаючий прогрес навіть у світі мало де можна зустріти, а в Африці – особливо. І вже тим більше це дивно, з огляду на похмуре минуле цієї країни.
Хуту, тутсі і геноцид
Західні оглядачі, відзначаючи безсумнівні успіхи Кагаме, щоразу кривляться, згадуючи про те, що в політичному сенсі Руанда – це класична автократія. Президент, не соромлячись, відправляє до в'язниці критиків, тисне всяку опозицію, не дозволяє журналістам ніякої критики на свою адресу. Методи Лі Кван Ю, який поводився з опонентами приблизно так само, Кагаме використовує і в політиці.
Цілком можливо, що в цьому сенсі він не так вже і не правий. При всіх своїх успіхах Руанда ще досить далека за якістю життя і політичної культури від, скажімо, Швеції. Ну або хоча б Греції. Ризик того, що в результаті чесних і вільних виборів до влади прийдуть люди, які обіцяють соціальну справедливість за рахунок чергового розкуркулення, неймовірно високий. У місцевих умовах це повернуло б до життя і страшні примари минулого: тутсі і хуту ніхто не скасовував, тому з'ясування майнових відносин напевно виллється в чергову різанину на міжплемінносу ґрунті з усіма можливими неприємними наслідками, занадто добре Руанді відомими.
Можливо, коли рівень життя в цій країні досягне, скажімо, чилійського, розмови про запровадження там справжньої демократії й матимуть право на існування. Поки ж Кагаме перемагає на «виборах» з результатом у 95 відсотків. І що цікаво: найпевніше, цей результат близький до реального.
