Попри помітне зрушення у перемовинах між Сіндзо Абе і Путіним на зустрічі у Москві 27 квітня щодо повернення Японії чотирьох Курильських островів і підписання мирного договору із РФ цей факт у російських ЗМІ висвітлювався досить стримано. Причина не тільки у тому, що ці перемовини тривають вже не один рік без усяких наслідків. Причина навіть не в тому, що Путін за роки свого правління так і не зміг підписати мир із Японією. Причина і не в тому, що ЗМІ РФ нарешті стали побоюватися робити гучний піар черговим «перемогам» російської дипломатії, які згодом виявляються повною "зрадою". Причина в тому, що заявлений «новий формат» у перемовинах Москви з Токіо – це неоднозначна для росіян угода про обмін Курил на будівництво японцями метро у Воронежі.
Фактично Кремль пропонує Токіо викупити чотири відторгнуті Росією острови, але соромився відверто про це сказати, особливо напередодні 9 травня, щоб уникнути підозри у торгівлі «рідною землею». Тому інформація про «новий формат» перемовин подавалась обмежено і робився наголос на активізації економічних відносин з Японію.
«Родзинкою» новин про «новий формат» стала інформація про намір японської компанії Nikken Sekkei LTD побудувати дві лінії метро у Воронежі і встановити в ньому «розумні» світлофори. Презентація цього проекту вартістю у 1 млрд. євро відбулась 28 квітня у Воронежі, на другий день після зустрічі Абе з Путіним.
У «новому форматі» на РФ із Японії має взагалі пролитись «золотий дощ» – Кремль в додаток до метро у Воронежі вимагає від Абе ще близько 80-100 інвестиційних вкладень, переважно у проекти на Далекому Сході, Якутії і Сибіру. Це створення нових медичних закладів, реконструкція аеропорту Хабаровська, інвестиції у автобудування, видобуток нафти і газу, будівництво газопроводу Сахалін – Хоккайдо і залізничного тунелю під водою між цими островами. Кремль намагається продати чотири острови як дорожче, і при цьому не повертати їх Японії, залишивши під юрисдикцією РФ. Втім з реальних досягнень у цьому торзі поки лише попередня угода з корпорацією Mitsui & Cо про покупку нею 10-20% активів російської фармацевтичної компанії «Р-Фарма» Олексія Репіка, яка є найбільшим постачальником ліків за держзамовленням.
Сума угоди – $200 млн. і остаточно вона має бути закрита у вересні. Цікаво, що Репік має фармацевтичні підприємства в різних країнах, які і пропонував Mitsui викупити, але та наполягла виключно на підприємствах у РФ.
Закриття цієї угоди у вересні вочевидь приурочене до річниці завершення другої світової війни і співпадає із намірами Абе підписати символічно саме у цей час мирну уроду з РФ і нарешті завершити війну, яке триває виключно у інформаційній сфері. Для Абе, як лідера Ліберально-демократичної партії, це важливо з партійних причин. У 2009 р. опозиційна Демократична партія вперше виграла вибори, але у 2012 р. партія Абе створила ситуацію політичної кризи і ліберал-демократи виграли дострокові вибори. У 2014 р. через спад у економіці Абе не став очікувати, коли демократи почнуть вимагати дострокових виборів і сам ініціював їх. Ліберал-демократи у коаліції з буддійською партією Комейто їх знову виграли, але явка була невисокою. Ліберал-демократи не впевнені, що у 2019 р. вони зможуть легко виграти чергові вибори і тим більше – дострокові, тому Абе потрібні вагомі досягнення.
Повернення островів – сильний політичний хід, а масовий вхід корпорацій у економіку РФ може зняти «ефект перегріву» з економіки Японії. У Абе небагато часу і тому він веде дуже інтенсивні перемовини з Кремлем щодо островів, які сподівається завершити у вересні підписанням рамкової угоди.
