«Почекайте, я приберу з нього лупу», — голосно звернувся Дональд Трамп до фотографів, позуючи для офіційного фото з Емманюелем Макроном. І нехай нікого не заколисує медовий тон, пишний прийом, міцні обійми та інші театральні ефекти, що використовуються в політиці. Радо посміхаючись на весь світ, американський президент спробував стиха дестабілізувати французького гостя. Навіщо? Щоб мати ситуативну перевагу в переговорах, де позиції сторін не збігаються, а інтереси часом виявляються протилежними.
Безперечно, сильні світу цього приречені на персональну комунікацію. Частина тих переговорів — ретельно продуманий спектакль, де нема нічого випадкового. Що та як обговорюється за зачиненими дверима, знають хіба перекладачі, якщо їх залучали до перемовин. Публічна частина самітів — то завжди двошарова конструкція, де поза спільними деклараціями й виявами гостинності завжди можна роздивитися цілу колекцію знаків і натяків.
Наскільки ефективним може виявитися волюнтаризм у сучасній міжнародній політиці? Який реальний вплив стосунків між лідерами потужних держав? Схоже, Емманюель Макрон вирішив знайти відповіді на ці питання в емпіричний спосіб. Досліди, які він проводить у Вашингтоні, а невдовзі й у Санкт-Петербурзі, зовсім не гарантують успіху. І Трамп, і Путін є архіскладними співрозмовниками, що не звикли поступатися власними інтересами. Переграти й узалежнити обох — завдання не з легких. Але, коли нічого не робити, нічого й не станеться. Якщо французькому президентові вдасться роль «найкращого європейського друга» і Трампа, і Путіна, то в міжнародній політиці можливі зміни. Косметичні чи суттєві — казати рано.
