За кордоном

І це страшно. Як Великобританія відштовхує від себе світ

5 квт•NV

Одного дня в Politico з'явилась новина про те, що французький міністр

європейських справ Наталі Луазо назвала свого кота Брекзитом. Луазо розповіла

The Journal du Dimanche, що вона вибрала це ім’я через те, що «кіт щоранку

будить мене своїм надмірним нявканням, бо хоче вийти, а потім, коли я відкриваю

двері, він нерішуче стоїть у проході й кидає на мене злі погляди, коли я

випихаю його за двері».Якщо вам жарт не зайшов, то в ці дні вам не слід їхати до Лондона, бо там

нині такий політичний фарс повсюди. Щоправда, це не дуже смішно. Все насправді

трагічно. Бо ми слідкуємо за країною, що налаштована здійснити економічний

суїцид, але не може навіть погодити те, як себе вбити. Це грандіозна поразка

політичного лідерства.Я кажу, верніть монархію. Куди ви пішли, королево Єлизавето ІІ, нація

повертає у ваш бік свої самотні очі.Ось серйозно, Сполучене Королівство, п’ята найбільша в світі економіка –

країна, еліти якої створили сучасну парламентську демократію, сучасні

банківську і фінансову системи, Промислову революцію і цілу концепцію

глобалізації – здається рішуче налаштованою вийти з Європейського Союзу,

найбільшого світового ринку вільного руху товарів, капіталу, послуги і кадрів,

і навіть без добре обдуманого плану, чи може і без плану взагалі.Все насправді трагічно Члени парламенту обох партій, Консервативної та Лейбористської, продовжують

раз за разом провалювати голосування за новий план, шукаючи ідеального рішення,

безболісного виходу з ЄС. Але жодного такого не існує, бо виправити те, що від

початку було дурістю, не можна.Весь розклад вибору Brexit представили громадськості в 2016-му з абсолютно

хибною легкістю. Його продали з купою побрехеньок і про масштаби переваг, і про

легкість його реалізації, і це продовжують просувати прихильники жорсткого

курсу з партії консерваторів, що звикли дбати про бізнес, але зараз одержимі

ідеєю відновлення британського «суверенітету» над будь-якими економічними рішеннями.Здається, вони зовсім не дослухаються до людей на кшталт Тома Ендерса, СЕО

аерокосмічного гіганта Airbus, який дає роботу більше 14 000 людей у

Великобританії, і до поставок якого залучені більш ніж 110 тисяч місцевих

робочих. Ендерс застеріг політичне лідерство,

що якщо Великобританія вирветься

з ЄС найближчими тижнями, то Airbus може бути змушений піти на деякі

«потенційно дуже небезпечні рішення» щодо своєї роботи у цій країні.«Будь ласка, не слухайте маячні брекзитерів, які запевняють, що «через те,

що ми маємо величезні заводи, ми нікуди не підемо…». Вони помиляються, – каже

він. – І не робіть помилки, існує повно країн, які залюбки би виготовляли крила

для літаків Airbus».Я розумію незадоволення багатьох із тих, хто голосував за вихід із ЄС.

Почнімо з того, що вони відчували себе заваленими європейськими мігрантами. (ЄС

мав би захистити Великобританію від такої хвилі, і це була дурість з боку

Німеччини і Франції.) Повідомляється, що нині близько 300 000 французьких

громадян проживають у Лондоні, що зробило би його одним із найбільших

французьких міст у світі. Якось я пішов випити з членом парламенту в бар у

Палаті громад у вівторок, і коли ми присіли, він шепнув мені, що «жоден, хто

працює у всій цій будівлі, не є британцем».Я також розумію роздратованість британців тими положеннями, що

впроваджуються безликими бюрократами ЄС у Брюсселі.

І я розумію їхню

роздратованість глобалізованими урбаністичними елітами, яких ті, хто зі

сільської місцевості, вважають такими, що дивляться на них згори вниз. І я

розумію тиск на зарплати середнього класу, що звинувачує в цьому – і

несправедливо – ЄС та мігрантів у той же спосіб, що і президент Трамп

звинувачує мексиканців. Я все це розумію. Та я також розумію і що означає бути лідером у ХХІ столітті. І це напевне

не означає відстоювання свого суверенітету над усіма рішеннями чи розриву з

гігантським європейським ринком, куди Великобританія відправляє понад 40% свого

експорту – і все це без серйозної національної дискусії про ціну і переваги такого

рішення.Що спільного сьогодні мають найбільш ефективні лідери? Вони кожного ранку

