Моїм завданням було розважати їх дискусіями про оборону відкритого суспільства від загрози гібридної війни — токсичного кремлівського коктейлю, намішаного з грошей, пропаганди, підривної діяльності та інших капостей. Президенти Естонії, Латвії, Литви, Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Румунії та Болгарії, що зібралися в гарному словацькому місті Кошице, справили на мене неоднозначне враження.
Попри спільний досвід підневільного існування у складі радянської імперії, регіон, який ми колись називали Східною Європою, зовсім не монолітний. Минуло 30 років після краху комунізму, а зовнішні спостерігачі досі через лінощі зараховують усі території на схід від залізної завіси до однієї категорії — відсталих та ексцентричних держав.
Колись чіткий поділ Європи на Схід і Захід втрачає сенс. Якщо хочете справжнього свідчення того, що демократія в небезпеці, зверніть погляд на Південь, на Італію, де нещодавно з’ясувалося, що партія віце-прем’єр-міністра Маттео Сальвіні «Північна ліга» отримувала безпосереднє фінансування від Росії. Бандити й антисеміти з-поміж «жовтих жилетів» у Франції мають колег на колись комуністичному Сході.
Істерика британців щодо Європи нікому не зрозуміла. Багато країн мають суперечки з Брюсселем, але ніхто не реагує так, як ми. Тим часом життя триває без нас. Президенти дискутували переважно про енергобезпеку, тобто про газопроводи Росії, а також про Афганістан: вони бояться, що США відступлять і кинуть союзників напризволяще. Багато говорили про «військову мобільність»: спільні зусилля НАТО та ЄС щодо легшого й швидшого перекидання військ. Президенти та чиновники запитували мене про Brexit, але так, як родичі, що з увічливості цікавляться про члена родини, котрий страждає від деменції. Значно більше їх хвилює те, що британські політики не розуміють ситуації. Повертаючись із Кошице, у літаку я мав дивне відчуття: я полишаю динамічну й цікаву частину Європи та прямую до дивакуватої, але відсталої периферії.
