Після перемоги вірменської революції минуло два місяці. Новий уряд вже встиг анонсувати масштабні реформи, проте зовнішній курс Єревана залишився незмінним - Київ вже відчув це під час голосувань в ООН, де Вірменія, як і раніше, підтримала РФ.
А що змінилося за цей час всередині країни?
Під ударом завищених очікувань
Для Вірменії перемога десятків тисяч мирних демонстрантів у квітні 2018 року і вимушена відставка прем'єр-міністра Сержа Саргсяна стали унікальною демонстрацією "сили народу".
[L]
Цей успіх мав продовження, коли лідер опозиції Нікол Пашинян зміг витіснити з влади правлячу Республіканську партію і безповоротно змінити політичний ландшафт Вірменії.
Позачергові парламентські вибори стали для Пашиняна можливістю максимально капіталізувати і свій стрімкий політичний злет, і швидке падіння популярності Республіканської партії. Незважаючи на те, що партія була при владі понад десять років, за результатами виборів дискредитовані республіканці не змогли навіть подолати бар’єр, щоб залишитися в новому парламенті.
Хоча Пашинян з легкістю зберіг пост прем'єр-міністра,
його партія "Мій крок" знову повторює неформальну традицію однопартійного правління - блок цілковито домінує в новому парламенті, посідаючи 88 зі 132 місць.
Беручи до уваги недосвідченість нового уряду і особливо враховуючи завищені очікування громадськості, наступні місяці стануть важливим випробуванням для нової влади і перевіркою її лідерських якостей і політичної виваженості.
Та яким би вражаючим досягненням не була перемога над старим режимом, справжні завдання управління державою, включаючи необхідність компромісу і поступок, зараз є набагато страшнішими і складними викликами для Вірменії.
Вони стануть для нового уряду випробуванням на рішучість.
[BANNER1]
Для уряду Пашиняна пріоритетом завжди називалася внутрішня політика. Пріоритетами уряду були названі посилення демократії та реформування закритої політичної системи.
Країна, як і раніше, страждає від інституційної слабкості та вразливості. Ця слабкість найбільш очевидна за відсутності по-справжньому незалежної судової системи і реального верховенства права.
Вразливим є і новий парламент - понад три чверті недавно обраних вперше стали депутатами і вперше мають справу із законотворчістю.
Незважаючи на енергію, ентузіазм і щирість цієї групи нових парламентаріїв, етап становлення потребує багато часу і зусиль. А беручи до уваги небезпечно завищені й не завжди резонні очікування більшості населення, час якраз і є дефіцитним ресурсом.
Удар від Євразійського союзу
Уряду бракує часу і в ширшому сенсі. Потрібно швидко вирішувати проблеми економічної реальності: прискорити вже розпочату боротьбу з корупцією, позбутися надмірної частки ринку і товарних картелів попередньої олігархічної системи і встановити рівні умови для бізнесу.
Більше того, серйозною є проблема малозабезпечених громадян: кожен третій житель Вірменії живе за офіційною межею бідності, і уряд не робить суттєвих кроків для вирішення цієї проблеми.
З огляду на напружений інвестиційний клімат і відсутність довіри інвесторів, економічні перспективи Вірменії залишаються досить похмурими.
До існуючих проблем варто додати і перспективу чергового торгового конфлікту в рамках Євразійського економічного союзу (ЄАЕС), членом якого є Вірменія.
Найближчими роками спливає термін дії низки пільг на більш високі тарифи для членів ЄАЕС.
Торгові тарифи піднімуться більш ніж на 800 вірменських товарів і продуктів, що вкрай негативно вплине на вірменську економіку.
У такій ситуації уряду вже зараз необхідно визначитися зі стратегією мінімізації цих збитків. На сьогодні вірменський уряд ще не прийняв остаточного рішення - чи оскаржувати закінчення пільгового періоду і намагатися провести повторні переговори про продовження пільг, чи придумати план, як впоратися з тиском на експортерів.
[BANNER2]
Між Москвою і Пекіном
Хоча вірменський уряд концентрується на внутрішніх реформах, тиск питань зовнішньої політики лише посилюватиметься.
Варто згадати несподіване прискорення мирного процесу щодо конфлікту в Нагірному Карабаху. Для вірменської сторони ризик занадто швидкого просування в питанні вирішення цього конфлікту вже викликав негативну реакцію як усередині Вірменії, так і в самому Карабаху.
Відсутність у прем'єр-міністра досвіду як військового лідера і як безкомпромісного націоналіста лише посилюють недовіру і занепокоєння, породжуючи припущення про "небезпечні поступки" і "зраду".
Але наділений політичної легітимністю і підтримкою населення вірменський уряд,
швидше за все, дасть відсіч таким звинуваченням і продовжить свою участь у вирішенні конфлікту дипломатичним шляхом.
Не меншою проблемою є відносини з Росією.
Найбільш нелегким завданням буде впоратися з російськими побоюваннями і зменшити в очах Кремля важливість небезпечного прецеденту, яким для Москви є перемога "влади народу" у Вірменії.
[L]
Для такої невеликої держави, як Вірменія, зовнішня політика містить значно більше нюансів і тонкощів, ніж може здатися на перший погляд. Країні доводиться рухатися курсом з чотирма різними напрямками: поглиблювати політичні та економічні зв'язки з Європейським Союзом, підтримувати тісні контакти з США, розвивати торгівлю з сусіднім Іраном і шукати спосіб позбутися зайвої залежності від Росії, наразі - основного партнера у сферах торгівлі та безпеки.
Хоча Росія і залишається найважливішим партнером Вірменії у сфері безпеки, для вірменського уряду надмірна залежність країни від РФ вимагає корекції політичного курсу.
Вирішити це завдання Вірменія намагається, розвиваючи співпрацю з Китаєм.
Привабливість китайських капітальних інвестицій в інфраструктуру є вже очевидною у вірменському проекті "Північ-Південь",
який було запущено за допомогою Азійського банку розвитку (АБР). Проект націлений на розширення і модернізацію мережі вірменських магістралей до Грузії на півночі і до Ірану на півдні країни.
Прагнення Вірменії поглибити військові зв'язки з Китаєм також містить і потенційно серйозні виклики - Москва пильно стежить за Пекіном з певною часткою занепокоєння.
Втім, зв'язки з Китаєм, з російської точки зору, є більш прийнятними і менш небезпечними, ніж із Заходом.
Автор: Річард Гірагосян,
директор Центру регіональних досліджень (Єреван, Вірменія), асоційований експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"
Текст підготовлено в рамках проекту EaP Think Bridge, що реалізується Радою зовнішньої політики "Українська призма" за підтримки ЄС, Міжнарожного фонду "Відродження" та проекту "Громадська синергія"