прокидаються і задають собі одні й ті ж питання: «У якому світі я живу? Якими є

найбільші тренди цього світу? І як я можу підготувати моїх громадян до цього

світу і скоординувати мою політику так, щоб побільше моїх людей змогли взяти з

цих трендів усе найкраще і відгородити все найгірше?».Тож у якому світі ми живемо? Насамперед ми живемо у світі,

який стає дуже

взаємопов’язаним – завдяки диджиталізації, інтернету, мобільним девайсам,

хмарним технологіям і безпровідними операціям 5G, який невдовзі з’явиться –

так, що ми стаємо взаємозалежними до безпрецедентного рівня. У цьому світі все

більше залежить від здатності вас, вашої спільноти, вашого міста, вашого підприємства,

вашої школи та вашої країни долучатись до все більшої кількості потоків знань та інвестицій – а не лише

покладатись на запаси чогось.Протягом століть, як зазначає Джон Хагель, який нині є співголовою

інноваційного центру компанії Deloitte, «бізнес був організований навколо

запасів знань як основи для створення вартості». Ключ до створення економічної

цінності полягав у тому, щоб опанувати ці знання, агресивно їх захищати, а

затим ефектно витягнути з них економічну цінність та доставити її на ринок.

Проблема у все більш мінливому світі полягає в тому, що запаси знань

знецінюються прискореними темпами. У такому світі ключове джерело економічної

цінності зміщується від запасів до потоків.«Компаніями, які будуть становити найбільшу економічну цінність в

майбутньому, –говорить Хагель, – стануть ті, що знайдуть шлях до більш широкого

кола різноманітних потоків знань, що зможуть пришвидшеними темпами освіжити їх

запаси».І нині Британією керує партія, яка хоче від’єднати її від поєднаного світу.

Думка про те, що Великобританія зможе раптово здобути велику угоду про вільну

торгівлю від Трампа відразу ж після виходу з ЄС, є сміхотворною. Трамп вірить у

конкурентний націоналізм, і головною причиною його підтримки розриву з ЄС є

віра в те, що Америка зможе домінувати над індивідуальними європейськими

економіками значно краще, ніж тоді, коли вони разом ведуть переговори як єдиний

найбільший ринок на світі.Друга річ, яку найкращі лідери розуміють, полягає в тому, що в світі

одночасного прискорення технологій і глобалізації, утримувати свою країну

настільки відкритою, настільки це можливо, до стількох потоків, наскільки це

можливо, являється перевагою з двох причин. Ти отримуєш всі сигнали про зміни

першим, і маєш відповісти на них, а також ти приваблюєш найбільш кмітливих

зухвальців, які мають схильність до того, щоб заснувати або просунути нові

компанії.Хто СЕО компанії Microsoft у США? Сатья Наделла. Хто СЕО в Google? Сундар

Пічаї. Хто СЕО в Adobe? Шантану Нараєн. Хто СЕО в Workday? Аніль Бхушрі. Агов,

Лондон? Найкращий талант хоче йти до найбільш відкритих систем – відкритих як

для мігрантів, так і торгівлі – тому що це те місце, де існують найбільші можливості.

Британія ж збирається встановити новий знак: Ідіть геть.Наймудріші лідери також розуміють, що сьогодні всі великі проблеми є

проблемами глобальними, і вони мають лише глобальні рішення. Я кажу про

кліматичні зміни, торговельні правила, технологічні стандарти та запобігання

ексцесам і поширенню кризи на фінансових ринках. Якщо твоя країна хоче виражати

свою думку про те, як ці проблеми можна вирішити – і її ім’я не Америка, Росія,

Китай чи Індія – ти маєш бути частиною ширшої коаліції на кшталт ЄС. Членство

Великобританії у ЄС надавало їй величезний голос у вирішенні глобальних справ.І є ще одна річ, яку найкращі лідери знають: трошки історії. Трамп добре

дає раду світові конкурентних європейських націоналізмів, але не сильному ЄС.

Так само як і Володимир Путін.

І, здається, так само як і прихильники Brexit.

Як швидко всі вони забули, що ЄС і НАТО сформували для того, щоб запобігати

занадто конкурентному націоналізму, що пішов бунтом на Європу в ХХ столітті й

приніс нам дві світові війни. Вибачте мені мою пригніченість, та я закінчив школу на стипендії Маршала

від британського уряду, одружився та розпочав працювати журналістом на Філ-Стріт

в Лондоні. Я люблю це місце. Та це не той цілком компетентний уряд, при якому я

виріс.Цією країною керує купка дурнів – блок Консервативної партії, що є

радикальним в своїй одержимості залишити Європу, та Лейбористською партією, що

перетворилась на марксистську. Якщо люди там не можуть змусити своїх політиків

піти на компроміс одне з одним і реальністю (існує ще промінчик надії, що це