Коли лікарня для літніх людей «Сакура-но-Морі» в містечку Каваґучі за 20 км на північ від Токіо шість років тому найняла на роботу перших іноземців, дехто з пацієнтів кликав їх просто «ґайдзін» («чужинець»); інші остерігалися взагалі мати з ними справу. Сьогодні 26-річна медсестра з Індонезії Верліан Октравіна каже, що японці, із якими вона працює, радше допитливі, ніж ворожі. Директорка притулку для людей похилого віку Йоко Ямасіта каже: «Пацієнти зрозуміли, що іноземний персонал нічим не гірший за японський. Вони прийняли їх». Сама вона зізналася, що спочатку скептично ставилася до ідеї взяти на роботу іммігрантів, але з того часу змінила думку.
У Японії дедалі частіше толерують іноземну робочу силу, хоча це одна з найоднорідніших за етнічним складом населення країн у світі: лише 2% її мешканців іноземці. Для порівняння: у Франції таких 16%, у Південній Кореї 4%. Проведене торік опитування виявило рівний розподіл голосів у питанні про те, чи слід Японії приймати більше іноземних робітників: 42% за і 42% проти. Утім, близько 60% японців від 18 до 29 років цю ідею підтримали — удвічі більше, ніж людей віком за 70.
Хоч би що японці про них думали, а іноземні працівники стали частиною дійсності, принаймні у великих містах. Їх у країні 1,3 млн, близько 2% робочої сили — рекордний показник. Хоча візи, які дають змогу іноземцям селитися в Японії, теоретично переважно надаються тільки висококваліфікованим працівникам, на практиці іноземців із нижчим рівнем підготовки допускають у країну як студентів або практикантів. Їхня кількість останнім часом швидко зростає. Майже третина іноземних робітників — китайці; чисельність іммігрантів із В’єтнаму та Непалу збільшується високими темпами.
