Документалістика засвідчує: із холодним, тверезим, швидким аналізом подій та контексту в новообраного президента Франції проблем немає. «Виняткові інтелектуальні здібності», «жвава особистість», «ентузіаст», але й «надто комунікабельний» — так характеризують його університетські викладачі.
Утім, за п’ять тижнів, які залишилися до першого туру парламентських виборів, усе може стати сторчголов. Аби не перетворитися на політичну декорацію, Макрону потрібен інструмент дієвості — парламентська більшість. Він виставляє кандидатів у всіх виборчих округах, підбираючи їх за методом великих підприємств. Кожен, хто хотів би стати народним обранцем від нової партії «Вперед, Республіко!», заповнює анкету на сайті. Для колишніх прем’єрів, як-от Манюель Валльс, котрий повідомив, що не проти стати депутатом від партії Макрона, винятку не буде. «У вас залишилося два дні, щоб подати кандидатуру», — відповідають у Макроновій команді. Франція завмирає від подиву, бо ніколи політику тут не здійснювали таким способом.
Аналізуючи скупі висловлювання Емманюеля Макрона на міжнародні теми, знаходимо кілька обнадійливих фраз. «У мене інші цінності, ніж у Владіміра Путіна», — заявив кандидат під час дебатів перед першим туром. «Я не хочу укладати пактів із Путіним, на відміну від вас», — відповів він Марін Ле Пен. Колись давніше, за президентства Ніколя Саркозі, молодий, перспективний та амбіційний Макрон відмовився висуватися кандидатом у депутати від керівної тоді правої партії, пояснивши: «Це не збігається з моїми принципами». Чи зберегли ці принципи сьогодні необхідну пружність, аби не дозволити політикові прогнутися під тиском Росії, яка, просуваючись до своєї мети, принципами не обтяжується? Відсторонитись, як зробив Обама, простіше.