У Кремлі розуміють ситуацію Абе, тому постійно підвищують «ціну питання» і вимагають мільярдів інвестицій, але натомість погоджуються лише допустити японців до створення на островах ферм з розведення риби і морських їжаків і на епізодичні чартерні авіарейси з Хоккайдо для відвідин могил предків. Ферми призведуть до повернення на острови японців, але Москва не хоче надати їм той статус «особливих адміністративних зон», який вона надала у Приамур’ї і довкола Байкалу поселенням китайців і корейців. Але саме схожий статус для них і намагається виторгувати Абе, обіцяючи «золотий дощ», інакше для Японії «шкурка вичинки не варта».
Ознакою, що Абе ставить питання саме так є інформація у ЗМІ РФ від 2016 р. про застереження з боку Москви щодо розміщення на островах військових баз США,
якщо на них будуть допущені японські компанії. Москва побоюється: якщо острови отримають статус особливих адміністративних зон, то японці, посилаючись на свою конституцію, мають усі права запросити на них армію США, які з 1945 р. зобов’язались захищати Японію в обмін на відмову від власної армії і участі у війнах. Абе як компромісний варіант пропонує Москві введення на острови Сил самооборони Японії, але для цього йому потрібні зміни у конституції, які він сподівається ввести у 2019 р. Існує й інша проблема: ідея викупу островів непопулярна серед японців, тим більше за надмірну ціну. Схожа проблема і у Путіна, якому буде складно пояснити, чому він захопив Крим, але продав чотири острови з Курильської гряди. Втім, Кремль з цією проблемою впорається, особливо, якщо піде японський «золотий дощ», але той піде, якщо острови отримають принаймні статус особливих адмінзон, який вони можуть отримати, якщо… і ще багато «якщо». Отже, метро у Воронежі японці будуватимуть не в цьому і навіть не у наступному році, до того ж, з метро свої «якщо».
На перший погляд може здатися,
що у Абе програшна позиція, але слід взяти до уваги, він досяг вагомого результату: змусив Москву де-факто визнати, що острови відторгнуті незаконно, їх слід повернути Японії, і почав обговорення формату повернення. Кремль вхопився за ініціативу Абе як за соломину, що рятує його від міжнародної ізоляції, але не врахував, що відтепер йому буде вкрай складно або неможливо закрити тему повернення островів, навіть якщо він вийде з процесу перемовин. Вони вже стали фактом, і Японія у такому випадку може звертатися до ООН щодо повернення островів і виносити цю тему з рівня двосторонніх перемовин на більш широкий загал. При такому розвитку подій «золотий дощ» може пролитися не з Японії на РФ, а навпаки в якості компенсацій за 70 років незаконного користування островами, яке не було оформлено жодним договором, і за виселення СРСР з них японців.
Для РФ було б як найвигідніше погодитись зараз обміняти острови на побудову метро у Воронежі і укласти мирний договір із Японією, але Кремль на це не піде і буде й надалі наполягати: Курили і Далекий Схід – це Росія. Втім,
Кремлю варто було б зазирнути у книгу Антона Чехова «Острів Сахалін». На першій її сторінці читаємо:
«Если внимательно и долго прислушиваться, то, боже мой, как далека здешняя жизнь от России! Начиная с балыка из кеты, которым закусывают здесь водку, и кончая разговорами, во всем чувствуется что-то свое собственное, не русское. Пока я плыл по Амуру, у меня было такое чувство, как будто я не в России, а где-то в Патагонии или Техасе; не говоря уже об оригинальной, не русской природе, мне всё время казалось, что склад нашей русской жизни совершенно чужд коренным амурцам, что Пушкин и Гоголь тут непонятны и потому не нужны, наша история скучна и мы, приезжие из России, кажемся иностранцами. Если хотите заставить амурца скучать и зевать, то заговорите с ним о политике, о русском правительстве, о русском искусстве. И нравственность здесь какая-то особенная, не наша».
Про господарське освоєння імперією краю Чехов теж залишив чимало зауважень. Перше з них: «Обыватели ведут сонную, пьяную жизнь и вообще живут впроголодь, чем бог послал. Пробавляются поставками рыбы на Сахалин, золотым хищничеством, эксплуатацией инородцев, продажей понтов, то есть оленьих рогов, из которых китайцы приготовляют возбудительные пилюли».
З того часу Кремль і «продає понти», що Далекий Схід – це Росія.
Сергій Климовський
